АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________________________________________________________________________________________________
Справа № 2018/2-455/11/02
Провадження № 22ц/2090/162/2012 р. Головуючий 1 інстанції: Божко В.В.
Категорія: договірні Доповідач: Овсяннікова А.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Овсяннікової А.І.,
суддів: - Коровіна С.Г., Сащенко І.С.
при секретарі - Москаленко Є.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Київський ВДВС Харківського міського управління юстиції про визнання недійсним договору позики та виконавчого напису,-
в с т а н о в и л а:
У квітні 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 з участю третьої особи приватного нотаріусу ХМНО ОСОБА_6 про визнання договору позики та виконавчого напису недійсними.
В обґрунтування позову ОСОБА_5 вказала, що 14 листопада 2008 року нею було підписано нотаріально посвідчений договір займу, згідно умов якого вона, начебто, отримала від ОСОБА_3 гроші у сумі 183 тисячі 540 грн., що є еквівалентом 31 тисячі 755 доларів США зі строком повернення до 21 листопада 2008 року.
Однак, вона ці гроші не отримувала.
Цей договір був підписаний нею під тиском працівників міліції, які тримали в міліції її сина та погрожували їй його побиттям доки вона не підпишіть цей договір та тим, що в іншому випадку він буде засуджений за шахрайство на 8 років.
До цього ж вона дуже погано себе почувала.
Що це за договір , який вона підписала 14 листопада 2008 року, вона довідалася тільки 21 листопада 2008 року, коли працівник міліції вручив їй документи: цей договір та вимогу від 21 листопада 2008 року за підписом нотаріуса.
Після цього вона 26 листопада 2008 року направила відповідні заяви на ім'я начальника ГУМВС України в Харківській області.
Цю її заяву направили в інші установи. Вона подала такі заяви і в Міністерство внутрішніх справ, Генеральну прокуратуру України, Департамент державної служби по боротьбі з економічною злочинністю.
02 грудня 2008 року було вчинено виконавчий напис нотаріусом на суму 187 тисяч 230 грн.; 10 грудня 2008 року державним виконавцем накладено арешт на все її майно та вже призначено експертизу для визначення розміру майна.
Просить згідно ст..ст. 215, 202,203,231,228,1046,1047 ЦК України визнати недійсним договір позики від 14 листопада 2008 року, та визнати недійсним виконавчий напис від 02 грудня 2008 року, оскільки гроші вона не отримувала; договір підписала під тиском; угода порушує публічний порядок та не відповідає її волевиявленню, оскільки таку угоду вона укладати не збиралася.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась. Будучи допитаною в попередньому судовому засіданні пояснила, що дійсно 14 листопада 2008 року кошти ОСОБА_5 не передавала, а укладення договору позики пов'язано з боргами позивачки перед нею та її чоловіком за передані гроші на придбання цукру.
Треті особи в судове засідання не з'явились.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 19 липня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, оскільки судом безпідставно не прийнято її доводів. ОСОБА_5 отримала кошти; ніякого тиску на неї не було здійснено; вона сама підписувала договір позики.
Колегія суддів, вислухавши суддю -доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з тих обставин, що 14 листопада 2008 року ОСОБА_5 вивезли з райвідділу та під загрозою примусили оформити договір позики між нею та ОСОБА_3
Однак погодитись з таким висновком суду не можна.
Відповідно до вимог ст.. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 пояснила, що ніякого психологічного чи фізичного тиску з боку ОСОБА_3 не було. Такий тиск на неї чинили працівники міліції, призвіще яких вона назвати не може.
При цьому ОСОБА_5 вказує, що в міліції залишався її син, за стан здоров'я якого вона хвилювалася, оскільки працівники міліції погрожували його побиттям та засудити за порушення закону.
Відповідно до вимог ст..10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Будь-яких допустимих доказів цьому, крім своїх пояснень, ОСОБА_5 не надала.
Позивачка надала суду відповідь прокурора Фрунзенського району міста Харкова від 23 грудня 2008 року, в якій зазначено, що прокуратурою проведена ретельна перевірка її заяви і факти, викладені нею в заявах, підтвердження не знайшли.
ОСОБА_5 вказує, що їх з сином приход до міліції ніде не реєструвався. Сина побили, однак слідів цьому не було і вони з цього приводу ні в поліклініку, ні на експертизу не зверталися.
ОСОБА_5 також не заперечує, що до нотаріуса вона їздила тільки з ОСОБА_3 та її чоловіком на їх автомобілі. Працівники міліції з ними не їздили.
Отже, підстав вважати договір позики недійсним згідно ст.. 231 ЦК України не вбачається.
Безпідставні посилання ОСОБА_5 і на невідповідність договору позики вимогам ст.. 228 ЦК України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
ОСОБА_5 не надано доказів, що ця угода порушує публічний порядок.
Отже, рішення суду у частині визнання договору позики недійсним з підстав, визначених ст..ст. 228,231 ЦК України, підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову саме з цих підстав.
Разом з тим, рішення суду про визнання недійсним правочину з підстав, визначених ст..215 ЦК України, є законним і обґрунтованим.
Ставлячи питання про визнання недійсним правочину з цих підстав ОСОБА_5 посилається на безгрошовість договору та відсутність її волевиявлення на його укладення.
Судом першої інстанції ретельно перевірялись дані обставини і їм дана належна оцінка.
З тексту договору позики вбачається, що кошти при укладенні договору не передавалися.
Самі сторони підтверджують, що ОСОБА_3 безпосередньо ОСОБА_5 гроші ніколи не передавала; кошти ОСОБА_3 передавала ОСОБА_7, який, як вказує ОСОБА_3, передавав їх ОСОБА_5
Ці обставини категорично заперечує ОСОБА_5, вказуючи, що інколи ОСОБА_7 передавав їй якісь суми для передачі іншій особі, яка поставляла продукти.
Однак це просто була загальна сума без конкретизації сум і від кого ці суми.
При цьому ОСОБА_3 не надано жодної розписки на будь-яку суму про отримання ОСОБА_5 грошей від неї особисто чи через ОСОБА_7 З яких сум складається сума боргу, відповідачка взагалі не вказала.
При дослідженні матеріалу про відмову у порушенні кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулася з заявою до міліції щодо неправомірних дій ОСОБА_7, а не ОСОБА_5
Жодних розписок про передачу -отримання будь-яких коштів ці матеріали також не містять.
Отже, судом беззаперечно встановлено, що кошти ОСОБА_3 у борг ОСОБА_5 не передавалися.
Як вказує ОСОБА_3 спочатку правовідносини між нею та ОСОБА_5 не регулювалися нормами договору позики, оскільки виникли з відносин купівлі -продажу автомобілів та цукру. Однак, відповідно до вимог ст.. 1053 ЦК України за домовленостю сторін борг, що виник із договорів купівлі -продажу,найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням (новації), що, як вона вважає, і мало місце у даному випадку.
Однак такі заперечення судовою колегією не приймаються.
Будь-яких даних, що безпосередньо між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були наявними правовідносини щодо купівлі -продажу матеріали справи не містять і відповідачкою таких доказів не надано.
Отже, рішення суду у частині визнання недійсним договору займу у зв'язку з його безгрошовістю та відсутностю волевиявлення ОСОБА_5 згідно вимог ст.. 215 ЦК України є законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.3, 313, 316,317 ЦПК України колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 липня 2011 року у частині визнання недійсним на підставі ст.ст. 231,228 ЦК України договору позики, укладеного 14 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 -скасувати і в задоволенні позову в цій частині -відмовити.
В іншій частині рішення суду -залишити без зміни.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення , однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді:
Справа № 2018/2-455/11/02
Провадження № 22ц/2090/162/2012 р. Головуючий 1 інстанції: Божко В.В.
Категорія: договірні Доповідач: Овсяннікова А.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Овсяннікової А.І.,
суддів: - Коровіна С.Г., Сащенко І.С.
при секретарі - Москаленко Є.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Київський ВДВС Харківського міського управління юстиції про визнання недійсним договору позики та виконавчого напису,-
в с т а н о в и л а:
Для написання мотивувальної частини судового рішення потрібен певний час.
Вступна та резолютивна частина проголошується згідно ст. 209 ЦПК України.
Колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 липня 2011 року у частині визнання недійсним на підставі ст.ст. 231,228 ЦК України договору позики, укладеного 14 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 -скасувати і в задоволенні позову в цій частині -відмовити.
В іншій частині рішення суду -залишити без зміни.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення , однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді: