Дата документу: 20.03.2012

Справа № 2-1828/11

Номер провадження 2/818/421/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2012 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Катрушенко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ПП «Себор»звернулися до суду з позовом до ВАТ «Кредитпромбанк»про визнання кредитного договору №06/41/06-Склн укладеного 14.11.2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк»недійсним, а договір застави №06/41/301/06- Склн, укладений між ПП «Себор»та ВАТ «Кредит промбанк»припиненим.

Ухвалою суду від 20.03.2012 року провадження у справі в частині позовних вимог ПП «Себор»до ВАТ «Кредитпромбанк»про визнання договору застави припиненим -закрито.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що укладений договір є таким, що не відповідає вимогам валютного і цивільного законодавства України та має бути визнаний судом недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підставах викладених у позовній заяві. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав. Вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими що не підлягають задоволенню. Письмові заперечення залучені до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.11.2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк»укладено кредитний договір №06/41/06-Склн, згідно умов якого валютою зобов'язань є долар США.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ч.3 ст. 533 вказаного Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

На даний час чинне законодавство з цього питання керується у таких випадках вимогами Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 вказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.

Згідно з п.п.1, 2 і 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (п.1); генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (п.2); індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п."в" п.4). Проте, на сьогодні чинним законодавством зазначені межі не встановлені.

Відповідно до п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року № 200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за № 656/13923-фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

Також відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028 - використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З вказаного вбачається, що уповноважені особи на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Тобто чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті фізичним особам.

Таким чином, валютне кредитування резидентів України не порушує чинне законодавство України. Більше того, існує низка нормативних актів НБУ, які регулюють діяльність банків щодо кредитування позичальників, зокрема:

- інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року №368 (передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику);

- положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року №279 (встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті);

- зміни до вказаного Положення, затверджені Постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року №406 (посилено вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті).

Крім того, Національний Банк України звернувся до Інституту Держави та права ім. В.М. Корецького. У підготовленому висновку науково-правової експертизи від 09.11.2006р. зазначено, що комерційні банки на підставі генеральної ліцензії мають достатні юридичні підстави та законне право для надання кредитів резидентам України в іноземній валюті.

Згідно ст. 24. Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу»№51/95-ВР від 10.02.1995р. висновок державної наукової і науково-технічної експертизи є обов'язковим для прийняття фізичними і юридичними особами….».

Відповідно до пункту 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч.2 ст.524 ЦК України, передбачено, що сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно ст. 1054 ЦК України , банк надає фінансові послуги у вигляді банківської операції, яка реалізується шляхом передачі грошових коштів позичальнику в строкове платне користування.

В кредитному договорі іноземна валюта виступає як предмет договору, а не як засіб платежу в розрахунках між резидентами (що не заборонено чинним законодавством).

Відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь -яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на Позичальнику й не може бути підставою для визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В даному випадку було взаємне волевиявлення сторін на укладення кредитного договору в іноземній валюті.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п. 7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Отже, підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.

В зв'язку з викладеним, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя : А.В.Воробйов