Справа № 2-1486/11

Провадження № 2/2214/198/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2012 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Тончук Р.І.

при секретарі Придачук Г.Л.,

          за участю позивача ОСОБА_1,

          представників відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2. про стягнення коштів за договором купівлі-продажу та моральної шкоди. Посилається на те, що 30 травня 2007 року він уклав з відповідачкою договір купівлі-продажу належних їй майнових прав у Славутському підприємстві «Українка», що розташоване у м. Славуті по вул. Червона Площа, 8-а. Майнові права ОСОБА_2. складались з права власності на частину основних і оборотних коштів, в т.ч. виробничих та інших приміщень і належали їй на підставі Статуту підприємства та Закону України «Про приватизацію». За придбані майнові права він сплатив відповідачці 5000 грн. Оскільки згодом виникли труднощі з використанням придбаних прав, він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та інших власників приватизаційних майнових сертифікатів про визнання вищевказаного договору дійсним. Однак, рішенням Славутського міськрайонного суду від 22 серпня 2008 року йому в позові було відмовлено, тобто договір не був визнаний дійсним. Судом встановлено, що відповідачка не мала права на частку в майні підприємства, а має право лише на грошову компенсацію. Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 3 грудня 2008 року рішення від 22 серпня 2008 року залишено без змін і тоді ж він дізнався про порушення його прав. Оскільки договір є недійсним, то відповідно до ст. 216 ЦК України кожна з сторін зобов»язана повернути другій стороні все, що вона отримала на виконання договору, а також відшкодувати заподіяні збитки та моральну шкоду. Просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь отриману від нього за договором купівлі-продажу суму, що з урахуванням інфляції становить 9080 грн. та 3000 грн. моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях у зв»язку з втратою коштів через недійсність правочину.

          У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав.

          Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з»явилась. Про день та час слухання справи повідомлена у встановленому порядку. Будучи присутньою у судовому засіданні 6 лютого 2012 року, позов визнала частково, давши пояснення про те, що ініціатором укладення договору був ОСОБА_1 і саме він переконав її та інших власників майнових приватизаційних сертифікатів в тому, що їм належить частина майна підприємства «Українка», в тому числі приміщення. Після постановлення судом рішення від 22 серпня 2008 року не вимагав повернення грошей, продовжуючи у судовому порядку доводити їх право на частку в майні підприємства, а тому вона не пропонувала йому повернути гроші. З вимогою про повернення грошей особисто до неї не звертався і лише в грудні 2011 року пред»явив позов. Вона згідна повернути йому отримані від нього 5000 грн. , але без врахування інфляції, оскільки саме з вини позивача ці кошти не повернуті до цього часу. Саме він завів її в оману, стверджуючи,що їй належить частка у майні підприємства і саме під його впливом вона отримала запропоновані їй кошти. З цих же підстав вважає, що моральної шкоди позивачу не заподіяла.

          Представники відповідачки просять відмовити в позові у зв»язку з пропуском строку позовної давності, вважаючи , що його перебіг почався у квітні 2008 року , тобто від дня коли він отримав довіреність відповідачки на представництво її інтересів у спорах з СП «Українка». Позивачка у письмовій заяві про застосування строку позовної давності вказувала на цей же строк початку перебігу строку позовної давності та на 30.05.2007 року, тобто день укладення договру купівлі- продажу.

          Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи , суд приходить до висновку,що позов підлягає задоволенню частково.

          Судом встановлено, що 30 травня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2(ОСОБА_5А.). у простій письмовій формі уклали договір № 19 купівлі-продажу майнових прав на частку у майні Славутського підприємства «Українка», що складається з основних та оборотних коштів, в т. ч. виробничих приміщень(а.с.4). Сторони визнали, що на виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 5000 грн. в рахунок плати за передані йому майнові права. У зв»язку з неможливістю реалізації зазначених у договорі прав ОСОБА_1 згодом звернувся до всіх осіб, з якими він уклав аналогічні договори, в т.ч. до ОСОБА_2,з позовом про визнання договору дійсним. Рішенням Славутського міськрайонного суду від 22 серпня 2008 року йому в позові відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 3 грудня 2008 року зазначене рішення залишено без змін. Судовими рішеннями встановлено, що власники майнових приватизаційних сертифікатів звільнились з підприємства «Українка «до укладення договорів з ОСОБА_1 і згідно Статуту підприємства та Закону України «Про власність»мають право на одержання вартості визначеного вкладу, а не на частку в майні підприємства.Рішеннями суду також відмовлено в позовах власників приватизаційних майнових сертифікатів до Славутського підприємства «Українка»про визнання їх співвласниками майна підприємства та визначення відсоткової частки у його приміщеннях з посиланням на відсутність у них права на частку в майні підприємства і наявність права на отримання визначеного у встановленому порядку вкладу(Зокрема, справа № 2-75/2011). Отже, укладений між сторонами 30 травня 2007 року договір є безпредметним. Відповідачка не мала прав, які згідно договору відчужила позивачу. При укладенні договору продавцем не були надані документи, що стверджували б її право власності на відчужувані права, державну реєстрацію таких прав, тобто були відсутні умови для укладення договору купівлі- продажу.

          Відповідно до ст. 202 ч.1 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Відповідно до ст. 203 ч. 5 цього ж Кодексу правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За договором від 30 травня 2007 року не могли бути набуті цивільні права чи обов»язки і реальні правові наслідки не могли настати у зв»язку з вищенаведеними обставинами.

          Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не є укладеними правочини( договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення( відсутня згода за всіма умовами договору, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача, тощо). Відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України не є укладеним також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо такий правочин підлягає такій реєстрації. В даному випадку за змістом договору продано право на майно, на яке продавець не набула права. З цих підстав договір між сторонами не є укладеним. Відповідачка ОСОБА_2 незаконно, без відповідної правової підстави володіє грошима позивача.

          Відповідно до ст. 387 ЦК України власник може витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним.

          З цих підстав позов в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 5000 грн. підлягає задоволенню. Позов в цій частині відповідачка визнала.

          Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат задоволеннню не підлягають, оскільки грошових зобов»язань, за прострочення яких законом передбачено стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції, у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не було.

          Також відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача моральної шкоди. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що під час укладення договору та передачі ОСОБА_2 грошей, вона не надала йому документів, що посвідчували б її майнові права, отже, йому було відомо про їх відсутність і він міг відмовитись від укладення договору, однак, саме він був ініціатором укладення договору купівлі-продажу неіснуючих прав. Крім того, він не заявляв вимоги про повернення відповідачкою коштів у добровільному порядку, хоча як вбачається з її пояснень вона проти цього не заперечувала б і не заперечує в даний час та погоджується повернути ці кошти. У судовому засіданні позивач не надав доказів, що свідчили б про перенесення ним моральних страждань. З його ж пояснень вбачається, що і після вступу в законну силу рішення Славутського міськрайонного суду від 22 серпня 2008 року він не намагався повернути кошти, а був ініціатором звернень власників приватизаційних сертифікатів з позовами до суду на предмет доведення свого права на частку в майні підприємства.

          Щодо застосування строку позовної давності, то суд знаходить, що позивач ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права після набрання чинності рішенням Славутського міськрайонного суду від 22.08.2008 року, яким йому відмовлено в позові про визнання всіх укладених договорів купівлі-продажу майнових прав на частку в майні СП «Українка»дійсними, а саме з 3.12.2008 року після проголошення ухвали апеляційного суду Хмельницької області про залишення рішення від 22.08.2008 року без змін. Відповідно до глави 19 ЦК України на даний вид правовідносин поширюється загальна позовна давність, яка ст. 257 цього ж Кодексу встановлена тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже , перебіг строку позовної давності в даному випадку почався 3.12.2008 року. Позовна заява здана позивачем на пошту 30.11.2012 року. З цих підстав вимога про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає. Крім того, відповідачка визнала позовні вимоги в частині стягнення 5000 грн.

У зв»язку з частковим задоволенням позову судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст.202,203,215, 387,640 ч.3 ЦК України, ст.ст. 8,10,88, 212, 213 ЦПК України, суд

вирішив:

          позов задовільнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн. отриманих від нього коштів та 188 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 5188 грн. 20 коп.

          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя                                                            Тончук Р. І.