Cправа № 2a-0770/259/12
Рядок статзвіту № 8.2.8
Код - 13
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 квітня 2012 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ващиліна Р.О.,
при секретарі судового засідання - Фантич В.В.,
за участю сторін:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд", представник - Славянський Д.Д., ОСОБА_2,
відповідача: Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області, представник - Ставичний П.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення від 20.12.2011 №40/17-2/13583782, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 12.04.2012 р. було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 квітня 2012 року.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд", звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №40/17-2/13583782 від 20.12.2011 року в частині податкового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб-найманих працівників на загальну суму 8146,68 грн., в тому числі донарахованого податку на доходи в сумі 6480,00 грн. та нарахованих штрафних санкцій в сумі 1666,68 грн.
Позовні вимоги мотивовані наступним. Працівниками Ужгородської МДПІ під час проведеної виїзної планової документальної перевірки було встановлено, що згідно наказу №006/к від 10.02.2010 року фізичну особу-іноземця громадянку Російської Федерації ОСОБА_2 призначено головним бухгалтером ТОВ "Експорттрансбуд" з 11.02.2010 року із заробітною платою згідно штатного розпису в розмірі 1800,00 грн. Під час перевірки відомостей нарахування/виплати заробітної плати працівникам та даних 1-ДФ головному бухгалтеру заробітна плата з квітня 2010 року по червень 2011 року не нараховувалась та не виплачувалась. Крім того, на громадянку Російської Федерації в 2010 році не було оформлено дозвіл на працевлаштування в Україні у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №322 від 08.04.2009 року. У зв'язку з чим перевіркою встановлено не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) із заробітної плати за період з квітня по грудень 2010 року у розмірі 30% та з січня по червень 2011 року - у розмірі 15%. Однак позивач такий висновок вважає безпідставним, у зв'язку з тим, що 06 жовтня 2009 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір №06/09 про надання послуг, відповідно до умов якого останньою безоплатно здійснювались певні види робіт, а саме, виконувались роботи з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, готувались, підписувались і подавались податкова звітність та звітність до державних цільових фондів. Вважає, що стосунки між ТОВ "Експорттрансбуд" та бухгалтером-підприємцем мають не трудовий, а цивільно-правовий характер, тобто норми Кодексу законів про працю України та правила внутрішнього трудового розпорядку на такі відносини не поширюються, а сторони в даному випадку керуються лише нормами Цивільного кодексу України. Заявляє, що заробітна плата головному бухгалтеру дійсно не нараховувалась та не виплачувалась, податок з доходів фізичних осіб із винагороди не утримувався на підставі пп. 9.12.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та Указу Президента України №727 від 03.07.1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України. Стверджує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрована у відповідності до вимог Закону України "Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Крім того, правомірність її перебування на території України відповідає порядку, встановленому чинним законодавством, а саме: Законами України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання", а також Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства України, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, а тому жодних законодавчих норм порушено не було.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Крім того, на запитання суду щодо причин видачі наказу №006/к від 10.02.2010 року, яким з 11.02.2010 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 призначено головним бухгалтером ТОВ "Експорттрансбуд" у зв'язку з передпологовою та декретною відпусткою головного бухгалтера ОСОБА_5, надав відповідь, що такий був помилково виданий кадровою службою підприємства. На запитання суду щодо причин неподання працівникам податкової інспекції під час проведення перевірки договору №06/09 про надання послуг, зазначив, що останній не був представлений у зв'язку з тим, що ревізори його не витребовували.
Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених в запереченнях проти позову №761/10/10-011 від 16.02.2012 р. Зокрема, вказав на те, що згідно із доводами позивача підставою для задоволення позову є укладений договір №06/09 про надання послуг, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язана безоплатно виконувати роботи з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Проте як вбачається з умов зазначеного договору (п.1.1) Замовник дає завдання, а Виконавець приймає на себе обов'язки у відповідності із завданням Замовника надавати останньому за плату певні послуги. Крім того, одним із обов'язків Замовника згідно із умовами договору є обов'язок вчасно та у повному обсязі оплачувати послуги Виконавця (п. 2.1.2). З наявних у матеріалах справи Актів надання послуг вбачається, що Виконавцем були надані бухгалтерські послуги, загальна вартість яких склала 0 грн. У зв'язку з наведеним вважає, що виникає суперечність між змістовністю укладеного між ними договору та відомостями, зазначеними в Актах надання послуг. Крім того, звертає увагу суду на ту обставину, що під час перевірки працівникам податкової інспекції зазначений договір надано не було, незважаючи на численні письмові звернення із проханням надати в повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки.
Вказує на економічну недоцільність фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у наданні більш ніж 25 послуг з 06 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року на безоплатній основі, враховуючи вимоги п. 2.2.4 укладеного договору, у відповідності до якого Виконавець зобов'язується відшкодовувати збитки Замовника (штрафи, пеню, інші збитки), понесені останнім внаслідок виконання або неналежного виконання Виконавцем своїх обов'язків.
