КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2012 № 13/5026/257/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від відповідача-1: ОСОБА_2,

від прокуратури, позивача, відповідача-2 та третіх осіб представники не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Черкаського міжрайонного природоохоронного прокурора

на рішення господарського суду Черкаської області від 13.03.2012 року

у справі №13/5026/257/2012 (суддя Кенкеч О.С.)

за позовом Черкаського міжрайонного природоохоронного прокурора

в інтересах держави в особі

головного управління Державного комітету земельних ресурсів у Черкаській області

до 1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Черкаси,

2) Свидівоцької сільської ради, с. Свидівок Черкаського району Черкаської області,

про поновлення строку звернення з позовом до суду, визнання незаконним рішення Свидівоцької сільської ради №1-27 від 25.04.2006 року, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання ОСОБА_3 повернути земельну ділянку державному підприємству «Черкаське лісове господарство»,

за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів:

1) Свидівоцьке лісництво, с. Свидівок Черкаського району Черкаської області

2) державне підприємство «Черкаське лісове господарство», м. Черкаси,

3) Черкаська районна державна адміністрація Черкаської області,

встановив:

Черкаський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі ГУ Державного комітету земельних ресурсів у Черкаській області (далі - позивач) звернуся до господарського суду Черкаської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 (далі - відповідач-1) та до Свидівоцької сільської ради (далі - відповідач-2) про поновлення строку звернення з позовом до суду; визнання незаконним рішення Свидівоцької сільської ради №1-27 від 25.04.2006 року «Про надання земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_3; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 26.05.2006 року; зобов'язання ОСОБА_3 повернути земельну ділянку ДП »Черкаське лісове господарство».

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.02.2012 року порушено у справі №13/5026/257/2012 за вказаною позовною заявою, а також залучено до участі у справі №13/5026/257/2012 третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів: Свидівоцьке лісництво, ДП »Черкаське лісове господарство» та Черкаську районну державну адміністрацію Черкаської області.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.03.2012 року у справі №13/5026/257/2012 у позові відмовлено повністю. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що прокурором не надано правового обґрунтування в чому саме полягає порушення інтересів держави в оскаржуваних договорі оренди та рішенні Свидівоцької сільської ради, а також не обґрунтовано вимог про поновлення строку звернення з позовом до суду, а такі вимоги не відповідають способам захисту прав позивача згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що прокурор пред'явив позов в інтересах Управління Держкомзему України, яке не наділено правом втручатися і регулювати правовідносини з питань користування землями лісового фонду між суб'єктами підприємницької діяльності та органами Міністерства лісового господарства України і органами місцевого самоврядування. Крім цього, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав визнання договору оренди недійсним, а рішення Свидівоцької сільської ради незаконним. Одночасно, судом першої інстанції, за заявою відповідача-1, застосовано наслідки спливу строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі.

Не погодившись із вказаним рішенням, Черкаський міжрайонний природоохоронний прокурор подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 13.03.2012 року у справі №13/5026/257/2012 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на порушення Свидівоцькою сільською радою при прийнятті рішення №1-27 від 25.04.2006 року вимог ст. 12 Земельного кодексу України. Також, на переконання прокурора, оскільки державна експертиза землевпорядної документації на передану в оренду земельну ділянку не проводилась, а спірна земельна ділянка знаходиться за межами Свидівоцької сільської ради, то рішення Свидівоцької сільської ради про її передачу та укладений договір оренди суперечать законодавству України. При цьому, прокурор вважає, що ним не пропущено строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом, оскільки прокуратура дізналась про спірні рішення та договір лише у листопаді-грудні 2011 року після звернення головного управління Державного комітету земельних ресурсів у Черкаській області.

У своєму відзиві відповідач-1 заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Позивач, відповідач-2 та треті особи не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року у справі №13/5026/257/2012 апеляційну скаргу Черкаського міжрайонного природоохоронного прокурора на рішення господарського суду Черкаської області від 13.03.2012 року у справі №13/5026/257/2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 20.04.2012 року.

В судовому засіданні 20.04.2012 року представник відповідача-1 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просив спірне судове рішення залишити без змін. Представники прокуратури, позивача, відповідача-2 та третіх осіб в судове засідання 20.04.2012 року не з'явились, прокурор, позивач, відповідач-2 та треті особи про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Колегія суддів погодилася з висновком суду про відмову в задоволенні заявленого прокурором в інтересах держави в особі Головного управління Державного комітету земельних ресурсів у Черкаській області позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 вказаного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, поданий позов про визнання незаконним рішення Свидівоцької сільської ради №1-27 від 25.04.2006 року, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання ОСОБА_3 повернути земельну ділянку державному підприємству «Черкаське лісове господарство заявлений прокурором в інтересах держави в особі Держкомзему, який не є ані власником спірної земельної ділянки, ані особою, на чию користь повертається земельна ділянка.

Відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовуючи свої вимоги та порушення інтересів держави, прокурор в позовній заяві не вказує, в чому саме є порушення інтересів Держкомзему у Черкаської області, в інтересах якого подано позов. В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що державний контроль за використанням та охороною земель покладено на Державний комітет із земельних ресурсів відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Надалі прокурор зазначив, що за укладеним договором оренди, який є предметом спору, не дотримано вимог норм земельного законодавства, у зв'язку з чим порушено інтереси держави, тому позов заявляється прокурором в інтересах Держкомзему, яке є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами, можуть бути підприємства та організації, що є юридичними особами та громадяни, які в установленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор та його заступник мають право подавати позови до суду в інтересах держави. Враховуючи те, що інтереси держави є оціночним поняттям, у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає і обґрунтовує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Представництво інтересів держави в суді слід розуміти як правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи повноваження щодо захисту інтересів держави, вчиняє в суді процесуальні дії. Ці дії включають звернення прокурора до суду з позовною заявою, участь у справах, порушених за його заявою, у разі коли це передбачено, або за ініціативою прокурора, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Отже, за чинним законодавством на місцеві суди в Україні покладено повноваження з вирішення цивільних справ, а на органи прокуратури - визначення і представлення інтересів держави в суді.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» за зазначеним вище Рішенням Конституційного Суду України означає орган, на який державою покладено обов'язок здійснення інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 57, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є позивачем у справі, порушеної за позовною заявою прокурора (ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з наведеними нормами Закону та Рішенням Конституційного Суду України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, наділений правами для реалізації функцій, покладених на нього державою, які вона закріплює в законах та нормативно-правових актах.

У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до Положення про головне управління Держкомзему у Черкаській області (а.с. 120) одним із завдань є здійснення контролю за використанням та охороною земель. Як вбачається з п. 37 ч. 4 Положення про головне управління Держкомзему у Черкаській області (а.с. 124) останнє порушує у встановленому законодавством порядку клопотання про зупинення дії або скасування актів місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції, а також про притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства, до передбаченої законом відповідальності.

Тобто вказане Положення не містить повноважень Держкомзему на звернення до суду з позовами про визнання недійсним рішень органів влади та місцевого самоврядування щодо користування земельними ділянками або визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених на підставі цих рішень.

Крім цього, ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», на яку посилається прокурор в обґрунтування наявності порушеного права Держкомзему, містить виключний перелік, коли органи, на які покладено функції державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду. Такі клопотання подаються виключно щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Таким чином, Держкомзему не надано повноважень щодо звернення до органів прокуратури з клопотанням про оспорювання рішень органів місцевого самоврядування щодо користування земельними ділянками та про визнання договорів оренди земельних ділянок не дійсними.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України.

Оскільки пред'явлення позову неналежним позивачем або в інтересах неналежного позивача унеможливлює його задоволення, колегія суддів вважає, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд вірно визначив, що Держкомзем, який відповідно до наведеного вище прокурором визначено як позивач у цій справі та інтереси якого порушено, не є органом, що виконує будь-які функції у спірному правовідношенні, не є стороною спірного договору оренди земельної ділянки та не має права розпорядника землі, що є предметом цього договору. Прокурор у позові не зазначив і суд не встановив, які саме права або охоронювані законом інтереси і саме цього органу, які б вимагали судового захисту, були порушені внаслідок укладення спірного договору і яким чином відновлюватимуться ці права або інтереси у визначений прокурором спосіб захисту шляхом передачі спірної земельної ділянки державному підприємству «Черкаське лісове господарство».

Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, Черкаський міжрайонний природоохоронний прокурор з посиланням на законодавство не обґрунтував у позовній заяві необхідності захисту інтересів держави в особі головного управління Державного комітету земельних ресурсів у Черкаській області, чим порушено вимоги ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прокурором не визначено, в чому саме полягає порушення інтересів держави оскаржуваними рішеннями сільської ради і договором оренди землі, які права та інтереси головного управління Державного комітету земельних ресурсів у Черкаській області порушені.

