Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/4368/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 13 год. 50 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Барабаш Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі
м. Донецька
до відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного
управління юстиції м. Донецька
про скасування постанови № 33-337/12 від 28 березня 2012 року про
скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо
примусового виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року,
зобов'язання поновити виконавче провадження з примусового
виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 за дов. від 20.04.2012 року,
представника відповідача: ОСОБА_2, за дов. від 20.04.2012 року,
Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька (надалі - позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька (відповідач) про скасування постанови № 33-337/12 від 28 березня 2012 року про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року, зобов'язання поновити виконавче провадження з примусового виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що до відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька було направлено вимогу про сплату боргу № Ф-22У від 21 березня 2011 року, видану управлінням Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1288,80 гривень.
Постановою державного виконавця від 04 травня 2011 року було відкрите виконавче провадження ВП № 26321040 на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька № Ф-22У від 21 березня 2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1288,80 гривень.
Однак, постановою начальника відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька № 33-337/12 від 28 березня 2012 року було скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька № Ф-22У від 21 березня 2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1288,80 гривень, оскільки відповідно до Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» були виключені ч. 1-9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме ч.3 вказаної статті, яка передбачала статус вимоги про сплату боргу як виконавчого документа. Також даною постановою було відмовлено у відкритті виконавчого провадження № 33-337/12 по виконанню вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року.
Отже, на думку начальника відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька, державний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі документа, який не є виконавчим. Також, на думку начальника відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька, відповідно до ч. 14 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» лише рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення арешту, передбачених частинами 9 і 10 цієї статті є виконавчим документом.
Посилаючись на розділ VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач вважає вимогу про стягнення боргу виконавчим документом, оскільки, відповідно вказаної норми права стягнення заборгованості із сплати страхових внесків, не сплаченої до 01 січня 2011 року здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач не погоджується із позовними вимогами. Вважає, що вимога управління Пенсійного фонду України не є виконавчим документом, оскільки частина 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратила чинність з 01 січня 2011 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представників позивача, відповідача, суд -
ВСТАНОВИВ:
04 травня 2011 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька Н.А. Сулима було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька № Ф-22У від 21 березня 2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1288,80 гривень (а.с. 10). В даній постанові вказано, що виконавчий документ вступив в законну силу (набрав чинності) 06 квітня 2011 року, а поданий на виконання 04 травня 2011 року.
За наслідками ознайомлення позивача із матеріалами виконавчого провадження протоколом від 22 лютого 2012 року було встановлено, що заборгованість з ОСОБА_3 не стягнута (а.с.9).
Як вказано у протоколі, державним виконавцем 04 травня 2011 року було надіслано запити на адресу ДПІ, МРЕВ, БТІ, відділу земельних ресурсів. Відповідь від 16 травня 2011 року отримано лише від БТІ. Даний факт не заперечується сторонами, а отже, не підлягає доказуванню відповідно до вимог частини 3 статті 72 КАС України. Майна у боржника не виявлено, що також не заперечується сторонами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
За вказівкою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до статті 1,2 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.
Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Правовою основою діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.
У своїй діяльності відділ державної виконавчої служби керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України і Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
За приписами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», основним завданням відділу є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Оскільки управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька подало вимогу № Ф-22У від 21 березня 2011року на виконання відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції 04 травня 2011 року, слід керуватися Законом України «Про виконавче провадження» в новій редакції, яка діє з 09 березня 2011 року.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно зі пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Відповідно до пункту 7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. № 5-5) затверджено Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Згідно із підпунктом 1.1 цього Положення управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Таким чином, відповідно пункту 8 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу, яким є позивач.
Правовідносини, що склалися між сторонами в частині вимоги про сплату боргу, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки борг фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 по страхових внесках у сумі 1288,80 гривень виник до 01 січня 2011 року. Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам з урахуванням розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частин 1-3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.
Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Даних щодо оскарження вимоги про сплату боргу № Ф-22У від 21 березня 2011 року з боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до суду чи органу ПФУ вищого рівня в матеріалах даної справи немає.
З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.
Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або несплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Надання органами Пенсійного фонду України заяви про примусове виконання разом із вимогою про стягнення боргу до органів державної виконавчої служби є заходом стягнення заборгованості із сплати страхових внесків.
Відповідно частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Отже, з 01 січня 2011 року вимога Пенсійного фонду про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування також є виконавчим документом щодо стягнення заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до частини 5 статті 25 зазначеного Закону вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Однак, у спірних правовідносинах слід керуватися саме розділом VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно якого, стягнення заборгованості із сплати страхових внесків, не сплаченої до 01 січня 2011 року здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, тобто, в межах частини 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки прийняття вимоги органами ПФУ про сплату боргу є одним із заходів стягнення заборгованості із сплати страхових внесків.
Предметом оскарження у даній адміністративній справі є постанова начальника відділу державної виконавчої служби від 28 березня 2012 року про скасування останнім постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження майже через рік після відкриття. Відповідачем не надано до суду доказів оскарження та скасування вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька № Ф-22У від 21 березня 2011року, а отже, цей виконавчий документ є чинним.
Фактично начальник відділу державної виконавчої служби визнає недійсною вимогу позивача з підстав скасування норми права, яка стала правовою підставою прийняття вказаної вимоги. При цьому, державним виконавцям не надано права надавати юридичної оцінки виконавчим документам, зокрема вимозі органів Пенсійного фонду України на відповідність вимогам діючого законодавства.
Суд також зауважує, що у спірній вимозі від 21 березня 2011 року позивачем не вказано посилань на конкретні частини статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а втратили чинність частині 1-9 цієї статті.
Оскільки вимога управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька № Ф-22У від 21 березня 2011року не оскаржена з боку ОСОБА_3, є чинною, відповідно до частини 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є виконавчим документом.
Суд дійшов висновку, що начальник відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька, скасовуючи постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження діяв не в межах Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, суд зауважує, що відповідачем постановою від 28 березня 2012 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження майже через рік після його відкриття державним виконавцем, що не передбачено статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження», яка місить виключний перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження. Оскаржувана позивачем постанова начальника відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька взагалі не містить правових підстав щодо відмови у відкритті виконавчого провадження. Стаття 83 Закону України «Про виконавче провадження», зазначена у оскаржуваній постанові передбачає право контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем з боку начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно із частиною 2 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Суд зауважує, що відповідачем також порушено шестимісячний строк здійснення виконавчих дій, передбачений частиною 2 статті 30 зазначеної вище норми права.
Згідно пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька до відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька про скасування постанови № 33-337/12 від 28 березня 2012 року про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року, зобов'язання поновити виконавче провадження з примусового виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року підлягають задоволенню.
З огляду на вищенаведене, на підставі положень статті 19 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька до відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька про скасування постанови № 33-337/12 від 28 березня 2012 року про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року, зобов'язання поновити виконавче провадження з примусового виконання вимоги № Ф-22У від 21 березня 2011 року - задовольнити.
Скасувати постанову начальника відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька № 33-337/12 від 28 березня 2012 року про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька № Ф-22У від 21 березня 2011 року.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька поновити виконавче провадження з примусового виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька № Ф-22У від 21 березня 2011 року
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданні 20 квітня 2012 року в присутності представників позивача та відповідача.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голубова Л.Б.