АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/2690/4078/2012
Головуючий у 1 інстанції:Калініченко О.Б.
Доповідач: Кирилюк Г.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2012 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Кирилюк Г.М.,
суддів: Панченка М.М., Вербової І.М.
при секретарі Мозолевській В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Національного університету оборони України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 в їх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2011 року,-
встановила:
У жовтні 2010 р. позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідачів з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку Національного університету оборони України по АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що під час перевірки обліку та використання житлової площі в гуртожитку університету встановлено, що відповідачам спеціального ордеру на вселення не видавалось, договір найму не укладався. Оскільки відповідачі проживають в гуртожитку без законних підстав в якості тимчасових жильців, останні відповідно до ч.3 ст.116 ЖК УРСР підлягають виселенню як особи, що самоправно зайняли жиле приміщення, без надання іншого жилого приміщення.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2011 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку Національного університету оборони України по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання відшкодування судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухваленого по справі рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначив, що на час заселення відповідачів у спірну кімнату у серпні 2003 року на підставі клопотання начальника Головного продовольчого управління Тилу Міністерства оборони України, Національна академія оборони України не мала правових підстав і не видавала спеціальні ордери для вселення в гуртожиток. Судом також не з'ясовано питання підстав відкриття на відповідача особового рахунка та нарахування плати за проживання в гуртожитку. Крім цього, судом помилково застосовано норми ст.132 ЖК УРСР, оскільки спірне приміщення було надано ОСОБА_1 не як особі, яка навчалась у Національній академії оборони України, а як військовослужбовцю Збройних Сил України. Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до одержання постійного жилого приміщення військовослужбовцям надаються службові жилі приміщення. Гуртожиток по АДРЕСА_1 належить Міністерству оборони України і закріплений за Національним університетом оборони України з 30 вересня 1994 року. Судом також не взято до уваги вимоги ст. 125 ЖК УРСР про неможливість виселення без надання іншого жилого приміщення осіб, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. Вислуга ОСОБА_1 в Збройних Силах України складає понад 23 роки.
В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять апеляційну скаргу задовольнити. Пояснили, що іншим житлом вони не забезпечені, з квітня 2005 р. ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку, його номер в загальній черзі гарнізону становить 6505.
Представник Національного університету оборони України Ковальський В.В. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Уточнив, що позовні вимоги про виселення без надання іншого жилого приміщення заявлені з тих підстав, що відповідачі самоправно зайняли жиле приміщення (ч.3 ст.116 ЖК України).
Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 з 01 серпня 1988 року по даний час перебуває на військовій службі.
Згідно довідки Центрального управління продовольчого забезпечення Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України від 22.11.2010 р. №341/4/1/537, полковник ОСОБА_1 з 01.09.01-20.06.03 був слухачем факультету підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України, м. Київ.
Згідно витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) №203 від 20.06.2003 р., офіцерів, які в червні 2003 року закінчили факультет (підготовки фахівців оперативно тактичного рівня технічного та тилового забезпечення) Національної академії оборони України, відповідно до підпункту "г" пункту 35 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, призначити: 174. майора ОСОБА_1 - старшим офіцером відділу Головного продовольчого управління Тилу Міністерства оброни України. Житлом у м. Києві не забезпечений (рішення Міністра оборони України від 07.06.03)(а.с.49).
У зв'язку з даним наказом, начальник Головного продовольчого управління Тилу Міністерства оборони України в серпні 2003 р. звернувся до начальника Національної академії оборони України з листом щодо вирішення питання розміщення вказаного офіцера з сім'єю( дружина, син 1993 р.н.) на фондах Національної академії України за адресою АДРЕСА_1 (а.с.218).
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1089 Національна академія оборони України реорганізована шляхом перетворення в Національний університет оборони України.
Судом встановлено, що з серпня 2003 року відповідач та члени його сім`ї : дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, 1993 року народження, проживають в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку Національного університету оборони України за адресою: АДРЕСА_1 . З цього часу їм здійснюється нарахування плати за проживання в гуртожитку (а.с.5, 53-67).
Встановивши вказані обставини, а також зазначивши, що спеціального ордеру для вселення у гуртожиток відповідачам не надавалось, договору найму приміщення не укладалось, відповідачі за спірною адресою не зареєстровані та не мають відношення до Національного університету оборони України, суд ухвалив рішення про їх виселення без надання іншого жилого приміщення.
Проте такий висновок зроблено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Судом вирішено спір про виселення з підстав ч. 1 ст.132 ЖК УРСР, згідно якої сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
При цьому судом не взято до уваги, що відповідач ОСОБА_1 з сім'єю був поселений на спірне приміщення у зв'язку з проходженням військової служби, а не на період навчання, продовжує перебувати на військовій службі, має вислугу на військовій службі більше 23 років, житлом в м. Києві не забезпечений, перебуває на квартирному обліку у житловій комісії гарнізону м. Києва з 20.04.2005 року зі складом сім`ї 3 особи, а тому у відповідності до ст.132 ЖК УРСР його не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.
Як уточнив представник позивача в судовому засіданні та вбачається зі змісту позовної заяви, позов заявлено також з підстав ч.3 ст.116 ЖК УРСР, яка відносяться до Глави 2 вказаного Кодексу і регламентує питання виселення з жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення. Вказана підстава є взаємовиключною з підставами, визначеними ст. 132 ЖК України.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, з урахуванням тієї обставини, що позивачем не доведено підстав позову у відповідності до ст. ст.10, 60 ЦПК України, а саме незаконності поселення відповідачів у гуртожиток станом на час їх вселення (серпень 2003 року), колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя :
Судді :