Справа № 2-5050/11 Головуючий у 1 інстанції:Плахтій І.Б.

Провадження № 22-ц/0390/692/2012 Категорія:2 Доповідач: Подолюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Подолюка В.А.,

суддів - Гапончука В.В., Данилюк В.А.,

при секретарі - Матюхіній О.Г.,

з участю

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача ОСОБА_4, до ОСОБА_2, виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання частково недійсним договору про порядок володіння та користування частками у житлі, визнання частково недійсною реєстрації права власності, визнання права власності на 10/100 частин житлового будинку за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 пред'явила в суд позов до ОСОБА_2, виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 16 вересня 2010 року за № 584-1 в частині видачі свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_2, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 видане на ім'я ОСОБА_2, визнання частково недійсним договору про порядок володіння та користування частками у житлі від 19 жовтня 2010 року в частині розподілу часток між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнання частково недійсною реєстрації права власності 10/100 частин житлового будинку, та визнання права власності на 10/100 частин житлового будинку.

Рішенням луцького міськрайонного суду від 05 березня 2012 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3

На вказане рішення суду позивач подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов по суті вимог. Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема позивач не може реалізувати права власника - право користування своєю часткою житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки таке житлове приміщення, внаслідок поділу, є непридатним для проживання і не відповідає нормам ДБН. Також за рішенням суду, що набрало законної сили за нею та відповідачем ОСОБА_2 було визнано право власності на 2/3 частини житлового будинку. В подальшому, за рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради сторонам, як співвласникам житлового будинку було видано свідоцтва про право власності на частки у вказаному будинку. В результаті у її свідоцтві було посвідчено право власності на 12/100 частки будинку, а у свідоцтві відповідача ОСОБА_2 32/100 частки, тобто частка відповідача збільшилась на 10/100 частки за рахунок такої ж частки позивача. За цих обставин вказане рішення виконавчого комітету в тій частині слід було визнати недійсним, так як і свідоцтво про право власності на 10/100 частки будинку, що видане на ім'я відповідача ОСОБА_2, відповідно визнавши за позивачем право власності на цю частку будинку, попередню визнавши недійсною реєстрацію права власності на 10/100 частки за відповідачем. В обґрунтуванні вимоги про визнання недійсним договору про порядок користування житловим будинком покликається на ненастання реальних правових наслідків - неможливість користування виділеною за договором часткою будинку.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року за позивачем ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було визнано право власності та проведено поділ житлового будинку по АДРЕСА_1, який належав їхнім покійним батькам. За ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/3 частину будинку. За ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом визнано право власності на 2/3 частини будинку із зазначенням кімнат і приміщень. У мотивувальній частині рішення зазначено, що сторони дійшли згодо щодо такого поділу спадкового майна, який зазначено у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 13 квітня 2009 року. Вказане рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

За вказаним судовим рішенням і відповідно до Порядку оформлення власності на об'єкти нерухомого майна, встановленого за рішенням Луцької міської ради від 07 грудня 2006 року, ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було проведено оформлення права власності. І за рішенням Луцької міської ради від 22 вересня 2010 року ним були видані свідоцтва про право власності на успадковане нерухоме майно, зокрема у свідоцтві ОСОБА_4 посвідчувалось 56/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1, у свідоцтві ОСОБА_2 - 32/100 частки, а у ОСОБА_3 - 12/100 частки відповідно.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що права позивача не порушені, оскільки такий розподіл часток був узгоджений, а рішення Луцької міської ради за яким були видані свідоцтва про право власності на зазначені частки у нерухомому майні не оскаржувалось, відсутні підстави для визнання частково недійсним договору про порядок володіння і користування будинком, відповідно до належних часток.

Апеляційну скаргу слід відхилити з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 61 ч. 4 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так за рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року, що набрало законної сили, за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/3 частини спадкового майна в будинковолодінні, яке розташоване в АДРЕСА_1, а саме на приміщення 1-3 розмром 4,8 кв.м., запроектоване приміщення 1-7 розміром 15 кв.м., масандре приміщення 1-13 розміром 9,8 кв.м., погріб (а-1), балкон (а-5), 1/5 частини хліва-літньої кухні (Б-1) права частина, сарай (б-1) частину огорожі (1). Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини спадкового майна у вказаному будинковолодінні, а саме на приміщення 1-1 розміром 4,2 кв.м., приміщення 1-2 розміром 8,1 кв.м., приміщення 1-4 розміром 7,8 кв.м., приміщення 1-5 розміром 11,4 кв.м., запроектоване приміщення 1-6 розміром 20,3 кв.м., мансардні приміщення 1-11 розміром 4,6 кв.м., та 1-12 розміром 10 кв.м., балкон (а-6), ганок (а-3), 4/5 частини хліва-літньої кухні (Б-1) - ліва частина, прибудову (б), вбиральню (В), 4/5 частини огорожі (1). Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 різницю відступу від ідеальної частки в сумі 1717,52 грн.

Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 закласти цеглою двірні прорізи між приміщеннями 1-1, 1-3, 1-4, 1-8, 1-11, 1-13, демонтувати перегородку між приміщеннями 1-6, 1-7, влаштувати цегляну перегородку в приміщенні 1-6, 1-7, згідно плану, обладнати автономні мережі електропостачання, газопостачання і опалення. ОСОБА_4 влаштувати зовнішні сходи в приміщенні 1-13, влаштувати дверні прорізи в приміщення 1-9 із вхідними дверима та між приміщеннями 1-3, 1-8 з використанням демонтованих дверей, переобладнати приміщення 1-8 в кухню.

Такий поділ проведено згідно додатку до висновку № 0-83 судової будівельно-технічної експертизи від 17 серпня 2009 року.

Ці обставини встановлені рішенням, що набрало законної сили, а тому дослідженню і доказуванню не підлягають.

В подальшому бажаючи виділити кожному ідеальні частки будинковолодінні ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 уклали договір від 19 жовтня 2010 року про порядок володіння та користування частками у будинковолодінні, що був укладений відповідно за запропонованого Волинським обласним бюро технічної інвентаризації способу, який погодили всі погодили, зокрема і ОСОБА_3, що стверджується відповідними підписами (а.с.71-72).

Як на підставу визнання частково недійсним цього договору позивач вказувала, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, зазначаючи, що не може належним чином володіти і користуватись виділеною часткою у будинковолодінні.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою і умисно.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року роз'яснив, що в разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 дійшли згоди щодо порядку володіння і користування частками, підписавши відповідний договір чим виразили мету і умисел на настання правових наслідків, які настали у виді отримання у володіння і користування кімнати і приміщення будинковолодіння, що конкретно зазначені у оспорюваному договорі.

Тому визнання такого договору частково недійсним через його фіктивність немає підстав.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості користуватись виділеними кімнатами і приміщеннями не стосуються предмета оспорювання вказаного договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 319 ЦК України сторони договору на власний розсуд врегульовують свої відносини, так само власники на власний розсуд розпоряджається своїм майном.

Як зазначалось поділ ідеальних часток будинковолодіння, запропонований Волинським обласним бюро технічної інвентаризації, був погоджений із власниками таких часток. Таке погодження виражене у договорі від 19 жовтня 2010 року.

ОСОБА_3, підписавши договір про володіння і користування будинковолодінням, виразила своє волевиявлення щодо розпорядження своєю власністю, зокрема щодо поділу 2/3 частки спільного із ОСОБА_2 будинковолодіння.

Свідоцтва, видані на підставі рішення Луцької міської ради від 16 вересня 2010 року, посвідчили право власності кожного на частки у будинковолодінню, що попередньо погоджені власниками.

Тому підстав для визнання частково недійсним рішення Луцької міської ради і свідоцтва на ім'я ОСОБА_2 немає, оскільки права позивача нічим не порушені.

Відповідно немає підстав для визнання недійсним реєстрації права власності ОСОБА_2 на частку у нерухомому майні, так само як і немає підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на 10/100 частки в такому майні.

Вищевказані обставини були ретельно досліджені судом першої інстанції і відповідно зроблені правильні висновки про безпідставність заявленого ОСОБА_3 позову.

Рішення про відмову в позові ОСОБА_3 є правильним і підстави для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Судді: