ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"23" травня 2008 р. | Справа № 26/16-08-1136 |
За позовом : Закритого акціонерного товариства „ Макіївський металургійний завод”
до відповідача : Державного підприємства „Одеська залізниця”
про стягнення 6544,80 грн.
Суддя Никифорчук М.І.
за участю представників :
від позивача : Лапіна О.С. за довіреністю від 11.04.2008р., Вардзєлова О.В. за довіреністю від 29.10.2007р.
від відповідача : Кіташевський Д.А. за довіреністю від 20.02.2008р.
( участь у судових засіданнях 14 квітня 2008 р., 19 травня 2008р.)
Суть спору: стягнення 6544,80 грн. –вартості недостачі вантажу –чавуну переробного.
Представник позивача вимоги підтримує.
Представник відповідача вимоги не визнає, надав відзив на позов, у якому зазначає про пропуск позивачем шестимісячного строку позовної давності передбаченого для пред’явлення позовів до залізниць.
В судовому засіданні оголошено перерва з 20 на 23 травня 2008 р., згідно приписів ст. 77 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, господарський суд, -
в с т а н о в и в :
Закритим акціонерним товариством „ Макіївський металургійний завод”( далі –позивач) заявлені вимоги до Державного підприємства „Одеська залізниця” ( далі –відповідач) про стягнення 6544,80 грн. –вартості недостачі вантажу –чавуну переробного, посилаючись на наступне.
По залізничній накладній № 49223597 від 24.02.2007 р. ( далі Накладна) відповідачем у вагоні № 53514212 на адресу одержувача вантажу –ДП „Іллічівський морський торговельний порт” для ТОВ „ІНТЕРІОР” ( м. Миколаїв) здійснено перевезення вантажу –чавуну переробного рядового. Відправник вантажу – Закрите акціонерне товариство „ Макіївський металургійний завод”, - позивач по справі.
При комісійній видачі вантажу встановлено його нестача у кількості 3600 кг., про що складено комерційний акт БК 012545*45 від 03.03.2007 р.
Вантаж слідував до Іллічівського морського торговельного порту для подальшої відправки на експорт згідно контракту № 01/ЕХ/07 від 20.12.2006 р. компанії Конорекс Айрон енд Стіл КО АБ. ТОВ „ІНТЕРІОР” експортує даний товар на виконання умов вказаного контракту.
ТОВ „ІНТЕРІОР” придбало прокат чорних металів у виробника –позивача відповідно до умов договору постачання № 179/07 від 05.01 2007 р. та Специфікації № 4 від 19.01.2007 р.
Згідно з цим додатком вартість однієї тони чавуну переробного становить 1 515 грн. без ПДВ.
Відповідно до ст. 114 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує завдану недостачею шкоду у розмірі дійсної його вартості. Таким чином, згідно наданого позивачем розрахунку, розмір вартості недостачі складає: (1 515,00 х 3,6 тн) +1090,80= = 5454 + ПДВ (20% = 1090,80 грн.) = 6544,80 гривень.
Відповідно до ст. 133 Статуту залізниць України, право на пред'явлення претензій та позовів ДП „Іллічівський морський торговельний порт" передало ЗАТ ,Макіївський металургійний завод" як відправник; про що свідчить переуступний напис на залізничній накладній.
Згідно довіреності № 0109/89 від 06.07.2007р., виданої ЗАТ „Макіївський металургійний завод" (Позивач), представляти інтереси Позивача при поданні та розгляді претензій і позовів має власник вантажу - ТОВ „ІНТЕРІОР", яким на адресу Відповідача направлено претензію № 7 вих. № 673 від 20.07.2007 р. на суму 6544,80 грн., яка залишена без задоволення.
Згідно ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.
Згідно вказаної залізничної Накладної відповідачем прийнято до перевезення 68 700 кг вантажу (нетто). При переваженні на станції призначення вага нетто вантажу дорівнювала 63 700 кг. Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць України, залізниця звільняється від відповідальності за недостачу вантажу, якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення. Згідно акта вантаж було марковано при відправленні вантажу, на станції отримання маркування порушено, під люками заглиблення, що є ознакою втрати вантажу під час перевезення і факт зникнення вантажу на шляху прямування. Таким чином відповідальність за втрату вантажу повинна нести залізниця.
Згідно зі ст. 924 ЦК України, Перевізник відповідає за збереження вантажу з прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ст. 63 ГПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Після виправлення недоліків позовної заяви, але на адресу представника позивача документи та позовну заяву було повернуто лише 24.03.2008 р.
Під час розгляду справи позивач надав пояснення, згідно яких ним відрахується шестимісячний строк позовної давності від дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді на претензію, відповідно до вимог ст. 315 Господарського кодексу України. При цьому позивач звертає увагу на те, що Статут залізниць затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., господарський кодекс прийнятий 16.01.2003 р.
Згідно п.4 Перехідних положень Господарського кодексу, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. Таким чином, на думку позивача, з моменту набрання чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин повинні застосовуватись саме його норми, а не положення раніше прийнятих нормативних актів, що регулюють одні й тіж самі господарські відносини. Отже, положення Господарського кодексу мають перевагу перед постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджений Статут залізниць.
Під час розгляду справи позивач зазначив, що в акті ( комерційному) зазначено про наявність заглиблень у вантажу, що на її думку, є ознаками втрати ватажу під час перевезення і підтверджує факт зникнення вантажу на шляху прямування. З цього слідує, що відповідальність за втрату вантажу повинна нести залізниця.
На підставі викладеного позивач просить : визнати причину пропуску позовної давності поважною і відновити пропущений строк та стягнути з відповідача на користь ЗАТ „Макіївський металургійний завод” вартість нестачі у сумі 9090 грн. та судові витрати.
Крім того, представником позивача надано уточнення суми позову, згідно якого сума позову складає 5921,22 грн.
Представник залізниці з вимогами не згоден повністю, надав відзив на позв у якому зазначає наступне.
Згідно записів у вказаній залізничній Накладній навантаження вантажу провадилося на підприємстві вантажовідправника, засобами і силами відправника вантажу, ним же була визначена маса вантажу перед відправленням вагонів, без участі представника залізниці. Вагон прибув у справному стані, з відсутніми ознаками втрати вантажу.
Ці обставини вказують на те, що залізниця прийняла вантаж масою у стані, у якому він був переданий до перевезення, доставила і видала вантаж у схороненому стані. Відповідно до п.а ст.111 Статуту, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрат, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Згідно розділу 8 п.27 Правил перевезення вантажу залізничним транспортом України: при видачі вантажу, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі ( сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 0,5% маси, зазначеної в перевізних документах.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивачем пропущений строк позовної давності для пред’явлення позову до залізниці.
Так, відповідно до ст. 136 Статуту позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту, зокрема з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.
Цей строк на думку представника залізниці слід відраховувати від дати складання комерційного акту, оскільки, на його думку, саме з дати складання комерційного акту у позивача виникає право вимоги до залізниці.
В обґрунтування своїх заперечень щодо пропуску позивачем строку позовної давності, представником залізниці, під час розгляду справи, надані копії постанов Вищого господарського суду України та Верховного Суду України. у яких стороною у справі є залізниця, із зазначеними у них, на його думку, правових позицій щодо спливу строку позовної давності.
Дослідивши надані сторонами докази, вислухавши представників сторін господарський суд прийшов до наступного висновку.
Згідно вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як свідчать матеріали справи, надані позивачем докази : вказана вище залізнична накладна, комерційний акт, на думку господарського суду свідчать, що при здійсненні вказаного у накладній перевезення вантажу ( чавуну) сталась його втрата.
Зі вказаного вище комерційного акту випливає наявність на поверхні вантажу поглиблень розміром 4000 х 1000 х 300 мм., що свідчить про наявність ознак втрати вантажу під час його перевезення, тобто незбереження вантажу.
Видача вказаного вантажу вантажоодержувачу здійснювалась залізницею відповідно до статті 52 Статуту залізниць України з перевіркою ваги вантажу, при цьому виявлена недостача, що підтверджується вищеприведеним комерційним актом БК № 012545*45 від 03.03.2007 р.
Відповідно до п.12 „Правил видачі вантажу” затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 862/5083, з подальшими змінами та доповненнями, - на станції призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу в разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження. У зазначених випадках тарні й штучні вантажі, а саме таким є вантаж позивача, видаються з перевіркою кількості й стану вантажу тільки в пошкоджених місцях.
Відповідно до п.27 цих же правил Вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 0,5% маси всіх інших вантажів.
Вказаний вантаж, на думку господарського суду, відноситься до інших вантажів, згідно змісту п.27 вказаних Правил.
Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2%.
Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються:
від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці;
від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
Таким чином, виходячи зі змісту п.27 вказаних Правил господарський суд вважає, що норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто, в даному випадку складає 0,7 % маси вантажу ( 0,5% норми природної втрати + 0,2% граничного розходження визначення маси нетто), тобто 68 500 кг. * 0,7% = 479,5 кг.
Виходячи з вартості однієї тони вантажу 1515 грн. без ПДВ, згідно специфікації до договору поставки № 179/07 недостача вантажу складає 3600кг, (3600 кг - 479,5 кг(0,7%)= 3120,5 кг), тобто сума вартості недостачі вантажу складає 4727,56 грн. без ПДВ, а не 5921,22 грн., як зазначено позивачем у наданому ним розрахунку.
Таким чином, наданий позивачем розрахунок суми нестачі господарський суд відхиляє повністю, оскільки цей розрахунок складений всупереч вимогами п.2 ст. 114 Статуту Залізниць.
Відповідно до ст. 114 Статуту залізниць України, - залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:
а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;
б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості;
в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст. 908 ЦК України, - умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України, перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу, якщо не доведе, що недостача виникла по незалежним від перевізника причинам.
Згідно ст.ст. 114, 115 Статуту, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знищено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.
За незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин (ст. 113 Статуту).
Відповідачем відсутність вини у нестачі вантажу позивача при перевезенні не доведено.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене у сукупності, господарський суд вважає, що у даному випадку є вина залізниці у заподіянні збитків позивачеві унаслідок утворення нестачі вантажу під час перевезення.
Разом з цим, господарський суд вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, встановлений для подання позову до залізниці виходячи з наступного.
Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.
При вирішенні даної справи господарський суд враховує положення частини другої статті 9 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Це стосується і положень про позовну давність.
Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Згідно з частиною п'ятою статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають з Статуту залізниць, статтею 137 цього Статуту та передбачено, що за вимогами щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень зазначений шестимісячний строк обчислюється після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач цей строк пропустив.
Як пояснив представник позивача, строк позовної давності ним відраховується від дати відповіді на претензію. З цим погодитись неможна, оскільки ст. 134 Статуту говорить про зворотне.
Крім того, посилання позивача у позовній заяві на те, що ним було подано до господарського суду позовна заява 29.02.2008 р. та яка була повернута ухвалою господарського суду, і після усунення недоліків позову позов був знову поданий до господарського суду, тому строк позовної давності був пропущений за поважних причин, господарський суд відхиляє, оскільки первісне звернення до господарського суду було здійснено з недоліками позовної заяви з вини позивача. Отже поважними причинами ці обставини визнати неможна.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Вищеприведені мотиви пропуску позивачем строку позовної давності щодо звернення із позовом до залізниці випливають з правових позицій викладених у Постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (справа №22/457-06, ухвалою судової палати у господарських справах Верховного суду України від 10.05.2007р. відмовлено у порушенні в провадження з перегляду), та Постанові Верховного суду України від 16.06.2006 р. №22/197 ( вказані постанови за клопотанням відповідача залучені до матеріалів справи).
З урахуванням викладеного, господарський суд вважає, що підстав для задоволення позову немає.
Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести за рахунок позивача, згідно ст. 44,49 ГПК України.
Враховуючи викладене і, керуючись статтями 44, 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
в и р і ш и в :
У задоволенні позову –відмовити.
Суддя Никифорчук М.І.