Справа № 2-7465/11 Головуючий у 1 інстанції:Лівандовська-Кочура Т.В.

Провадження № 22-ц/0390/649/2012 Категорія:44 Доповідач: Гапончук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Гапончука В.В.,

суддів - Веремчук Л.М., Подолюка В.А.,

при секретарі - Матюхіній О.Г.,

з участю

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь»до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою позивача відкритого акціонерного товариства «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь»на рішення Луцького міськрайонного суду від 21 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач відкрите акціонерне товариство «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь»(далі - ВАТ «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь») пред'явило в суд позов до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 21 лютого 2012 року в задоволенні позову в даній справі відмовлено.

На вказане рішення суду позивач подав апеляційну скаргу в якій просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов по суті вимог. Вказують, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи. Так, свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтвердили факт відсутності відповідача у житловому приміщенні понад 6 місяців, а тому є всі підстави для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування даним приміщенням.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 користується житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1, на підставі ордеру №11 від 26 лютого 2007 року. Вказаний гуртожиток належить на праві власності позивачу.

Судом також встановлено, що в актах від 09 лютого 2011 року та від 07 червня 2011 року зафіксовано, що відповідач ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні не проживає, натомість там проживає ОСОБА_5.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що причини відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні є поважними, оскільки остання тривалий час перебуває у м. Севастополі, де проходить військову службу її чоловік. Усі речі сім'ї знаходяться у кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку, яка є для них єдиним житлом. Крім того, позивачем систематично оплачуються витрати на утримання житла. Враховуючи дані обставини є неправомірним позбавлення ОСОБА_2 права користування жилим приміщенням.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і зроблені у відповідності до норм матеріального права.

Апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.

При розгляді справи встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 має статус гуртожитку.

Відповідач ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ВАТ «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь». На підставі спільного рішення цього підприємства та профспілкової організації ОСОБА_2 було надано ордер №11 від 26 лютого 2007 року на право зайняття кімнати НОМЕР_1 в цьому гуртожитку, як наймачу.

Відповідно до ст. 127 Житлового Кодексу України (далі - ЖК України) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Згідно зі ст.ст. 128,129 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету, і на його підставі громадянинові видається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно зі ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

За правилами ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

На підставі досліджених доказів, в тому числі показань свідків, встановлено, що ОСОБА_2 проживає в спірній кімнаті гуртожитку. Так, в даній кімнаті знаходяться її особисті речі та речі її сім'ї, вона систематично проводиться оплату витрат на утримання житла.

Разом з тим, встановлено, що чоловік відповідача є військовослужбовцем та за характером служби змушений змінювати місця її проходження. Саме за цих обставин пояснюється тимчасова відсутність відповідача у спірному житлі, оскільки вона разом із дітьми часто приїздить до нього.

Позивач не надав беззаперечних доказів, які б підтверджували факт не проживання відповідача без поважних причин у кімнаті гуртожитку з 09 лютого 2011 року та не довів відсутність відповідача у жилому приміщенні у зазначений в позові період часу.

Акти ЖКП №2 від 09 лютого 2011 року та від 07 червня 2011 року не містять інформації про факт не проживання без поважних причин відповідача в спірній кімнаті, а лише вказують про відсутність ОСОБА_2 у кімнаті в зазначений в акті час.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції правомірно встановив, що позивачем не доведено факт відсутності ОСОБА_2 у кімнаті гуртожитку понад шість місяців без поважних причин, а тому немає підстав вважати її такою, що втратила право користування даним жилим приміщенням.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача відкритого акціонерного товариства «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь»відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 21 лютого 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді :