07.05.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Швецової Л.А.

суддів - Малінської С.М., Даниленка В.М.

при секретарі - Колісник Я.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2011 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про визнання приватизації частково недійсною, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що її батьки, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, не будучі обізнаними у сфері відповідних особливостей законодавства та не усвідомлюючи реальних наслідків оформлення права власності, прийняли рішення приватизувати квартиру за АДРЕСА_1 на 3-х осіб, в тому числі і на доньку ОСОБА_1 05 квітня 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримали документи, які підтверджують факт приватизації квартири, саме : свідоцтво про право власності на трьох осіб, які були зареєстровані за вищезазначеною адерсою та технічний паспорт.

У своєму позові позивачка зазначала, що на момент проведення приватизації вона не мешкала у зазначеній квартирі та не сплачувала за комунальні послуги, а місцем її постійного проживання була квартира колишнього чоловіка.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного жилого фонду», право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду отримують громадяни України, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках) чи були на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати приватизацію квартири за АДРЕСА_1 частково недійсною; виключити ОСОБА_5 із числа учасників вказаної приватизації; виключити ОСОБА_5 із числа власників квартири за АДРЕСА_1; визнати право власності по 1\2 частини зазначеної квартири за ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Представник 3-ої особи Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, просив відмовити в його задоволенні.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про визнання приватизації частково недійсною, визнання права власності - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що позивачем були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Суд першої інстанції, дослідивши докази по справі у їх сукупності, встановив, що при оформленні передачі квартири за № 62 у будинку 28 по вулиці Дмитрієвській у місті Харкові у власність громадян, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, були порушені вимоги ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та вимоги Положення, оскільки заява про приватизацію житла не була підписана ОСОБА_1,яка була прописана на той час в зазначеній квартирі. Проте, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її позову, суд виходив з того, позивачем було пропущено передбачені ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року, що діяв у часі до 01 січня 2004 року) загальні строки позовної давності. Крім того, при вирішенні даного цивільно-правового спору суд першої інстанції виходив з того, що ст. 75 ЦК України в редакції 1963 року, було передбачено, що позовна давність повинна застосовуватися судом незалежно від заяви сторін, а відповідно до ст. 80 цього ж Кодексу перебіг строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, встановив фактичні обставини по справі, правильно визнав юридичну природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами і закон, що їх регулює.

Висновок суду є таким що відповідає вимогам ст. ст. 57, 59, 64 ЦПК України, ст. ст. 71,79,80 ЦК України в редакції 1963 року.

Так відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в редакції 2004 року, Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством , що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, свідоцтво про право власності на житло, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, було видано на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03 квітня 1999 року, таким чином, трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК України в редакції 1963 року, що діяв на той час, сплив 03 квітня 2002 року.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України передбачається, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судова колегія вважає, що доводи ОСОБА_1, викладені в апеляційній скарзі про те, що вона не могла знати про наявність у неї приватної власності, у зв'язку з проведенням приватизації без її згоди, тому право для звернення до суду у неї, як у позивача, виникло після отримання довідки КП «ХМБТІ», не знайшли свого підтвердження в матеріалах цивільної справи. А сама довідка КП «ХМБТІ», надана нею до суду апеляційної інстанції, про те що в матеріалах інвентаризаційної справи на зазначену вище квартиру будь-які звернення ОСОБА_1 про отримання інформації за період з 05.04.1999 року по 31.08.2010 року виключно про наявність чи відсутність за нею права власності відсутні, не може бути прийнята судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки апелянтом не надано доказів поважності причин неподання цієї довідки до суду першої інстанції при вирішенні справи по суті.

Приймаючи до уваги особливість та характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, судова колегія находить, що суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, таке, що відповідає вимогам ст. ст. 213,214 ЦПК України.

Доводи, що викладено в апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2011 року відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після проголошення але протягом 20 днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -