ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 р. Справа № 15996/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Сапіги В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області на постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

01 червня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області здійснити нарахування та виплату йому передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки у розмірі 3891,90 грн.

Постановою Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 червня 2009 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області (далі - УПФ України в Зарічненському районі) щодо невиплати позивачу передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату йому такого підвищення за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених у цей період виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Зарічненському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на те, що вищезгадана постанова в частині задоволення позовних вимог не відповідає вимогам чинного законодавства та є такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати відсутність нормативного акту, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком для визначення даного підвищення. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача суд виходив із того, що він належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, відмова УПФ України в Зарічненському районі у проведенні нарахування і виплати позивачу доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року є протиправною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2009 рр., мав право на підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Разом із тим, згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин).

З матеріалів справи видно, що позивач з даним адміністративним позовом звернувся до суду лише 01 червня 2009 року, тобто з пропущенням встановленого законом річного строку звернення до адміністративного суду.

Достатніх поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з часу прийняття Конституційним Судом України рішення за № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, позивачем не наведено, а відтак апеляційний суд вважає належним чином невмотивованим і безпідставним висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення строку звернення до суду у даній справі.

За таких обставин та виходячи із встановленого законом річного строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягає відповідач, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог за період з 01 червня по 31 грудня 2008 року.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Зарічненському районі Рівненської області, відповідний обов'язок судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.

Правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та до уваги не приймаються.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивача судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 червня 2009 року у справі № 2а-1656/09 у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 скасувати і прийняти у цій частині нову постанову, якою вимоги позивача задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 01 червня по 31 грудня 2008 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 01 червня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених у цей період виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У іншій частині постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 червня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.П.Сапіга