КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2012 № 22/509

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача: не з'явився

від відповідача : 1) не з'явився

2) не з'явився

3) не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нояк"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 30.01.2012 року

у справі № 22/509 (суддя Самсін Р.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нояк"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"

2. Національного банку України

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика

санітарно-гігієнічних виробів"

про визнання недійсним ст. 4 договору застави

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нояк" до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк", Національного банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів" про визнання недійсним ст. 4 (що включає п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5) договору застави майнових прав № 12/02 від 20.11.2008р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані положення ст. 4 договору застави майнових прав не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним договором, а тому відповідно до ст. 203 ЦК України спірний договір не відповідає вимогам закону та є недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 р. у справі № 22/509 в позові відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що доводи позивача з приводу незрозумілості останньому факту повідомлення про настання відкладальної обставини (п. 4.2 договору) не є підставою для недійсності оспорюваних положень договору та не свідчать про те, що вказані положення договору не спрямовані на реальне настання відповідних правових наслідків. Позивачем не надано належних доказів фіктивності положень спірного договору в частині розділу 4, оскільки обумовлення порядку звернення стягнення та реалізації майнових прав шляхом уступки права вимоги свідчить про досягнення між сторонами договору згоди у зазначеному питанні саме на таких умовах. Крім цього, позивач, при укладанні договору застави майнових прав був повідомлений про його умови, про що свідчить його підпис засвідчений печаткою на договорі, а питання щодо виконання договору сторонами не свідчить про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 р. у справі №22/509 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що положення ст. 4 договору застави майнових прав не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому відповідно до ст. 203 ЦК України спірний договір не відповідає вимогам закону та є недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2012 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.03.2012 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/1 від 13.03.2012 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Кропивної Л.В. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 22/509 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі наказу Голови суду № 154к від 01.12.2010, у відповідності до п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 12.09.2011.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою представників відповідача 2 та 3, колегією суддів ухвалою від 14.03.2012 року розгляд справи було відкладено на 18.04.2012 року.

Про судове засідання 18.04.2012 позивач, відповідач 1, відповідач 2, відповідач 3 були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, проте представники останніх не з'явились, причини неявки не повідомили.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нояк" у відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк "Західінкомбанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нояк" (позивальник) укладено кредитний договір №1906/07.

Відповідно до п. 1.1 Договору №1906/07 кредитор надає позивальнику кредит у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії для здійснення господарської діяльності, в тому числі придбання сировини для виробництва санітарно-гігієнічних виробів, придбання санітарно-гігієнічних виробів у розмірі 3000000 грн. на умовах, визначених даним кредитним договором, зі сплатою 19% річних.

Термін користування кредитними коштами встановлюється до 19.06.2010 року включно, а в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником будь-якої з умов даного договору - до першої письмової вимоги кредитора(п.1.2 договору №1906/07)

20.11.2008 року між Національним банком України (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк "Західінкомбанк" (позичальник) укладено кредитний договір №11.

Відповідно до 1.1 договору №11 кредитор надає позичальнику кредит на суму 44500000 грн. на строк з 20.11.2-8 року до 04.11.2009 року зі сплатою 17,0% річних.

Відповідно до п.1.3 Договору №11 під забезпечення кредиту надаються майнові права за кредитними договорами, зокрема, ТОВ «Нояк» - кредитний договір №1906/07 від 19.06.2007 року .

20 листопада 2008р. між Національним банком України (заставодержатель) та ТОВ КБ "Західінкомбанк" (заставодавець) та ТОВ «Нояк» (боржник) та ТОВ "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів" (майновим поручитель) укладено договір застави майнових прав № 12/02.

Предметом якого є майнові права за кредитним договором № 1906/07 від 19.06.2007р., додатковими договорами до кредитного договору від 17.07.2007р. та 11.11.2008р., укладеними між заставодавцем (відповідач-1 у справі) і боржником (позивач у справі), відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит у розмірі 4 000 000 грн. з кінцевим терміном повернення 19.06.2010р. та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 23 процентів річних.

