07.05.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Швецової Л.А.
суддів - Даниленка В.М., Малінської С.М.
при секретарі - Подпрядовій В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2
на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 лютого 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Суб»єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3, в якому просила стягнути на її користь з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 5250 грн., за затримку остаточного розрахунку 4500 грн., на відшкодування моральної шкоди 9000 грн. та за час затримки видачі трудової книжки просила стягнути 4500 грн. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в грудні 2007 року почала працювати у відповідача, офіційно трудові відносини були оформлені 04 квітня 2008 року на підставі контракту з одночасним оформленням письмового договору про повну бригадну матеріальну відповідальність з продавцем ОСОБА_2 Згідно з усною домовленістю, відповідач зобов»язався виплачувати заробітну плату у розмірі 750 грн., але сплачувала з квітня 2008 року по 75-100 грн., що призвело до того, що взяла гроші з каси магазину біля 700 грн., але не мала можливості повернути гроші до каси тому виникла недостача. За результатами недостачі відповідач відмовилася виплачувати зарплату за роботу в останню зміну з 21.09.2008 року по 26.10.2008 року.,проти чого позивач не заперечувала, але відповідач повинна була розрахуватися за період з квітня по вересень 2008 року за 7 місяців, що складає суму 5250грн.
В наступному ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 5250 грн., суму 9750 грн. за час затримки остаточного розрахунку, суму 9750 грн. за час затримки видачі трудової книжки та 9000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Також у квітні 2009 року з позовом до ФОП ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2, в якому просила стягнути на її користь з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 5250 грн., за затримку остаточного розрахунку 4500 грн., на відшкодування моральної шкоди 9000 грн. В обгрунтування позову вказала, що у зв»язку з несвоєчасною виплатою зарплати взяла гроші з каси, відповідач відмовилася виплатити зарплати, проти чого позивач заперечувала, однак вважає, що відповідач повинен сплатити заборгованість по зарплаті з квітня 2008 року по вересень 2008 року в сумі-5250грн.,уточнивши позовні вимоги просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку- 9750грн.,середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки-9750грн. та завдану моральну шкоду-9000грн.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 02 червня 2011 року справи за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди та за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди об»єднані в одне провадження.
У липні 2011 року позивачі уточнили свої позовні вимоги просили також стягнути на користь кожного позивача по 2577,75 грн. заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 лютого 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено.
На зазначене рішення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, була подана апеляційна скарга, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування їх позовних вимог та вони не довели наявність вини відповідача у невиплаті заробітної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов»язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов»язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Ст. 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов»язаний подати прав спорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством також документ про освіту ( спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров»я та інші документи. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Судова колегія приходить до висновку надані позивачем ОСОБА_1 докази не є в розумінні ч. 1 ст. 58 ЦПК належними доказами перебування позивача в трудових правовідносинах з відповідачем, оскільки з оглянутої в судовому засіданні суду апеляційної інстанції кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 191 КК України встановлено, що трудові договори з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які містяться в матеріалах кримінальної справи не підписані роботодавцем ОСОБА_3, данні про належне оформлення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та СПДФО ОСОБА_3 відсутні. Крім цього судова колегія зауважує, що СПДФО ОСОБА_3. повинна реєструвати трудові договори у районному центрі зайнятості, данні про укладення та реєстрацію трудового договору між ОСОБА_1 та СПДФО ОСОБА_3 відсутні, також у матеріалах справи відсутні докази щодо допуску ОСОБА_1 до виконання трудових обов»язків та виплати їй заробітної плати. Таким чином відсутні підстави щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди у зв»язку з тим, що позивачем не було доведено факту наявності трудових правовідносин між нею та СПДФО ОСОБА_3
Що стосується позовних вимог ОСОБА_2, то судова колегія також приходить до висновку, що її позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 дійсно знаходилася у трудових правовідносинах з СПДФО ОСОБА_3 з квітня 2008 року, що підтверджується трудовим договором, укладеним між працівником та фізичною особою, затвердженим в Первомайському МРУЗ 11 квітня 2008 року. З укладеного договору вбачається, що працівнику була встановлена заробітна плата у розмірі мінімальної заробітної плати, вказаний розмір передбачений ст. 3 Закону України «Про оплату праці».
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 не заперечувала того факту, що заробітна плата їй виплачувалася, про що свідчать расходні квитанції, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи.
Посилання позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні на той факт, що заробітну плату вона отримувала не своєчасно та не в повному обсязі, судова колегія вважає безпідставними, оскільки відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надала доказів в обґрунтування вищезазначених позовних вимог.
Крім цього, відповідно до ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній кримінальній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці факти.
Так, рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 08 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданної внаслідо злочину було встановлено, що заборгованість у СПДФО ОСОБА_3 по виплаті заробітної плати ОСОБА_2 відсутня. Вказане рішення набрало чинності та в апеляційному порядку оскаржено не було.
Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, або організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому різі, коли спір вирішено на користь працівника.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник не заперечували того факту, що останнім днем роботи позивача у відповідача було 26 жовтня 2008 року, а з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»встановлені статтями 228, 233 строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов»язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк, поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 вважала, що його трудові права порушені з 26 жовтня 20008 року, тобто з останнього дня, коли вона працювала, однак до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди позивач звернулася лише 30 квітня 2009 року.
Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з позовом.
Необхідність застосування вказаної норми також знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5\2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу.
Також судова колегія вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про видачу трудових книжок, оскільки в матеріалах справи відсутні данні про те, що трудові книжки були передані відповідачу.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 лютого 2012 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Суб»єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди -відмовити.
Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: