КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2012 № 7/556-17/387

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Коршун Н.М.

Авдеєва П.В.

за участю представників сторін:

від позивача: представник - ОСОБА_2 - за довіреністю,

від відповідача: представники - ОСОБА_3, ОСОБА_4 - за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ, Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2012 р.

у справі № 7/556-17/387 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради

про стягнення 4 271 957,53 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (в наступному змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради про стягнення 4 271 957,53 грн., мотивуючи вимоги тим, що відповідач в порушення строків, встановлених договором на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05618/2-10 від 20.04.2005 р., не оплатив надані йому позивачем послуги, заборгувавши 4 099 623,61 грн. за період з 01.08.2010 р. по 31.10.2010 р.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2012 р. у справі № 7/556-17/387 позов задоволено частково; припинено провадження у справі № 7/556-17/387 в частині стягнення 223 192,03 грн.; стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія "Київводоканал» 572 177 грн. 85 коп. основного боргу, 4 845 грн. 00 коп. державного мита, 44 грн. 84 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 572 177,85 грн., 4 845,00 грн. державного мита, 44,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, не прийнятті до уваги всі докази, що призвело до прийняття необґрунтованого та незаконного рішення.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» також не погоджуючись з прийнятим рішенням звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні з відповідача 3 476 587,65 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» відповідач просить залишити останню без задоволення.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради не скористалось.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги позивача підтримав у повному обсязі, просить її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував просить в її задоволенні відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги відповідача підтримав у повному обсязі, просить її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував просить в її задоволенні відмовити.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2005 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (в наступному змінло найменування на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія "Київводоканал») (Постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (Абонент) укладено договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, сторони погодили, що він укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання».

Згідно умов договору постачальник зобов'язувався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язувався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах даного Договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановленні Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 (надалі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 року за № 403/6691 (в подальшому Правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

У пункті 1.3 Договору встановлено, що обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку, який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною Договору. Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладання договору. Загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії Договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за кількістю води, що находить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями водолічильників та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання (п.2.1.4 Договору та п.п. 21.1, 21.2 Правил).

У пункті 2.1.1 Договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з пунктом 2.1.2 Договору зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водопостачання (30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийнятті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.1.6 Договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за наданні послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до позивача із необхідними обліковими та бухгалтерськими документами для проведення звіряння обсягів наданих послуг у відповідному звітному періоді та розрахунків. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведення абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Абонент здійснює оплату отриманих вищезгаданих послуг щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжного документу до установи банку, а у разі неотримання від позивача поточного щомісячного платіжного документу відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи із фактичної кількості спожитих послуг та діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.2 , п. 2.2.3 Договору).

З пункту 2.2.4 Договору вбачається, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та й цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Згідно п.7.1 договору цей договір укладено строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.

Позивач зазначає, що за період з 01.08.2010р. по 31.10.2010р. відповідачу було надано послуг на суму 11 647 712,23 грн., а сплачено за весь період (з урахуванням знижки та перерахунків) суму 7 548 088,62 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4 099 623,61 грн.

Згідно з розрахунком позовних вимог позивач звернувся до суду, зокрема, із вимогою про стягнення заборгованості за послуги з постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої води, за період з серпня 2010 року по жовтень 2010 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі питної води зобов'язанні своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

18.10.2008 р. набрали чинності Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені Наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. (надалі - Правила).

Згідно п. 3.13. даних Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

В суму заборгованості позивачем включена, також заборгованість за воду, яка іде на підігрів в теплові пункти, що перебувають на балансі ПАТ «Київенерго».

Пунктом 2.1.1 Договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з вимогами п.п. 2.1, 2.2 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги». Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У відповідності до п. 3.1, 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що балансоутримувачем теплових пунктів є ПАТ «Київенерго», зареєстровані лічильники відповідача в теплових пунктах також, отже, останній не зобов'язаний сплачувати позивачу вартість зазначеної води.

Вказане також підтверджується розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.01.2012 № 23 «Про видачу ліцензії ПАТ «Київенерго», відповідно до якого ПАТ «Київенерго» було видано ліцензії на провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання строком дії 5 років.

Крім того, договір № 05618/2-10 від 20.04.2005 р., укладений між сторонами, не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовувалась для виготовлення гарячої.

Доказів на підтвердження укладення договору на постачання питної води для виготовлення гарячої між сторонами, позивачем не надано, в матеріалах справи відсутні докази перебування на балансі відповідача ЦТП (котельні),

В якості доказу по справі відповідач надавав суду Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 320309 від 01.01.2008 р., укладений між відповідачем та АЕК «Київенерго», предметом якого є вироблення та постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання. Відповідно до п.2.2.1 договору № 320309 від 01.01.2008 р. постачальник (АЕК «Київенерго») зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (відповідачем).

Відповідно до п.1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Матеріалами справи підтверджено сплату відповідачем рахунків за гаряче водопостачання через ГІОЦ на рахунок АЕК «Київенерго».

З урахуванням вказаних норм, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що постачання гарячої води може здійснюватись лише енергопостачальними підприємствами, які для цього здійснюють підігрів питної води.

Аналогічний висновок міститься в постановах Вищого господарського суду України від 18.06.09 у справі 52/176, від 01.10.09 у справі № 1/103, від 26.11.09 у справі № 1/394, від 10.03.11 № 7/222.

З огляду на викладене, у позивача відсутні підстави для виставлення рахунків відповідачу за постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини з приводу надання таких послуг.

За вказаних обставин, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву не підлягають задоволенню.

Між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання за договором про надання послуг з постачання води, згідно якого в силу ст. 901 ЦК України одна сторона зобов'язується за завдання другої сторони надати послуг з постачання води, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а друга сторона (абонент за договором) зобов'язується оплатити надані послуги, якщо інше не встановлено договором. За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір про надання послуг - це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, місцевий господарський суд здійснивши перерахунок суми позову правильно встановив, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 572 177, 85 грн. При розрахунку вказаної суми заборгованості суд виходив з того, що станом на 15.12.11 заборгованість відповідача складала 795 369,88 грн. (8 714 236,45 грн. - 7 918 866,57 грн.), що відповідає обґрунтованому контррозрахунку відповідача що міститься в матеріалах справи. Під час розгляду справи відповідачем було частково погашено заборгованість в сумі 186 563,46 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та наданим відповідачем реєстром платежів за період з 16.12.2011 р. по 24.01.2012 р. Факт часткової сплати заборгованості в сумі 186 563,46 грн. також підтверджується поясненнями позивача, що містяться в його запереченнях № 28 від 26.01.2012 р. Крім того, платіжними дорученнями № 3774 від 25.01.2012 р. на суму 15095,60 грн., № 3782 від 26.01.2012 р. на суму 13370,40 грн., № 3754 від 27.01.2012 р. на суму 8162,57 грн. (всього на суму 36 628,57 грн.), копії яких наявні в матеріалах справи, відповідач додатково погасив існуючу заборгованість. Отже, станом на момент винесення рішення судом першої інстанції заборгованість складала 572177,85 грн. (795369,88 грн. - 186563,46 грн. - 36628,57 грн.)

Згідно п. 1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем станом на момент винесення рішення в сумі 223 192,03 грн. спростовано, суд першої інстанції правильно припинив провадження у справі в частині 223 192,03 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 120 084,00 грн. збитків від інфляції, 8 472, 96 грн. 3% річних, 43 776,96 грн. пені.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до норм ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2 Договору сторони узгодили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Таким чином, нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції на суму боргу є правомірним, оскільки відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення виконання грошового зобов'язання абонентом встановлена п. 4.2 договору, а обов'язковість сплати річних в розмірі 3% річних та інфляційних втрат на вимогу кредитора встановлено ст. 625 ЦК України.

Однак, з представлених розрахунків позивача, які додані до позовної заяви, вбачається, що нарахування вказаних санкцій проведено як за послуги із постачання холодної питної води так і за послуги з постачання питної води, що іде на підігрів, отже неможливо встановити період прострочення зобов'язання та суми боргу при розрахунках вартості послуг окремо з постачання холодної питної води.

Надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та збитків від інфляції не містять необхідних елементів для їх обчислення та перевірки правильності нарахування, відповідно зазначені позовні вимоги є необґрунтованими, що не позбавляє позивача звернутись до суду із самостійним позовом про стягнення санкцій, розрахованих відповідно до вимог ст. 232 ГК України.

У п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» зазначено, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок"замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Під час нового розгляду справи суд першої інстанції неодноразово зобов'язував позивача надати детальний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат із зазначенням періоду (дата початку нарахування та дата по яку нараховується, за кожний місяць окремо), за який ним нараховувались штрафні санкції, окремо за послуги із постачання холодної питної води та за послуги з постачання питної води, що іде на підігрів. Позивачем вимоги суду виконано не було, належний розрахунок штрафних санкцій не надано.

Отже, наведений у позовній заяві розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, є неналежним доказом заявлених вимог, оскільки не відповідає фактичній сумі боргу, крім того з розрахунку неможливо встановити конкретний період нарахування штрафних санкцій.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Крім того судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу правильно вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову частково та припинення провадження у справі в частині стягнення 223 192,03 грн., з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2012 р. у справі № 7/556-17/387 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 7/556-17/387 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Коршун Н.М.

Авдеєв П.В.