ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 27.05.2008 р.                                                                                                     № 1/3 

За позовом

ОСОБА_1Акціонерного комерційного банку "Правекс-банк"

 

до	Національного банку України

 

 

про	визнання нечинною постанови в частині

Головуючий Суддя  Бачун О.В.

Судді : Арсірій Р.О.

 Вовк П.В.

Секретар Саратова О.В.

Представники:

Від позивача-1: ОСОБА_2 -п/к (дов. від 17.01.08 р.)

Від позивача-2: ОСОБА_2 -п/к (дов. від 15.01.08 р. №140/Д)

Від відповідача: Шевченко П.В. -п/к (дов. від 18.01.07 р. №18-208/175-514), Барчан Н.Г. -п/к (дов. від 21.11.07 р. №18-208/3739-12043)

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про визнання нечинною форми №625 «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку»в частині заповнення колонок 3 та 4, яку було введено пп. 2.21 Змін до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України №415 від 19.11.07 р.

В судовому засіданні 27.05.08 р. оголошено резолютивну частину рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.07 р. постановою Правління Національного банку України №415 затверджено Зміни до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління НБУ від 19.03.03 р. №124.

Зокрема, п. 2.21 Змін доповнено форми статистичної звітності банків та підприємств новою формою №625 «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку»і поясненнями щодо її заповнення.

В колонці 3 Форми №625 зазначається найменування кредитора -контрагента/інсайдера банку (повне найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи).

В колонці 4 -зазначається ідентифікаційний код (номер) кредитора за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або згідно з Державним реєстром фізичних осіб та інших обов'язкових платежів (ДРФО).

 

Позивачі -ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» - як вкладник банку та банківська установа - вважають, що такими вимогами Змін порушено їх права та інтереси, що є підставою для визнання зазначених Змін незаконними та їх скасування.

Позивач-1 вважає, що оскаржувані форми звітності порушують ст. 32 Конституції України щодо заборони втручання в особисте та сімейне життя особи, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Оскаржувані положення звітності, на думку позивача, зобов'язують банки розповсюджувати інформацію про кредиторів -контрагентів/інсайдерів банку, що є недопустимим.

Також позивачі стверджують, що Зміни суперечать ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка передбачає перелік інформації, що відноситься до банківської таємниці. Зокрема, відомості про комерційні стосунки клієнта з банківською установою (зокрема, інформація, зазначена у договорі банківського вкладу) є банківською таємницею.

Ст. 62 Закону містить виключний перелік способів, за допомогою яких розголошується банківська таємниця. Спосіб отримання інформації, що є банківською таємницею, який запроваджений у постанові НБУ №415, не регламентований Законом України «Про банки і банківську діяльність», що є перевищенням компетенції Національного банку України як суб'єкта владних повноважень.

Як на підтвердження своєї позиції позивачі посилаються на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20.09.06 р. про оскарження постанови Правління НБУ №296 від 27.07.01 р., в якій зазначено, що інформація, яка відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»віднесена до банківської таємниці, може бути розкритою лише у випадках, передбачених ст. 62 цього Закону.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07.08.03 р. (справа №2-3046), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.03 р. та ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.08.04 р., визнано недійною постанову Правління НБУ від 19.03.03 р. №124 в частині подання інформації стосовно повної назви юридичної особи або прізвища, ім'я та по батькові особи, яка є позичальником, та ідентифікаційного коду, що зазначається у формі статистичної звітності №617 «Звіт про активні операції банку», яка повністю відтворює форму №615.

В той же час згідно ст. 52 Закону банки в Україні гарантують таємницю по операціях, рахунках та вкладах своїх клієнтів та кореспондентів. Зазначення у звіті цієї інформації, на думку позивача, є порушенням зазначеної норми Закону.

Ст. 66 Закону передбачає перелік форм банківського регулювання, а ст.67 Закону -мету, організацію, підстави та обсяг нагляду і серед них не міститься такої форми як встановлення обов'язку надання особистих відомостей про вкладників банківської установи.

Відповідач -Національний банк України -проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Ст. 57 Закону України «Про Національний банк України»встановлено, що для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків, банківських об'єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення окремих банківських операцій, а також від осіб, стосовно яких Національний банк здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону про банки, інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій.

Крім того, одержання визначених даних звітності згідно Правил  надаватиме можливість Національному банку України отримувати повну, точну, а, отже, й об'єктивну інформацію про фінансове становище банку, дотримання ним обов'язкових економічних нормативів, здійснювати контроль за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.

Таким чином, вказана звітність дозволить Національному банку України належним чином захищати інтереси вкладників та кредиторів, а також забезпечити фінансову надійність банків.

Ст. 66 Закону України «Про Національний банк України»визначені зобов'язання для службовців НБУ не розголошувати інформацію, що становить державну таємницю, банківську таємницю або іншу конфіденційну інформацію, яка стала відома їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків, і в разі припинення роботи в Національному банку, крім випадків, передбачених законодавством України.

Водночас, ст. 67 Закону встановлено право НБУ з метою виконання регулятивних та наглядових функцій визначати форми звітності (у тому числі консолідованої), порядок її складання та подання до Національного банку, які є обов'язковими до виконання усіма суб'єктами господарювання, в тому числі для банків, розташованих на території України (резидентів і нерезидентів), банківських об'єднань, - для складання грошово-кредитної і банківської статистики.

