ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.04.12 р. Справа № 5006/11/43/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Соболєвої С.М.,

при секретарі судового засідання Макогон Я.С.,

розглянув матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Храків, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Горлівка Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2,

про стягнення 123 433,20 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_3 - за довіреністю,

від відповідача: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Храків, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Горлівка Донецької області, про стягнення 123 433,20 грн., у тому числі 37 291,20 грн. суми основного боргу та 86 142,00грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням положень договору за весь час прострочення.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів №б/н від 26.12.2010р., внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування відсотків за право користування товарним кредитом передбачених договором та пені.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розрахунок суми позовних вимог, копії: договору купівлі-продажу товарів №б/н від 26.12.2010р., накладної №391 від 27.12.2010р., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №1 від 26.12.2010р., фіскального чеку №3970 від 23.03.2011р. та повідомлення про поштове відправлення цінного листа 23.03.2011р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ч.ч.1-2 ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 12, 13 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.538, 691, 692, ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України.

22.03.2012р. представником Позивача через канцелярію суду із супровідним листом надано акт звірки взаємних розрахунків від 01.03.2011р., підписаного лише Позивачем, із підтвердженням його відправлення Відповідачу, лист №1.72.872 від 15.03.2012р. у підтвердження зарахування сплаченого судового збору у дохід державного бюджету, претензія №1 від 23.03.2011р., копії: специфікації до договору від 26.12.2010р., прибуткового касового ордеру №391 від 26.12.2010р., а також пояснення щодо відсутності із Відповідачем інших договірних відносин, окрім як на підставі означеного правочину та інформації стосовно банкрутства останнього.

12.04.2012р. представник Позивача у судовому засіданні зазначив про часткову оплату Відповідачем боргу у період з 23.02.2011р. по 19.06.2011р., про що надав через канцелярію суду відповідні пояснення із підтвердженням викладеного у них.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив та не надав суду витребувані документи.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Відповідача, яка вказана Позивачем в позовній заяві, а також міститься у інших документах, доданих до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 повідомлена про час та місце судового засідання належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

26.12.2010р. між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу товарів без номеру строком дії у відповідності до п.5.1 даної угоди до 28.02.2011р.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином, в силу статті 265 Господарського кодексу України, статей 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1 договору Позивач (Продавець) зобов'язується передати Відповідачу (Покупець) товар відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а останній зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар у строк та в порядку, встановленому правочином.

Специфікацією до договору від 26.12.2010р. сторони обумовили поставку товару загальною вартістю 50 491,20 грн. з урахування податку на додану вартість.

Умови поставки: товар повинен бути переданий Покупцю в термін сім календарних днів з моменту підписання договору (п.1.4); поставка товару здійснюється перевізником, якого оплачує Покупець (п.1.5); товар передається Покупцю шляхом відправки через компанію перевізника «Нова пошта» (п.1.6); право власності на товар Покупець набуває з моменту його передачі останньому та підписання видаткової накладної (п.1.3).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Згідно накладної №391 від 27.12.2010р., Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передав продукцію Відповідачу на загальну суму 50 491,20 грн. Найменування продукції, вказаної у специфікації до договору від 26.12.2010р., її вартість за одиницю ідентичні найменуванню та ціні продукції, поставка якої здійснена за наявною у матеріалах справи видатковою накладною. Останнім її прийнято, що підтверджується підписом Відповідача на даному документі.

Повноваження особи, яка здійснила приймання зазначеної продукції підтверджуються довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №1 від 26.12.2010р., правовою підставою отримання товару у якій визначений договір від 26.12.2010р.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та обставин, суд вважає, що надані Позивачем первинні документи є належним доказом здійснення 27.12.2010р. передачі Відповідачу товару та прийняття його останнім в межах спірного првочину.

Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Отже, за викладених обставин, Позивачем належним чином доведено факт виконання обов'язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених договором купівлі-продажу товарів від 26.12.2010р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 2.4 договору купівлі-продажу визначені умови оплати товару, відповідно до яких Відповідач повинен розрахуватись за отриманий товар протягом 30 календарних днів з моменту підписання означеного правочину.

Приймаючи до уваги дату укладення договору купівлі-продажу товарів (26.12.2010р.) та викладені умови оплати, остаточний розрахунок за поставлений товар у сумі 50 491,20 грн. повинен бути здійснений не пізніше 25.01.2011р.

Зважаючи на фактичні обставини справи, що підтверджені копією прибуткового касового ордеру №391, 26.12.2010р. Відповідач здійснив часткову оплату товару згідно договору №б/н від 26.12.2010р. у розмірі 8 000,00 грн.

У подальшому, як свідчать пояснення Позивача, Відповідачем 23.02.2011р. у рахунок оплати товару перераховано 1 000,00 грн., 08.04.2011р. сплачено 1 000,00 грн. та 05.05.2011р. і 19.06.2011р. ще по 1 000,00 грн.

Таким чином, вбачається загальна часткова оплата поставленого товару за договором купівлі-продажу товарів №б/н від 26.12.2010р. на суму 12 000,00 грн.

Проте, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, грошове зобов'язання Покупця перед Продавцем у сумі 38 491,20 грн. у встановлені договором строки та на час винесення рішення по справі не виконано.

Доказів, що свідчать про сплату означеної заборгованості в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.

Разом з цим, Позивачем визначено існуючу суму осново боргу у розмірі 37 291,20грн.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу у повному обсязі.

Згідно п.2.6 договору купівлі-продажу при здійсненні оплати після терміну, вказаному у п.2.4 договору, така оплата вважається відстроченою. При відстроченні оплати за цим договором з Покупця стягуються відсотки за право користування товарним кредитом у розмірі 0,5% за кожен день відстрочення.

Статтею 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

За приписами п.5 наведеної норми, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Приймаючи до уваги п.2.6 договору купівлі-продажу та положення ст.694 Цивільного кодексу України, вбачається, що сторонами обумовлено у договорі продаж товару в кредит з відстроченням платежу.

З огляду на фактичні обставини справи, Покупець прострочив оплату товару і тому, суд вважає правомірним застосування у спірних відносинах наслідків передбачених ст.536 Цивільного кодексу України на підставі п.5 ст.694 цього Кодексу, якими є зобов'язання сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, розмір яких встановлений договором купівлі-продажу на рівні 0,5% за кожен день відстрочення, нараховані на суму боргу, яка дорівнює 37 291,20 грн. за визначеннями Позивача.

Перевіривши розрахунок даних позивних вимог, судом встановлено, що за період прострочення визначений Позивачем 25.01.2011р. (перший день прострочення 26.01.2011р.) по 13.09.2011р. сума процентів за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 0,5% за кожен день означеного строку на суму боргу у розмірі 37 291,20 грн. (що не суперечить чинному законодавству, оскільки остання є наявною у вказаний термін) становить 43 071,34 грн.

При цьому, зважаючи на межі позовних вимог, сума процентів передбачених п.2.6 договору купівлі-продажу товару №б/н від 26.12.2010р. підлягає задоволенню у розмірі визначеному Позивачем, а саме 43 071,00 грн.

Як передбачено п.4.2 договору, за несвоєчасну сплату коштів Відповідач повинен сплатити договірну неустойку у розмірі 0,5% від несплаченої у термін суми за кожен день прострочення.

За змістом позовних вимог Позивачем визначено стягнення пені у розмірі 43 071,00грн. за період 25.01.2011р. (перший день прострочення 26.01.2011р.) по 13.09.2011р. (231 день прострочення), що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі 37 291,20 грн. із розрахунку 0,5% за кожен день прострочення у наведений термін.

Згідно Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок та період нарахування даних позовних вимог, дійшов висновку щодо порушень Позивачем вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, оскільки період, за який визначена сума пені, перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», з огляду на те, що 0,5% перевищує подвійну облікову ставку національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За викладених обставин, вимоги щодо стягнення пені за договорами купівлі-продажу товарів від 26.12.2010р. підлягають задоволенню з врахуванням наступного.

Як було зазначено раніше, днем, з якого грошове зобов'язання щодо сплати суми у тому числі у розмірі 37 291,20 грн. вважається порушеним, є 26.01.2011р.

Приймаючи до уваги наведене, кінцевий строк нарахування штрафних санкцій у відповідності до приписів ст.232 Господарського кодексу України становить 26.07.2011р.

У період з 26.01.2011р. по 26.07.2011р. із розрахунку 0,5% від 37 291,20 грн. пеня становить 33 934,99 грн.

Із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України - 2 882,15грн.

Враховуючи зазначене, оскільки сума пені із розрахунку 0,5% перевищує суму пені із розрахунку подвійної облікової, ставки НБУ, сума штрафних санкцій за договором купівлі-продажу товарів №б/н від 26.12.2010р., що підлягає задоволенню, складає 2 882,15грн.

В той же час, вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Храків, щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать Фізичній особи-підприємцю ОСОБА_2, м.Горлівка Донецької області, підлягають залишенню судом без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 року №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову" передбачено, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Тягар доведення наявності зазначених обставин згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на Позивача.

Однак, жодного доказу в обгрунтування своїх припущень щодо ускладенення або унеможливлювання виконання судового рішення по даній справі Позивачем не надано.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. №01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має, зокрема здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечити збалансованість інтересів сторін; встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Враховуючи викладене, виходячи з розміру задоволених позовних вимог та судових витрат, суд вважає, що застосування всіх в сукупності наведених заходів забезпечення позову не є розумним і адекватним реагуванням.

Також не вбачається зв'язку між заходом забезпечення позову накладанням арешту на майно та позовними вимогами, які полягають у стягненні заборгованості.

Крім того, на думку суду, застосування таких видів забезпечення позову, як накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать Фізичній особи-підприємцю ОСОБА_2, з підстав не доведеності необхідності у застосуванні заходів до забезпечення позову, є втручанням суду в господарську діяльність Відповідача, що є неприпустимим та суперечить законодавству.

Також слід зазначити, що норми статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість накладання арешту на грошові суми, що належать Відповідачу. Однак, застосування даного виду заходу забезпечення позову опосередковано наявністю відкритих рахунків у останнього та відомостей про їх конкретні реквізити. На цих же підставах накладання арешту на рахунки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, які не вказані в частині заяві про вжиття заходів забезпечення позову, за відсутності визначення розміру суми, є не можливим.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Храків, до Відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Горлівка Донецької області, про стягнення 123 433,20 грн., у тому числі 37 291,20 грн. суми основного боргу та 86 142,00 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням положень договору за весь час прострочення, задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (84642, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, банківські реквізити не відомі) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, рах.НОМЕР_3 у Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805) 83 244,35 грн., у тому числі 37 291,20 грн. суми основного боргу, 43 071,00 грн. процентів за право користування товарним кредитом та 2 882,15 грн. суми пені, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1 665,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. У судовому засіданні 12.04.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення підписано 17.04.2012р.

Суддя Соболєва С.М.