Поряд із тим, на переконання колегії суддів, господарський суд Черкаської області обґрунтовано вказав, що вимоги прокурора про поновлення йому строку для звернення з позовом до суду не відповідають способам захисту прав позивача згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, а тому така вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, предметом розгляду у даній справі є правомірність користування ОСОБА_3 земельною ділянкою площею 1,6154 га, яка знаходиться у межах Свидівоцької сільської ради, яка відноситься до категорії земель лісового фонду (ліси) у підпорядкуванні Свидівоцького лісництва ДП »Черкаське лісове господарство».

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 (покупець) придбала у ТОВ »Холпітек» (продавець) по договору купівлі-продажу від 28.05.2005 року комплекс будівель бази відпочинку «Рассвет» (українською - «Світанок»). Будівлі розміщені на земельній ділянці площею 1,6154 га Свидівоцького лісництва ДП »Черкаське лісове господарство». Земельна ділянка віднесена до категорії земель лісового фонду (ліси). Комплекс бази відпочинку складається з капітальних цегляних будинків і споруд, 4 свердловин і водозабірної башти, 20 літніх будинків, кухонь, сараїв, навісів, вбиралень, парканів і ін., всього 27 споруд різних найменувань.

З матеріалів справи також вбачається, що до прийняття оскаржуваного рішення Свидівоцької сільської ради №1-27 від 25.04.2005 року «Про надання земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_3» та до укладання спірного договору оренди земельної ділянки, яка у 1966 року виділялась для розміщення бази відпочинку «Рассвет» і інших аналогічних баз відповідно до постанови виконавчого комітету Черкаської обласної ради та Президії обласної ради професійних спілок від 26.07.1968 року №428 про організацію зони відпочинку «Сокирне» на землях Державного лісового фонду Свидівоцького лісництва, з метою оформлення проекту землеустрою і технічної документації щодо відведення земельної ділянки площею 1,6154 га під розміщення існуючої бази відпочинку «Рассвет» за рахунок земель Свидівоцького лісництва (а.с. 20), ОСОБА_3 було отримано наступні документи:

- дозвіл Черкаської районної державної адміністрації від 10.08.2005 року №01-51/206 на вибір земельної ділянки (а.с. 78);

- розпорядження голови Черкаської обласної державної адміністрації (а.с. 70) з погодженням місця розташування бази відпочинку;

- рішення Черкаської районної ради від 12.10.2005 року №23-14 про надання позитивного висновку про погодження розташування об'єкта (а.с. 32);

- позитивний висновок Черкаського обласного управління лісового господарства від 01.08.2005 року №890/02 про можливість відведення земельної ділянки і передачі її в оренду ОСОБА_3 під базу відпочинку за умови відшкодування втрат лісогосподарського виробництва (а.с. 28, зворот);

- аналогічний висновок ДП «Черкаське лісомисливське господарство»від 26.07.2005 року №03-929 (а.с. 26, зворот);

- висновок Черкаського районного відділу Держкомзему від 16.01.2006 року №48/01-04 про погодження розташування існуючої бази відпочинку ОСОБА_3 (а.с. 29, зворот);

- висновок Державного управління екології та природних ресурсів в Черкаській області від 18.08.2005 року №283 про погодження місця розташування залісненої земельної ділянки при дотриманні положень ст. 9 Лісового кодексу України (а.с. 30).

26.05.2006 року між відповідачами ОСОБА_3 і Свидівоцькою сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,6154 га з визначенням прав і обов'язків сторін договору (а.с. 60). Вказаний договір зареєстровано у Черкаському районному відділі Держкомзему (Центр Державного земельного кадастру) 06.06.2006 року з реєстровим №040679600008 (а.с. 64).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вірно вказав суд першої інстанції, рішення Свидівоцької сільської ради №1-27 від 25.04.2006 року не суперечить законодавству і інтересам суспільства, оскільки воно приймалось у відповідності з рішеннями районної ради від 12.10.2005 року (а.с. 32) та узгоджено контролюючими органами щодо відведення земельної ділянки під існуючими будівлями бази відпочинку з 1968 року.

Також, на переконання колегії суддів, прокурором не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що спірний договір оренди суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а також про наявність обставин, з яким закон пов'язує недійсність правочину.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Решта доводів прокурора зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається прокурор, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Черкаської області від 13.03.2012 року у справі №13/5026/257/2012.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Черкаського міжрайонного природоохоронного прокурора на рішення господарського суду Черкаської області від 13.03.2012 року у справі №13/5026/257/2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 13.03.2012 року у справі №13/5026/257/2012 залишити без змін.

3. Справу №13/5026/257/2012 повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя Агрикова О.В.

Судді Чорногуз М.Г

Суховий В.Г.

27.04.12 (відправлено)