Справа № 127/2-2159/2009

Провадження № 6/127/212/25

УХВАЛА

09 липня 2025 року                                                                                 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі, виданому на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 вересня 2009 року в справі №2-2159-2009 щодо боржника ОСОБА_1 . Заяву мотивовано тим, що заявник відповідно до договору про відступлення права вимоги №КП-28112017 від 28 листопада 2017 року, укладеного ним з ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», отримав право вимоги до осіб, які були боржниками ПАТ «Райффайзен Банк», в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №014/035-44/40080 від 13 червня 2006 року. Заявник зазначає, що 19 червня 2019 року виконавчий лист №2-2159-2009 від 05 листопада 2009 року щодо боржника ОСОБА_2 було повернено стягувачу без прийняття до виконання та звертає увагу, що на момент звернення до суду із цією заяво строк його пред`явлення до виконання не пропущений, виконавчий лист не був повторно пред`явлений до виконання, оригінал виконавчого листа знаходиться у ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал». Вказане і стало підставою для звернення до суду з цією заявою.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Кредит – Капітал» в судове засідання не з`явився. Разом з тим в своїй заяві просив провести судове засідання з розгляду даної заяви у відсутність представника заявника.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до ч.3 ст. 442 ЦПК України неявка учасників справи та інших заінтересованих осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як установлено судом, 15 вересня 2009 року Замостянським районним судом м. Вінниці в справі №2-2159-2009 за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/035-44/40080 від 13 червня 2006 року ухвалене заочне рішення та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість в розмірі 24407,61 грн, що еквівалентно 3169 82 дол. США, а також 244,08 грн судового збору та 30,00 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Рішення суду набрало законної сили та 05 листопада 2009 року представнику стягувача було видано виконавчі листи №2-2159-2009, в тому числі й щодо боржника ОСОБА_1 .

Як слідує з самого виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_5 він був пред`явлений до виконання та 24 червня 2016 року виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент повернення) (відсутність у боржника майна, а здійснені відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

19 червня 2019 року виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 повідомленням головного державного виконавця повернуто стягувачу (АТ «Райффайзен Банк Аваль) без прийняття до виконання на підставі п.10 ч.4 Закону України «Про виконавче провадження».

28 листопада 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладений договір відступлення права вимоги №114/49, відповідно до якого ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги щодо осіб, які були боржниками ПАТ «Райффайзен Банк», в тому числі й до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №014/035-44/40080 від 13 червня 2006 року (витяг з реєстру боржників №114/49 від 28 листопада 2017 року).

28 листопада 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги №КП-28112017, відповідно до якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги щодо осіб, які були боржниками ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».

Відповідно до Реєстру боржників №КП-28112017 від 30 листопада 2017 року до цього договору відступлення права вимоги, ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» відступило, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит – Капітал» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №014/035-44/40080 від 13 червня 2006 року.

Право вимоги за цим договором переходить з моменту підписання сторонами цього договору (п.6.2.2 договору).

Відомостей, що цей договір є недійсними матеріали справи не містять.

Згідно ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Згідно ст. 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 зазначає, що «наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи-правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Відповідно до висловлених раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 73-75) оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підстав статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість). Отже, наведене в ухвалі Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у цій справі тлумачення стосується лише ситуації, коли виконавче провадження відкрите як юридичний процес, а його сторони набули відповідних прав як сторони відкритого виконавчого провадження. Щодо вчинення інших дій у межах виконавчого провадження, передбачених Законом про виконавче провадження, то процесуальні дії конкретного процесу не можуть здійснюватися поза межами цього процесу, а тому такі дії як процесуальні можуть здійснюватися лише в межах відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу. Якщо законом передбачена можливість здійснення інших дій сторін судового процесу, пов`язаних зі здійсненням виконавчого провадження, то для таких дій набуття статусу сторони відкритого виконавчого провадження не вимагається, як-от для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі».

Крім того, в цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що «якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання немає і підстав для процесуального правонаступництва».

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13 та від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17.

Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того, чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути в невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства прав.

У вказаній справі заявник просить замінити сторону стягувача у виконавчому листі в цивільній справі № 2-2159/2009 з АТ «Райффайзен Банк Аваль», як вибулої сторони, на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал». При цьому звертає увагу, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропущений.

Як вказувалося, виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 був повернутий стягувачу 24 червня 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент його повернення). Відповідно строк його пред`явлення до виконання перервався та він міг бути повторно пред`явлений до виконання протягом трьох років, тобто до 24 червня 2019 року.

Однак, 19 червня 2019 року цей виконавчий лист був повернутий стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Підстави повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання визначені у ч. 4 ст. 4 та у ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (частина четверта статті 4 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 36 постанови від 26 жовтня 2022 року в справі №201/13239/15-ц звернула увагу, що приписи законодавства для ефективності їхнього застосування слід тлумачити з урахуванням вимоги розумності (розсудливості). У випадку повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання можливість переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання зазначеній вимозі не відповідає. Вочевидь, нерозумно застосовувати інститут переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, зокрема, коли виконавчий документ був повернутий стягувачеві без прийняття до виконання, зокрема, через пропуск встановленого законом строку пред`явлення цього документа до виконання (п.2 ч.4 ст. 4 Закону № 1404-VIII), коли виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону № 1404-VIII (п.6 ч.4 цієї статті); коли його пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (п. 10 ч.4 цієї статті). Отже, приписи частини четвертої статті та пунктів 1 і 2 частини третьої статті 5 Закону № 1404-VIII щодо повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання не передбачають можливості застосування приписів статті 12 цього Закону стосовно переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

В даному випадку виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 повернутий 19 червня 2019 року без прийняття до виконання, на підставі п.10 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно переривання строку пред`явлення його до виконання не відбулося, а отже строк його пред`явлення до виконання є пропущеним.

Вищевказане узгоджується із вищевказаною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 жовтня 2022 року по справі № 201/13239/15-ц.

Інших обставин, які б вказували на переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, судом не встановлено та матеріали справи не містять.

Відомостей, що стягувач поновив строки для пред`явлення його до виконання матеріали справи також не містять, як і не містить заява про заміну стягувача у виконавчому листі будь-яких посилань чи вимог щодо поновлення пропущеного строку.

Учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

З наведених вище обставин слідує, що звернення із заявою, яка містить вимогу про заміну сторони стягувача у виконавчому листі щодо боржника відбулося поза межами строку встановленого для пред`явлення цього виконавчого листа до виконання, а тому підстави для заміну сторони стягувача у виконавчому листі суду відсутні.

При цьому суд, з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений в постанові від 26 жовтня 2022 року в справі №201/13239/15-ц, вважає безпідставним посилання заявника на те, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання було перервано.

Виходячи з викладеного вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 258 260, 442 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: