ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2012 р. Справа № 33172/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Носа С.П., Попка Я.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14.09.2011 року по справі № 2-а-3229/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 17.08.2011 року звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року і надалі проводити нарахування та виплату з врахуванням ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14.09.2011 року позов задоволено частково. Позовні вимоги позивача щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 01.07.2010 року по 31.01.2011 року залишено без розгляду. Зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.02.2011 року до 22.07.2011 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених законами України, якими було затверджено Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах передбачених на це видатків, а також на те, що законодавством не визначено з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України, колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Суд першої інстанції припустився помилки при визначенні шестимісячного строку позовної давності. Позивач звернулася до суду з позовом 17.08.2011 року, тому позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 17.02.2011 року по 23.07.2011 року, оскільки Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не було зупинено чи змінено. Відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Такі ж норми містив Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» до прийняття 14.06.2011 року Верховною Радою України Закону України № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». Тому відповідач у 2010 році та 2011 році до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка була прийнята на виконання вимог Закону України № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» повинен був діяти відповідно до вимог діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Щодо позовних вимог за період з 01.07.2010 року по 16.02.2011 року, їх необхідно було залишити без розгляду, так як вони заявлені позивачем після закінчення строків, установлених законом, без наведення поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Крім цього суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності врахування під час здійснення перерахунку та виплати позивачу пенсії статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», так як позивач одержала статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, у зв'язку з чим, відповідно до вимог зазначеної статті, розмір його пенсії збільшується на 20 відсотків.

Однак суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача виконати постанову негайно, оскільки звертаючи до негайного виконання постанови щодо присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, які були прийняті в порядку скороченого провадження, суд повинен був застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ, відповідно до якого постанови суду про присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів підлягають негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 183-2, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254, 256 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14.09.2011 року по справі № 2-а-3229/11 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.07.2010 року по 16.02.2011 року - залишити без розгляду.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 17.02.2011 року по 23.07.2011 року з врахуванням ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Звернути постанову до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.