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлено, що інформація про банки чи клієнтів, яка збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

При розробці форм звітності було враховано положення Європейського Банківського права ЄС, Базельського комітету по банківському нагляду та міжнародний досвід (Польща, Росія, Франція, Бельгія, Іспанія) в частині накопичення Центральними банками держав відповідної інформації щодо операцій за всіма фінансовими інструментами  з контрагентами/інсайдерами з метою визначення уповноваженим органом (НБУ) учасників банківських об'єднань(груп), як взаємопов'язаних осіб (клієнтів/контрагентів) за ознаками концентрації великих ризиків та вжиття ним відповідних заходів впливу до банку для запобігання ризику втрат (Директива 2006/48/ЄС стаття 4 (45); стаття 124, додаток ХІ  (крім кредитного, ринкового, операційного ризиків компетентні органи включають потенційний ризик концентрації і управління ризиком концентрації в кредитних установах).

Інформація, визначена у формі № 625, дає можливість Національному банку України як наглядовому органу, здійснювати аналіз інформації, формувати відповідні аналітичні форми, та визначати висновки щодо наявних ризиків, а також перевіряти достовірність звіту під час проведення інспекційних перевірок банків.

Саме показники за колонкою 3 «Найменування контрагента/інсайдера»та колонкою 4 «Код, номер контрагента/інсайдера»форми № 625 дозволяють Національному банку України визначити в цілому у банківській системі концентрацію ризиків, пов'язану з одним клієнтом чи групою взаємопов'язаних клієнтів.

Крім того, це є одним із кроків впровадження нагляду на консолідованій основі, так як зазначена інформація надасть змогу виявити як самому банку, так і  уповноваженому органу визначати взаємопов'язаних ознаками суттєвих операцій учасників банківської групи (об'єднання), взаємні операції всередині банківської групи (об'єднання), оцінити концентрацію ризиків банківської групи. За відсутності цих показників подання звітності за формою 625 є недоцільним.

При опрацюванні зазначених форм враховано  норми законодавства України. Зокрема, ст. 1076 ЦК України визначено, що іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам,  відомості про операції та рахунки клієнтів можуть бути надані у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Інформація щодо найменування кредитора -контрагента/інсайдера банку (повне найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи) та ідентифікаційного коду (номера) кредитора за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або згідно з Державним реєстром фізичних осіб та інших обов'язкових платежів (ДРФО), що оскаржується позивачами, надає можливість ідентифікувати особу контрагента, тобто, є інформацією, що стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним при наданні послуг банку (банківською таємницею).

Закон України «Про банки і банківську діяльність»чітко регулює режим використання інформації, що становить банківську таємницю.

Зокрема, ст. 62 Закону передбачено випадки розкриття банками інформації, що становить банківську таємницю, а також випадки, які не вважаються розкриттям банківської таємниці.

Ч. 6 ст. 62 Закону передбачено, що обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені цією статтею, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Тобто, службовці Національного банку України в силу Закону наділені повноваженнями знайомитися з інформацією, що становить банківську таємницю, і таке ознайомлення не вважається порушенням банківської таємниці.

Зазначена законодавча норма кореспондується з нормою ст. 66 Закону України «Про Національний банк України», згідно якої службовцям Національного банку забороняється розголошувати інформацію, що становить державну таємницю, банківську таємницю або іншу конфіденційну інформацію, яка стала відома їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків, і в разі припинення роботи в Національному банку, крім випадків, передбачених законодавством України.

Зміст ч. 6 ст. 62 Закону свідчить про те, що обов'язковою умовою поширення на правовідносини ч. 6 ст. 62 Закону є здійснення службовцями Національного банку України своїх повноважень щодо здійснення функцій банківського нагляду або валютного контролю.

Ст. 1 Закону України «Про Національний банк України»визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

При здійсненні банківського нагляду у формі документального контролю банки зобов'язані надавати Національному банку України фінансову та статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійовних осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку (ст. 69 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Для забезпечення здійснення банківського нагляду у зазначеній формі Національний банк України наділено повноваженнями щодо встановлення форм звітності та методики її складення. Цьому праву кореспондує обов'язок банків надавати звітність у встановленій формі (ст. 69 Закону).

Згідно викладеного вище Національний банк України встановлює форми звітності для комерційних банків в межах наданих йому повноважень зі здійснення банківського нагляду, тому будь-яка інформація, включаючи ту, що становить банківську таємницю, має надаватися комерційним банками Національному банку України, і це не є формою розголошення банківської таємниці.

Згідно ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Збирання, зберігання і використання інформації, що становить банківську таємницю, для подання звітності Національному банку України, є випадком, прямо передбаченим законом. Метою збирання, зберігання і використання цієї інформації є нагляд за дотримання банками законодавства, тобто, це здійснюється в інтересах національної безпеки та економічного добробуту. У випадку порушення службовцями Національного банку України вимог щодо дотримання банківської таємниці, вони можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності згідно зі ст.ст. 231 та 232  Кримінального кодексу України за умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю.

За таких обставин у суду немає підстав для висновку про порушення Національним банком України вимог ст. 32 Конституції України в даному випадку.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Проаналізувавши матеріали справи, суд не знаходить у діях відповідача порушення наведених принципів.

Окремо суд відзначає, що позивач-1 як вкладник банку не є суб'єктом оскарження нормативно-правових актів Національного банку України, в тому числі, і затверджених ним форм звітності, в розумінні ч. 2 ст. 171 КАС України, так як не є особою, щодо якої його застосовано, а також особою, яка є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Особою, щодо якої зазначена форма звітності має бути застосованою, є позивач-2 як банківська установа, що зобов'язана подавати звітність згідно установленої форми, тоді як позивач-1 як вкладник безпосередньо не є учасником зазначених правовідносин.

На підставі вищенаведеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні позовних вимог відмовити.

2.          Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті згідно ухвали суду від 24.01.08 р.

3.          Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

 

Судова колегія у складі:

Головуючий Суддя                                                                                Бачун О.В.

Судді           Арсірій Р.О.

           Вовк П.В.