Зазначає, що нормативно обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач наголошує на правомірності перебування громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 на території України. Проте, виходячи безпосередньо з позовних вимог, оскаржується висновок відповідача щодо не оформлення дозволу на працевлаштування в Україні та про не нарахування та не виплату заробітної плати головному бухгалтеру ОСОБА_2.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що у період з 27 жовтня 2011 року по 23 листопада 2011 року працівниками Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2011 року №1512/23-1/13583782.
Відповідно до висновків вищезазначеного акта, перевіркою виявлено порушення, серед іншого, п. 4.2.9, пп. 4.2.15 п.4.2 ст. 4, п. 7.1, п. 7.3 ст. 7, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 та пп. 9.10.1 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV та п.165.1 ст. 165, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, ст. 170 Податкового кодексу України №2755- VI від 02.12.2010 року, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб-найманих працівників в сумі 6666,72 грн.
На підставі акта перевірки від 30.11.2011 року №1512/23-1/13583782 Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення №40/17-2/13583782, у відповідності до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб-найманих працівників на суму 8333,40 грн. (в тому числі за основним платежем 6666,72 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1666,68 грн.).
Позивач, не погоджуючись із висновками працівників Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції, оскаржив до суду вищезазначене податкове повідомлення рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб-найманих працівників на суму 6480,00 грн. за порушення п. 7.1, п. 7.3 ст. 7, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV та п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, ст. 170 Податкового кодексу України №2755- VI від 02.12.2010 року.
Судом встановлено, що у відповідності до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" №006/к від 10 лютого 2010 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 призначено головним бухгалтером позивача з 11 лютого 2010 року у зв'язку з передпологовою та декретною відпусткою головного бухгалтера ОСОБА_5
Штатним розписом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" передбачено та не заперечується сторонами, що місячний посадовий оклад головного бухгалтера товариства складає 1800,00 грн.
Ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, що також кореспондується з ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року №108/95-ВР, передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Ст. 21 Закону України "Про оплату праці" передбачає, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
У відповідності до даних Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, наявних в матеріалах справи (а. с. 52 -61), а також не спростовується позивачем, що у період з квітня 2010 року по червень 2011 року заробітна плата головному бухгалтеру ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідно до ст. 26 Конституцій України фізичні особи-іноземці, які знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України (за винятком випадків, передбачених Конституцією, законами або міжнародними договорами України).
Працевлаштування фізичних осіб-іноземців в Україні регламентується ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року №803-XII і ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI.
Згідно з вказаними нормами іноземці і особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки в трудових стосунках, якщо інше не передбачене внутрішнім законодавством і міжнародними договорами України.
Оподаткування доходів фізичних осіб з 01 січня 2011 року здійснюється за правилами, встановленими IV Розділом Податкового кодексу України.
Згідно з п. 6 підрозділу 1 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України "Оподаткування доходів платника податку, нарахованих за наслідками податкових періодів до 1 січня 2011 року, здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 1 січня 2011 року, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання)".
Таким чином, до вступу в силу Податкового кодексу України порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулювався Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV. П. 1.8 ст. 1 вказаного законодавчого акту регламентує поняття "наймана особа", якою є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем.
П. 1.15 ст. 1 вищезазначеного нормативного-правового акту також дає дефініцію поняттю "податковий агент", яким є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Ст. 2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що також кореспондується з ст. 162 Податкового кодексу України, визначено, що платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Об'єктом оподаткування, у відповідності до ст. 3 Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" та ст. 163 Податкового кодексу України, для резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід, а для нерезидента - загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України.
До складу загального місячного оподатковуваного доходу входять, в тому числі, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Пп. 8.1.1 та 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та пп. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України встановлено обов'язок податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримувати податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону та ст. 167 Кодексу. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду (зазначеного нормативно-правового акту).
П. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.
П. 7.3 вищезазначеного законодавчого акту передбачено, що ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.
У відповідності до положень п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.
Таким чином, виходячи з аналізу законодавчих норм та обставин справи, суд дійшов висновку, що оскільки наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 призначено головним бухгалтером підприємства, то позивач був зобов'язаний нараховувати та виплачувати їй заробітну плату згідно з штатним розписом, а також утримувати податок від суми такого доходу.
Проте висновок відповідача, наведений у акті перевірки від 30.11.2011 року №1512/23-1/13583782, про застосування подвійної ставки оподаткування заробітної плати працівника-нерезидента за період з квітня по грудень 2010 року суд вважає безпідставним з огляду на наступне.
У відповідності до норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", фізична особа-резидент фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.
У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Фізична особа-нерезидент фізична особа, яка не є резидентом України.
Крім цього, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Поняття "місце проживання", у розумінні ст. 3 цього законодавчого акту, є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Відповідно до ст. 5 вищезазначеного закону, законними підставами перебування на території України іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що враховуючи послідовність порядку визначення податкового статусу іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні, відповідно до пп. 1.20 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", потрібно враховувати обставини та особливості їх проживання в Україні, включаючи інформацію про місце проживання фізичної особи та членів її сім'ї (як в Україні, так і за кордоном), місце знаходження центру життєвих інтересів такої особи, інформацію про очікуваний термін перебування такої особи в Україні протягом поточного календарного року тощо.
Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_2 є громадянкою Російської Федерації і прибула на територію України в 2008 році. Згідно зі штампом УГІРФО ГУМВС України в Закарпатській області місце проживання зареєстроване АДРЕСА_1
В судовому засіданні ОСОБА_2 повідомила, що в 2009 році одружилась з громадянином України, з яким разом і проживає.
Крім того, Берегівською районною державною адміністрацією 05 жовтня 2009 року ОСОБА_2 зареєстровано фізичною особою-підприємцем, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_1 та здійснено запис про включення відомостей до ЄДР 2 309 000 0000 001671. наказу Державної податкової адміністрації України від 05.10.04 №581 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу", суд зазначає наступне.
Вищенаведений наказ з метою впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", керуючись ст. 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", затверджує виключно примірні форми Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу.
В Україні визнається і діє принцип верховенства закону, у відповідності до якого роль закону у правовій системі держави, в діяльності всіх суб'єктів права, насамперед, державних органів і посадових осіб, є визначальною. Зазначений принцип означає, що закон має вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів та джерел юридичного, тобто державою встановленого права.
Даний наказ не є нормативно-правовим актом, оскільки останній не зареєстровано Міністерством юстиції України та офіційно не опубліковано у встановленому порядку. Тому зазначений наказ за своїм правовим статусом не може встановлювати для платників податків додаткових обов'язків чи визначати додаткові критерії відповідності таких платників статусу податкового резидента, що, в свою чергу, впливає на визначення ставок оподаткування. Він фактично спрямований до органів державної податкової служби та не є обов'язковим для виконання.
Відповідно до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд вважає протиправним рішення податкового органу про застосування подвійної ставки податку на доход фізичних осіб-найманих працівників для ОСОБА_2 з квітня по грудень 2010 року, враховуючи, те, що вона, у відповідності до абз. 2 п.п. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", має статус резидента, оскільки більше 183 днів протягом звітного податкового року проживає в Україні, має центр життєвих інтересів в Україні у зв'язку з проживанням чоловіка на території України та зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності на території України.
У зв'язку з вищенаведеним суд вважає за необхідне зменшити суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб-найманих працівників, нарахованого податковим повідомленням-рішенням від 20.12.2011 року №40/17-2/13583782, на суму 3037,50 грн. (в тому числі за основним платежем 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 607,50 грн.).
Разом з тим, суд також критично ставиться до посилання позивача на договір №06/09 про надання послуг, укладений між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 06 жовтня 2009 року, як на підставу відсутності трудових відносин з головним бухгалтером підприємства з огляду на те, що вказаний договір був наданий лише до суду та не пред'явлений працівникам податкового органу під час проведення перевірки, незважаючи на неодноразові звернення останніх з відповідними листами щодо надання у повному обсязі всіх документів, що належать до предмета перевірки (листи Ужгородської МДПІ від 15.11.2011 року №5644/10/23-1, від 18.11.2011 року №5712/10/23).
У відповідності до вимог п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Фізична особа-підприємець виконує роботи, надає послуги замовнику як приватний підприємець винятково на підставі цивільно-правових договорів. Оскільки здійснення підприємницької діяльності регулюється нормами господарського та цивільного права, оформлення відносин підприємства з фізичною особою як підприємцем можливе лише на підставі цивільно-правового договору.
Водночас фізична особа-підприємець має право працювати на умовах трудового договору як на тому підприємстві, на якому вона надає послуги чи виконує роботи за договором цивільно-правового характеру, так і на іншому. Здійснення підприємницької діяльності не перешкоджає особі укласти трудовий договір з роботодавцем.
З огляду на викладене, враховуючи наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" №006/к від 10 лютого 2010 року, яким ОСОБА_2 призначено головним бухгалтером позивача з 11 лютого 2010 року у зв'язку з передпологовою та декретною відпусткою головного бухгалтера ОСОБА_5, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги відповідача щодо утримання та сплати позивачем податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати головного бухгалтера.
Твердження представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" щодо помилковості видачі працівниками кадрової служби підприємства вищезазначеного наказу, суд до уваги не бере з огляду на те, що він був підписаний директором підприємства та з ним була під особистий розпис ознайомлена ОСОБА_2, що спростовує необізнаність керівництва та головного бухгалтера про прийняття її на роботу.
У відповідності до п. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
П. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи норми нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, встановлені матеріалами справи обставини, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення від 20.12.2011 року №40/17-2/13583782 - задовольнити частково.
2.Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції від 20.12.2011 року №40/17-2/13583782 в частині нарахування позивачу податкового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб-найманих працівників у розмірі 3037,50 грн. (в тому числі за основним платежем 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 607,50 грн.).
3.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорттрансбуд" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 12,07 грн.
5.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд, який ухвалив постанову. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Ващилін Р. О.