ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2012 р. Справа № 66043/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року у справі за позовом Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до Громадянки Афганістану ОСОБА_1 (з нею неповнолітній син ОСОБА_2) про примусове видворення з України,

В С Т А Н О В И В:

Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в жовтні 2010 року звернувся в суд з позовом до Громадянки Афганістану ОСОБА_1 (з нею неповнолітній син ОСОБА_2) про примусове видворення з України, в якому просить суд затримати та примусово видворити відповідача за межі території України. На підтвердження позовних вимог покликається на те, що відповідач разом з неповнолітнім сином незаконно прибула на територію України з метою перетину державного кордону, що завдає шкоди міжнародному іміджу, національним інтересам та безпеці України, в частині недоторканості кордонів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року позов задоволено. Прийнято рішення про затримання та примусове видворення громадянки Афганістану ОСОБА_1 (з нею неповнолітній син ОСОБА_2) за межі території України.

Не погодившись з прийнятою постановою, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач, яка покликаючись на те, що при винесенні оскаржуваної постанови суд порушив норми матеріального та процесуального законодавства, а також не встановив обставини справи, які мають значення для справи, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач стала жертвою катувань з боку родичів, через те, що вийшла заміж всупереч їх волі за ОСОБА_3. Через погрози життю дружини та їх дитини сім'я ОСОБА_3 у липні 2011 року покинула Афганістан. Перебуваючи у пункті тимчасового перебування іноземців відповідач звернулась до управління міграційної служби у Волинській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, про що їй була видана довідка про звернення за захистом, термін дії якої продовжено до 27 квітня 2012 року. Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні є документом, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Апелянт зазначає, що у випадку повернення в Афганістан їй з дитиною загрожує катування або нелюдське поводження, що підтверджується інформацією про країну походження відповідача.

Заслухавши суддю - доповідача у справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 жовтня 2011 року о 01 год. 05 хв. прикордонним нарядом "Прикордонний патруль" від ПП "Малнів", відділу прикордонної служби "Краковець" на території Мостиського району Львівської області, в районі прикордонного знаку № 530 на відстані 15 метрів від лінії державного кордону було затримано громадянку Афганістану ОСОБА_1 (з нею неповнолітній син ОСОБА_2), які намагались незаконно перетнути державний кордон з України в Республіку Польща поза пунктом пропуску.

На підставі п. 14 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», ст.ст. 260 - 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до відповідача застосовано адміністративне затримання, про що складено протокол від 07 жовтня 2011 року та прийнято рішення про видворення іноземця за межі України від 10 жовтня 2011 року, яким вирішено видворити відповідача в добровільному порядку за межі території України в строк до 13 жовтня 2011 року.

Перебуваючи у пункті тимчасового перебування іноземців відповідач звернулась до управління міграційної служби у Волинській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, про що їй була видана довідка про звернення за захистом, термін дії якої продовжено до 27 квітня 2012 року.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем рішення про добровільне видворення іноземця за межі території України, відсутність у відповідача близьких родичів, власного житла, постійного джерела існування та законних представників на території України, незаконне перетинання нею державного кордону з метою подальшого транзитного пересування без належним чином оформлених проїзних документів по території України, з метою виїзду до країн Європи, свідчать про те, що відповідачем порушені вимоги ст.ст. 25, 28 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без і громадянства", а тому згідно з вимогами ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" відповідач підлягає примусовому видворенню за межі території України.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є вірними.

Статтею 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець та особа без громадянства можуть бути видворенні за межі України. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

Як встановлено в ході розгляду справи апеляційним судом, обґрунтованими є підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду за межі території України, оскільки у відповідача відсутні будь - які документи, необхідні для добровільного виїзду за межі території України, відповідач незаконно прибула на територію України, а також здійснила спробу незаконного перетину державного кордону України.

Колегією суддів встановлено, що до моменту затримання позивач не зверталася до органів міграційної служби та не подавала відповідних документів про надання їй статусу біженця в Україні, оскільки залишаючи країну проживання мала намір потрапити до країн Європи. Тривалий проміжок часу між фактичним прибуттям в Україну та моментом коли позивач звернулась із заявою про надання їй статусу біженця, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність у неї «обгрунтованих побоювань» стати жертвою переслідування у країні громадянської приналежності.

Відтак, звернення відповідача із заявою про надання їй статусу біженця в України колегія суддів розцінює як зловживання цією процедурою з метою уникнення видворення за межі території України, оскільки відповідач прибула до України через території інших країн та не звернулася з такою заявою відразу після прибуття в Україну.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу не надала, не перебувала ні в яких організаціях (політичних, громадяських, військових), до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов»язані із її расовою, національною, рілігійною належністю, політичними поглядами, причетна не була. Відповідач не надала доказів на підтвердження своїх доводів про те, що у випадку видворення за межі території України для неї існує загроза бути підданою катуванню, чи нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню в країні її проживання.

Доповіді міжнародних організацій про наявність фактів порушення прав людини в Афганістані, на які посилається апелянт, не є безумовною підставою вважати, що у випадку видворення з України відповідач може зазнати переслідувань в Афганістані, оскільки як зазначено вище, відповідач не довела стосовно себе існуючої загрози.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив всі обставини справи, надав належну оцінку доказам у справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року у справі № 2а-11110/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.04.2012 року.