ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" березня 2012 р. Справа № 2a-154/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Богусевич А.С.
за участю сторін:
представника позивача: Хоминець Б.М.,
представника відповідача: Гринчака В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Зелене господарство"
до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 5824211502 від 26.12.2011 р.,-
ВСТАНОВИВ:
10.01.2012 року Приватне акціонерне товариство "Зелене господарство" (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 5824211502 від 26.12.2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками проведеної перевірки позивача, що викладені у висновках акту за № 12596/15-2/05479378 від 06.12.2011 року, відповідачем винесено, зазначене вище, податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено зобов"язання зі сплати штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Вважає таке податкове повідомлення - рішення необґрунтованим та просить суд визнати його протиправним та скасувати.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 року замінено відповідача-Державну податкову інспекцію в м. Івано-Франківськ на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби.
В судовому засіданні представник позивача свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, при цьому зазначивши, що ПрАТ "Зелене господарство" здійснювало платежі з податку на додану вартість за квітень 2008 року в сумі 46473,00 грн. наступними платіжними дорученнями: № 238 від 23.04.2008 року на суму 10000 грн. з призначенням платежу - податок на додану вартість за квітень 2008 року, № 195 від 28.05.2008 року на суму 30000 грн. з призначенням платежу - податок на додану вартість за квітень 2008 року та № 206 від 03.06.2008 року на суму 35000 грн. з призначенням платежу - податок на додану вартість за квітень 2008 року, у зв»язку з чим вважає свій податковий обов»язок щодо сплати ПДВ таким, що виконаний своєчасно, внаслідок чого необґрунтованим є застосування до підприємства штрафних санкцій збоку податкового органу.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав з мотивів наведених ним у письмовому запереченні, де вказав, що згідно роз'яснення щодо черговості погашення та окремих питань стягнення сум податкового боргу (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 13.11.2002 року № 540) кошти, що надійшли на сплату зобов'язань з податку спрямовуються на погашення податкових зобов'язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань , так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом. Просив в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні та витребувані докази, судом установлено наступне.
06.12.2011 року Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківськ провела камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість за звітний податковий період квітень 2008 року.
За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт за № 12596/15-2/05479378 від 06.12.2011 року, згідно висновків якого констатовано порушення позивачем статті 57 Податкового кодексу України, зафіксовано порушення терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Зокрема, згідно висновків акту перевірки позивачем сплачено до бюджету - 46473,00 грн. з затримкою більше тридцяти календарних днів наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, а саме зазначено, що вищевказана сума сплачена в період з 26.07.2010 року - 29.12.2010 року.
За наслідками проведеної перевірки, що викладені у висновках вищевказаного Акту, відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення за № 5824211502 від 26.12.2011 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 9294,67 грн.
Як встановлено в судовому засіданні, 20.05.2008 року позивачем до податкового органу подано декларацію з податку на додану вартість за квітень 2008 року, відповідно до якої, ним самостійно задекларовано до сплати в бюджет суму податку на додану вартість в розмірі 46473,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжних доручень № 238 від 23.04.2008 року на суму 10000 грн., № 195 від 28.05.2008 року на суму 30000 грн. та № 206 від 03.06.2008 року на суму 35000 грн. позивачем сплачено до бюджету загальну суму загальну суму податку на додану вартість в розмірі 75000 грн. за квітень 2008 року, що підтверджується реквізитами "Призначення платежу", які містяться у копіях вказаних платіжних доручень.
Про своєчасну проплату грошових зобов»язань з ПДВ за квітень 2008 року, також свідчить постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2010 року у справі № 2а-321/10/0970, яка набрала законної сили згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року (справа № 30544/10/9104).
Вирішуючи наявний податковий спір по суті суд виходив із наступного.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Статтею 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Таким чином, право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку -позивачу.
Згідно п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.
Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення податкових зобов'язань відповідно п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Водночас, суд зазначає, що у всіх платіжних дорученнях позивачем в графі „призначення платежу" чітко визначалось призначення платежу, проте сума коштів відповідачем зараховувалася всупереч даному призначенню.
Оскільки стаття 126 Податкового кодексу України диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання та погашеної суми податкового боргу, суд приходить до висновку, що штраф за затримку сплати податкового зобов'язання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу.
Як встановлено судом, відповідач визначив позивачу штрафні санкції у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу з податку на додану вартість за затримку на понад 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за квітень 2008 року у розмірі 9294,67 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що самостійно розподіляючи добровільно сплачені позивачем кошти, що перераховувались позивачем із зазначенням платежу, відповідач діяв у порядку, який не передбачений податковим законодавством, чим порушив приписи частини 2 статті 19 Конституції України і, як наслідок, прийняв податкове повідомлення-рішення № 5824211502 від 26.12.2011 року, яке підлягає скасуваню.
Вищенаведені висновки також знайшли своє відображення у листі Вищого адміністративного суду України №358/13/13-09 від 17.03.2009 року.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо неможливості застосування норм Закону України "Про Національний банк України" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті в зв'язку з тим, що вказані нормативно-правові акти є спеціальними та регулюють виключно правовідносини у сфері платежів та розрахунків.
Згідно положення частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у судовому засіданні не спростовані доводи позивача про своєчасну та повну сплату податку на додану вартість за квітень 2008 року.
На підставі частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони в тому числі обгрунтовано, добросовісно та розсудливо.
З урахуванням викладеного, на переконання суду, оскаржуване податкове повідомлення-рішення за № 5824211502 від 26.12.2011 року не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова або службова особа.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби за № 5824211502 від 26.12.2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Зелене господарство" сплачений ним судовий збір в розмірі 464,73 грн. (чотириста шістдесят чотири гривні сімдесят три копійки).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: /підпис/ Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 02.04.2012 року.