КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.04.2012 № 4/587
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів: Мартюк А.І.
Зубець Л.П.
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача-1: ОСОБА_2 - дов. №3 від 03.01.2012
від відповідача-2: не з'явились
від третьої особи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий
консалтинг"
на рішення господарського суду міста Києва
від 31.01.2012
у справі №4/587 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий
консалтинг"
до 1) Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія
„ІНГО Україна"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Експрес"
третя особа: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія „ВУСО"
про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 8032,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтинг" про стягнення із Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна" 7522,30 грн. страхового відшкодування та стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю „Експрес" 510,00 грн. франшизи.
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у справі №4/587 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство „Інвестиційно-фінансовий консалтинг" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у справі №4/587, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що посилання суду на не інформативність додатку №1 до договору від 23.12.2009 є безпідставним, оскільки право вимоги, яке було відступлено за даним договором, індивідуалізується шляхом вказівки на боржника/винну особу, а також посиланням на страховий акт, на підставі якого було сплачено страхове відшкодування. Крім того, апелянт зазначає, що позивач має право вимоги до ПрАТ „АСК „Інго Україна" не тому, що йому було відступлене право вимоги згідно з договором, а тому, що він має таке право в силу положень закону. Позивач також вважає, що ним не було пропущено строк позовної давності.
Позивач, відповідач-2 та третя особа у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
28.07.2008 року у м. Одесі трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Сузукі, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, що належить ОСОБА_4 та автомобіля Богдан А301, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, що належить ТОВ „Експрес".
У результаті ДТП було завдано шкоди автомобілю Сузукі, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Дорожньо-транспортна пригода трапилася із вини ОСОБА_5, що встановлено постановою Київського районного суду м. Одеси від 21.08.2008.
Як вбачається із матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність ТОВ „Експрес" на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ЗАТ „АСК „Інго Україна" за полісом обов'язкового врахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/0105401.
14.04.2008 між ЗАТ СК „ВУСО" та ОСОБА_4 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №009397-02-16-01.
Страховим випадком, згідно із вказаним договором, визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП було завдано шкоду автомобілю страхувальника. Розмір страхового відшкодування визначається страховиком виходячи із суми заподіяного в результаті настання страхового випадку матеріального збитку, але не більше розміру страхової суми.
Як зазначає суд першої інстанції, відповідно до рахунку ТОВ „Компанія „Гарант - Сервіс" №580 від 04.08.2008 розмір матеріального збитку, заподіяного ОСОБА_4, складає 8 032 грн. 30 коп.
З матеріалів справи вбачається, що виплата страхового відшкодування була здійснена відповідно до ст. 25 Закону України „Про страхування" на підставі заяви страхувальника та страхового акту №5695-02 від 01.09.2008. Платіжне доручення №14084 від 01.09.2008 підтверджує сплату страхового відшкодування у повному обсязі.
Враховуючи викладене позивач зазначав, що з моменту виплати страхового відшкодування у Закритого акціонерного товариства страхова компанія „ВУСО" виникло право вимоги до відповідачів - ПрАТ „АСК „Інго Україна", ТОВ „Експрес" щодо відшкодування спричиненого збитку в межах фактичних затрат ЗАТ СК „ВУСО", що дорівнює 8 032 грн. 30 коп.
З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2009 між Закритим акціонерним товариством страховою компанією „ВУСО" та Відкритим акціонерним товариством „Інвестиційно-фінансовий консалтинг" (Публічним акціонерним товариством „Інвестиційно-фінансовий консалтинг") укладено договір відступлення прав вимоги.
За твердженнями позивача, згідно із вказаним договором відступлення прав вимоги він набув належне Закритому акціонерному товариству страхової компанії „ВУСО" право вимоги, яке виникло у останнього на вищевикладених підставах.
Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять доказів звернення позивача, як особа, що має право на отримання відшкодування, до відповідача-1 у зв'язку із чим у останнього не виникає обов'язку з відшкодування шкоди позивачу, так як право позивача не було порушене відповідачем.
Посилання позивача на заяву про страхове відшкодування №60044 від 19.12.2008 не може бути прийняте в якості доказу звернення позивача до відповідача з регресною вимогою, оскільки із вказаною заявою до ЗАТ „АСК „Інго Україна" звертався не позивач, а третя особа. Крім того, дана заява датована 19.12.2008, тоді як договір уступки прав вимоги був укладений лише 23.12.2009, тому позивач не міг звертатися із вимогою про страхове відшкодування ще до укладення договору.
Листи позивача від 10.06.2011 та від 31.08.2011 адресовані відповідачеві-1також не містять вимоги про відшкодування шкоди у порядку регресу. Вказаними листами позивач лише повідомляє відповідача-1 про те, що згідно із договором відступлення права вимоги від 23.12.2008 ПАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтинг" набуло належне ЗАТ СК „ВУСО" право вимоги.
Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що заява про страхове відшкодування №60044 від 19.12.2008 третьою особою надсилалась відповідачеві-1 за адресою у м. Одеса, тоді як місцезнаходженням ПРАТ „АСК „Інго Україна", згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є м. Київ, вул. Воровського, 33.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно погодився із твердженням відповідача-1, що заява подана в порядку ст. 35 Закону є підставою для виплати страхового відшкодування, а так як позивач не звертався з даною заявою до відповідача-1 - ПрАТ „АСК „ІНГО Україна", у останнього немає підстав для сплати страхового відшкодування.
Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявний у матеріалах справи додаток №1 до договору б/н від 23.12.2009 є неінформативним, оскільки не дає змогу оцінити право якої вимоги передано позивачеві. У зазначеному додатку вказано лише прізвище та ім'я потерпілої особи, та страхувальника (особи винної у скоєнні ДТП), номер страхового акту та його дату, проте не вказано за яким саме страховим випадком передано вимогу.
З огляду на договірне врегулювання сторонами надання прав вимоги саме до винної особи у заподіянні збитку, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що права вимоги до ПрАТ „АСК „ІНГО Україна" надано не було, а вказане право вимоги передане лише відносно відповідача-2 - ТОВ „Експрес".
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2011 у справі 5023/2415/11.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував строк позовної давності за заявами Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна" від 30.01.2012 та Товариства з обмеженою відповідальністю „Експрес" від 31.01.2012.
Згідно ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 5 ст.261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав основне зобов'язання, а саме сплатив страхове відшкодування 01.09.2008, що підтверджується платіжним дорученням №14084 відповідно позовна давність спливає 01.09.2011.
При цьому, позивач звернувся до суду 06.09.2011, тобто з порушенням строків позовної давності.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач звернувся із даною позовною заявою до суду 01.09.2011, що на думку позивача підтверджується реєстром відправлених рекомендованих листів, а також штампом відділення поштового зв'язку на конверті, яким була відправлена позовна заява, - колегією суддів до уваги не приймаються виходячи із наступного.
Матеріали справи містять лише описи вкладення до цінних листів, якими на адресу відповідачів були надіслані копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також квитанції про оплату послуг поштового зв'язку. Дані докази дійсно свідчать про те, що на адресу відповідачів копії позовної заяви з доданими до неї документами були надіслані 01.09.2011. Разом з тим, матеріали справи не містять конверту у якому було надіслано позовну заяву на адресу суду. Єдиним доказом за допомогою якого можна визначити момент звернення позивачем до суду із позовом є штамп вхідної кореспонденції відділу документального забезпечення господарського суду міста Києва, згідно з яким дану позовну заяву зареєстровано 06.09.2011, що і є датою звернення до суду.
Згідно п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ті. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку позовної давності щодо заявлених до відповідача позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтинг" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2012 у справі №4/587 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтинг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2012 у справі №4/587 залишити без змін.
Матеріали справи №4/587 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Новіков М.М.
Судді Мартюк А.І.
Зубець Л.П.