Відповідно до п. 4.1 Договору застави майнових прав № 12/02 заставодавець уступає Заставодержателю право вимога до Боржника, що випливає з кредитного договору №1906/07 від 19.06.2007, додаткових договорів до кредитного договору від 17.07.2007 га 11.11.2008 на суму 4 000 000гн. за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Згідно п. 4.2 Договору застави майнових прав № 12/02 у частині у ступки права вимоги цей договір укладено з відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України. Права вимоги переходять до заставодержателя наступного дня після настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково або після настання випадку, передбаченого підпунктом 3.1.4 цього договору.

Після перерахування Боржником коштів за кредитним договором

№1906/07 від 19.06.2007, додатковими договорами до кредитного договору від

17.07.2007 га 11.11.2008 Заставодержателю наявна заборгованість Заставодавця за

кредитним договором є відповідно погашеною повністю або частково. Заставодержатель має право на звернення стягнення та реалізацію зазначених в . 1.1 цього договору предметів іпотеки та застави згідно з умовами договорів іпотеки та застави, якщо в боржника немає коштів на погашення заборгованості за кредитним договором №1906/07 від 19.06.2007, додатковими договорами до кредитного договору від 17.07.2007 га 11.11.2008 (п. 4.3 Договору застави майнових прав № 12/02).

Відповідно до п. 4.4 Договору застави майнових прав № 12/02 боржник зобов'яжеться не чинити, перепон Заставодержателю в разі здійснення ним звернення стягнення та реалізації предметів іпотеки та застави.

Згідно п.4.5 Договору застави майнових прав № 12/02 боржник зобов'язується здійснювати сплату заборгованості за кредитним договором Заставодержателю в разі переходу права вимоги до заставодержателя.

Позивач вважає, що оспорювані положення ст. 4 договору застави майнових прав не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому відповідно до ст. 203 ЦК України спірний договір не відповідає вимогам закону та є недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

Закон України "Про заставу" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави, ним визначені основні положення про заставу.

Статтею 12 Закону України "Про заставу", передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірному договорі зазначені всі істотні умови договору застави, що передбачені чинним законодавством України.

Сторонами спірного договору застави є відповідачі, право на звернення стягнення на предмет застави заставодержатель набуває, за змістом ст. 589 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Щодо тверджень позивача, що спірний договір є недійсним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок звернення стягнення та реалізації майнових прав шляхом уступки вимоги визначено у розділі 4 спірного договору.

Доводи позивача з приводу незрозумілості йому факту повідомлення про настання відкладальної обставини (п. 4.2 договору) не є підставою для недійсності оспорюваних положень договору та не свідчать про те, що вказані положення договору не спрямовані на реальне настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином визнається судом недійсним.

Позивачем не надано належних доказів фіктивності положень спірного договору в частині розділу 4, оскільки обумовлення порядку звернення стягнення та реалізації майнових прав шляхом уступки права вимоги свідчить про досягнення між сторонами договору згоди у зазначеному питанні саме на таких умовах, а факт реалізації заставодержателем свого права в порядку передбаченому договором є предметом дослідження у справі за позовом Національного банку України, що розглядається зокрема в судовому порядку.

Встановлення факту, що має юридичне значення може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, відповідно питання щодо настання чи ненастання відкладальної обставини є предметом оцінки у спорі, який виник по виконанню договору, і жодним чином з'ясування вказаної обставини не впливає на дійсність спірних положень договору.

Виконання договору означає, що визначена ч. 5 ст. 203 ЦК України ознака (відсутність правових наслідків угоди), при наявності якої правочин може бути визнаний недійсним, в даному випадку відсутня. Угода на виконання умов якої були створені юридичні наслідки та за якою сторони вчинили відповідні дії не може бути визнана фіктивною.

Згідно з п. 1 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обставини на які посилається позивач, заявляючи вимоги про недійсність ст. 4 спірного договору, свідчать лише про незгоду позивача з укладеним договором.

Проте, позивач, при укладанні договору застави майнових прав був повідомлений про його умови, про що свідчить його підпис засвідчений печаткою на договорі, а питання щодо виконання договору сторонами не свідчить про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про визнання недійсним ст. 4 (що включає п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5) договору застави майнових прав № 12/02 від 20.11.2008р. є не обґрунтованими, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в їх задоволенні.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нояк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 року по справі №22/509 залишити без змін.

Матеріали справи № 22/509 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Чорна Л.В.