КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.04.2012 № 5/88
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Новікова М.М.
при секретарі: Рибаруку М.М.
за участю представників:
позивача-1: ОСОБА_2 - дов. №220/5291д від 23.08.2011р.;
позивача-2: ОСОБА_2 - дов. №303/25/2524 від 15.08.2011р.;
відповідача-1: не з'явились;
відповідача-2: ОСОБА_3 - дов. від 06.04.2011р.;
прокуратури: Погорєлов А.Л. - посв. НОМЕР_1 від 19.07.2011р.;
Пантюхов О.В. - посв.НОМЕР_2 від 14.12.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Акціонерного товариства холдингової компанії „Київміськбуд"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.09.2011р.
у справі №5/88 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі:
1) Міністерства оборони України
2) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України
до 1) Державного підприємства Міністерства оборони України „Управління капітального будівництва та інвестицій"
2) Акціонерного товариства холдингової компанії „Київміськбуд"
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Військовий прокурор (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - позивач-2) до Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління капітального будівництва та інвестицій" (далі - відповідач-1) та Акціонерного товариства холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач-2) про визнання недійсною з моменту укладення угоди №04 від 07.09.2005р. про пайову (дольову) участь у будівництві, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що угода суперечить діючому законодавству, а саме ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", Указу Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" №240/93 від 01.07.1993р.
В процесі судового розгляду позивач подав уточнення до позовної заяви (том справи - 1, аркуш справи - 194), в яких зазначив про те, що в тексті позову було допущено описку в зазначенні реквізитів рішення Київміськвиконкому, а саме вказано „№3-Ф від 02.03.1950" замість „№3-с від 02.03.1949".
Відповідач-1 явку повноважного представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечив, відзиву на позов не надав, свою позицію у спорі не визначив, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-2 заперечував проти позову, зазначаючи про те, що згідно з рішенням Київської міської ради №432/2893 від 24.11.2005р. спірну земельну ділянку було переведено до земель запасу та громадської забудови і передано в користування відповідачу-1, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 27.11.2006р. В позові не обґрунтовано в чому саме полягає порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача-2, а сам позов подано з пропуском строку позовної давності. Також відповідач-2 просив суд застосувати наслідки недійсності правочину, визначені ст. 216 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2011р. у справі №5/88 позов було задоволено повністю, визнано недійсною з моменту укладення угоду №04 від 07.09.2005р. про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі міста Києва, укладену між відповідачами, присуджено до стягнення з відповідачів до Державного бюджету України по 42,50 грн. державного мита та по 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2011р. у справі №5/88 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-2 звертав увагу колегії суддів на наступні обставини:
- судом не було встановлено правовий статус земельної ділянки на час розгляду спору, тоді як ще до укладання угоди №04 від 07.09.2005р. порушувалось питання про зміну цільового призначення цієї ділянки;
- судом безпідставно застосовано норми ст. ст. 1130, 1134 Цивільного кодексу України;
- на дату укладання угоди №04 від 07.09.2005р. Указ Президента України від 01.07.1993р., на який в своєму рішенні послався місцевий господарський суд, не діяв;
- судом не досліджено питання щодо наявності у прокуратури підстав для звернення з позовом до суду, тобто не з'ясовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави;
- поза увагою суду залишилось клопотання відповідача-2 про застосування правових наслідків недійсності правочину (реституції).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011р. (головуючий суддя Борисенко І.В., судді Зубець Л.П., Ільєнок Т.В.) апеляційну скаргу відповідача-2 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.12.2011р.
У зв'язку з перебуванням судді-доповідача Борисенко І.В. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №01-24/833 від 16.12.2011р. було призначено повторний автоматичний розподіл по справі, за результатами якого справу передано судді-доповідачу Іваненко Я.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2011р. (головуючий суддя Іваненко Я.Л., судді Остапенко О.М., Скрипка І.М.) апеляційну скаргу відповідача-2 призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.01.2012р.
У зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача-2, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р. розгляд справи було відкладено на 14.02.2012р.
У зв'язку з обранням судді-доповідача Іваненко Я.Л. на посаду судді Вищого адміністративного суду України, розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №02-15/88 від 16.02.2012р. було призначено повторний автоматичний розподіл по справі, за результатами якого справу передано судді-доповідачу Зубець Л.П.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.03.2012р.
Однак, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (доповідача) Зубець Л.П. на лікарняному, справу №5/88 було знято зі складу справ, призначених до розгляду в судовому засіданні на 19.03.2012р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012р. справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.04.2012р.
Представники позивачів та відповідача-1 в судове засідання 04.04.2012р. не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Вимоги, викладені в ухвалі суду від 26.03.2012р., представниками прокуратури та сторін не виконані, про поважність причин невиконання суд не повідомлено.
В судовому засіданні 04.04.2012р. представник прокуратури подав клопотання про продовження строку розгляду справи у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.
Вказане клопотання було задоволено судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2012р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк розгляду скарги на 15 днів, відкладено розгляд справи на 25.04.2012р., а також зобов'язано позивача-1, відповідачів і прокурора виконати вимоги попередніх ухвал суду.
18.04.2012р. та 24.04.212р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивачів та прокуратури надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони зазначали про безпідставність і непідтвердженість вимог скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 25.04.2012р. представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2011р. у справі №5/88 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Представники прокуратури та позивачів в судовому засіданні 25.04.2012р. заперечували проти доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових відзивах на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача-1 в судове засідання 25.04.2012р, не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача-1 за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
07.09.2005р. між відповідачем-1 (далі - сторона-1) та відповідачем-2 (далі - сторона-2) було укладено угоду №04 про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва (далі - Угода) (том справи - 1, аркуші справи - 18-26).
В розділі 1 Угоди сторони погодили терміни і визначення, які в ній зазначені. Зокрема, під терміном „угода" розуміється дана Угода, яка визначає дольову (пайову) участь сторін у будівництві житлового комплексу на 257 квартир із соціальною інфраструктурою, з усіма додатками та доповненнями.
Об'єктом є житловий комплекс на 257 квартир з вбудовано-прибудованими приміщеннями та окремо розташованими об'єктами соціального призначення на земельній ділянці орієнтовною площею 1,71 га по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва, на будівництво якого розробляється окремий проект будівництва.
Ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами та визначеними щодо неї правами орієнтовною площею 1,71 га, яка розташована по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва, схема якої наведена у додатку №3 до цієї угоди і яка підлягає відведенню стороні-1 для будівництва рішенням Київської міської ради.
Відповідно до п.п.2.1-2.6 Угоди предметом останньої є дольова (пайова) участь сторін у будівництві об'єкту на земельній ділянці орієнтовною площею 1,71 га, яка розташована по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва. Сторони доручають стороні-1 виступати в якості замовника будівництва об'єкту, а стороні-2 - генерального підрядника та пайовика. З метою реалізації будівництва об'єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь у будівництві об'єкту шляхом внесення наступних паїв. Сторона-2 приймає пайову участь у вигляді робіт, послуг, інших матеріальних і нематеріальних активів та грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об'єкту в порядку, передбаченому Угодою. Сторона-1 приймає пайову участь у вигляді майнового права використання земельної ділянки шляхом надання цієї ділянки під будівництво об'єкту в порядку, передбаченому Угодою. З метою оплати робіт з будівництва об'єкту та пов'язаних з таким будівництвом робіт (послуг) сторона-2 доручає стороні-1 від власного імені та за рахунок грошових коштів сторони-2 укладати відповідні договори, угоди та здійснювати інші дії, необхідні для організації будівництва об'єкту. Право власності на грошові кошти сторони-2 до сторони-1 не переходить. Для можливості виконання підготовчо-організаційного етапу здійснення будівництва та взаєморозрахунків між сторонами, на період до затвердження проектної документації стадії „Проект" за основу приймаються попередні „Основні дані та показники" будівництва об'єкту відповідно до Додатку №1 до цієї Угоди. Орієнтовна вартість об'єкту (ціна Угоди) визначається в Додатку №2 до цієї Угоди. Вартість об'єкту підлягає уточненню шляхом укладання Додаткової угоди після узгодження сторонами та затвердження стороною-1 проектно-кошторисної документації.
Кількість житла та порядок розрахунків наведені в розділі 3 Угоди, згідно з яким частки сторін та порядок розподілу загальної площі об'єкту узгоджується сторонами в такому розмірі: стороні-1 - 25% загальної площі об'єкту; стороні-2 - 75% загальної площі об'єкту. Майнові права на об'єкти пайової участі, кількісні вартісні та якісні показники часток сторін, а також відсоткове співвідношення часток сторін в загальній житловій площі об'єкту, наведених у п.3.2 цієї Угоди, будуть детально уточнені та зафіксовані Додатковою угодою після затвердження в установленому порядку проектно-кошторисної документації на будівництво об'єкту. До моменту отримання сторонами об'єкту у власність стороні-2 належать всі майнові права на отримання об'єкту у власність на умовах, визначених Угодою (п.п.3.2-3.4 Угоди).
Сторона-1 зобов'язалась від свого імені та за рахунок внесків сторін виконати функції замовника будівництва об'єкту, зокрема, протягом десяти діб після введення об'єкту в експлуатацію Державною приймальною комісією оформити і передати за актом у власність стороні-2 належну їй частку в об'єкті. Сторона-2 в свою чергу зобов'язалась прийняти свою частку об'єкту згідно з цією Угодою (п.п.4.2, 4.3 Угоди).
Згідно з п.8.5 Угоди остання набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами визначених Угодою зобов'язань.
Як уже зазначалось вище, прокуратура звернулась до суду з позовом про визнання угоди №04 від 07.09.2005р. про пайову (дольову) участь у будівництві недійсною з моменту укладення на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, зазначаючи про те, що при укладанні та виконанні Угоди не були дотримані вимоги Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони" та Указу Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" №240/93 від 01.07.1993р.
Місцевий господарський суд повністю задовольнив позовні вимоги, визнавши їх нормативно та документально підтвердженими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників (ст. 1130 ЦК України).
Відповідно до ст. 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом Угоди є дольова (пайова) участь відповідачів у будівництві об'єкту на земельній ділянці, розташованій по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва.
В процесі судового розгляду було встановлено, що вказана земельна ділянка відноситься до земель оборони і на момент укладення Угоди ділянка перебувала у користуванні та стояла на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (позивача-2). Окрім того, ця земельна ділянка є територією військового містечка №168 і відведена на підставі рішення Київського міськвиконкому №3-с від 02.03.1949р. (том справи - 1, аркуші справи - 98-160, 195).
Згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
В ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.
Згідно зі ст. 4 названого Закону військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Згідно з пп.„в" п.4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Наявні у справі докази свідчать, що на момент укладання угоди цільове призначення земельної ділянки по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва у встановленому законом порядку не змінювалось, ділянка належала до земель оборони, відповідач-1 не був власником цієї земельної ділянки і не мав повноважень передавати її як пайовий внесок за оспорюваною Угодою. Тобто, уклавши Угоду про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони, сторони Угоди порушили встановлений законом спеціальний правовий режим земель цієї категорії.
Згідно з п.„б" ст. 21 Земельного кодексу України наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Згідно з п.п.1, 3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, затвердженого Указом Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" №240/93 від 01.07.1993р. джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є: 1) кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; 2) пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення; 3) кредитні позики під житлове будівництво від українських та іноземних інвесторів; 4) внески або благодійні пожертвування приватних осіб, організацій на житлове будівництво; 5) інші джерела інвестування, встановлені законодавством України. Взаємовідносини між учасником інвестиційної діяльності (Міністерство оборони України) та інвесторами здійснюються на підставі угод (контрактів). Погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту І цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. У разі передачі інвестором у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків. При цьому, дозволено замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 відсотків.
З наведених норм вбачається, що гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій становить 50% від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. Натомість з матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами п.3.2 Угоди загальна площа об'єкту, яка підлягає відведенню відповідачу-2, становить 75%, що суперечить вимогам Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.
Посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом не було встановлено правовий статус земельної ділянки на час розгляду спору, тоді як ще до укладання угоди №04 від 07.09.2005р. порушувалось питання про зміну цільового призначення цієї ділянки, не може бути прийнято до уваги, оскільки позов заявлено про визнання Угоди недійсною з моменту її укладання, а тому суд перевіряв дотримання відповідачами вимог законодавства саме на дату укладання Угоди. Подальша зміна обставин (зміна цільового призначення ділянки вже в процесі виконання сторонами своїх зобов'язань за Угодою, тощо) не змінює факту порушення вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони" та Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, затвердженого Указом Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" №240/93 від 01.07.1993р. на момент укладання відповідачами Угоди.
Доводи відповідача-2 про наявність рішення Київської міської ради "Про передачу земельної ділянки державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3, у Солом'янському районі міста Києва" №432/2893 від 24.11.2005р., згідно з яким вищезгадану земельну ділянку переведено до земель запасу та громадської забудови і передано в користування відповідачу-1, а також укладання на виконання названого рішення Київської міської ради договору оренди цієї земельної ділянки від 27.11.2006р., не заслуговують на увагу, оскільки, як уже зазначалось вище, на дату укладання оспорюваної Угоди земельна ділянка відносилась до земель оборони, тобто мала спеціальний статус та призначення.
Твердження відповідача-2 в апеляційній скарзі про те, що на дату укладання Угоди (07.09.2005р.) Указ Президента України №240/93 від 01.07.1993р. не діяв є безпідставним, оскільки строк дії зазначеного Указу було продовжено до 31.12.2005р. згідно з Указом Президента України №818/202 від 11.09.2002р.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
В ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки в процесі розгляду справи було встановлено невідповідність Угоди вимогам законодавства, остання підлягає визнанню недійсною з моменту її укладання.
Твердження відповідача-2 в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським судом було проігноровано його клопотання про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме реституції, не може бути прийнято до уваги, з наступних підстав.
Дійсно, в ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Відповідач-2 зазначає про те, що він перерахував відповідачу-1 грошові кошти у сумі 5 546 291,41 грн., на підтвердження чого надав Акт звірки, підписаний між відповідачами (том справи - 1, аркуш справи - 37). Натомість жодних доказів, які б свідчили безпосередньо про перерахування коштів (платіжні доручення, банківські виписки, тощо), відповідач-2 суду не надав, не дивлячись на те, що Київський апеляційний господарський суд неодноразово витребовував у відповідача-2 ці докази. За відсутності доказів сплати (перерахування) коштів, колегія суддів не вбачає підстав для зобов'язання відповідача-1 повертати ці кошти.
Що ж до посилання відповідача-2 на те, що позивачами було пропущено строк позовної давності, колегією суддів було встановлено наступне.
Згідно зі ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання недійсної Угоди від 07.09.2005р. був поданий до Господарського суду міста Києва в червні 2011 року. Однак прокуратура в позові звернулась до суду з клопотанням про поновлення строку позовної давності як такого, що був пропущений з поважних причин, обґрунтовуючи це тим, що про існування Угоди стало відомо лише в лютому 2011 року під час проведення прокурорської перевірки.
На підтвердження викладеного в клопотанні суду були надані лист Військового прокурора Центрального регіону України №11/354 від 24.01.2011р., який містить завдання військовим прокурорам гарнізонів про проведення перевірки додержання вимог Законів України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", "Про використання земель оборони" щодо збереження військового майна у Міністерстві оборони та Збройних силах України, а також лист Військового прокурора Київського гарнізону №867 від 03.03.2011р, з якого вбачаються факти проведених перевірок, в т.ч. щодо використання спірної земельної ділянки по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі м. Києва (том справи - 1, аркуші справи - 186-193).
Належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені вище обставини, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду міста Києва про те, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки про порушення інтересів держави в особі позивачів стало відомо лише в лютому 2011р. і позов подано в межах строку позовної давності.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відповідача-2 відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача-2 (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства холдингової компанії „Київміськбуд" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2011р. у справі №5/88 - без змін.
2. Матеріали справи №5/88 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Мартюк А.І.
Новіков М.М.