Справа № 22-а-4311/08

донецький апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2008 року                                                                                               місто Донецьк

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                   Шаптала Н.К.

суддів апеляційного суду:                      Ляшенка Д.В., Колеснік Г.А.

при секретарі судового засідання:                     Агейченковій К.О.

З участю сторін: сторони або їх представники у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином;

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 6 березня 2008 року, відмову Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської Ради у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої допомоги на оздоровлення було визнано неправомірною та на користь позивача з Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської Ради було стягнуто щорічну допомогу на оздоровлення у сумі 2738 грн.        

Відповідач  з вказаною постановою суду не погодився, та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріалами справи в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

До такого висновку колегія прийшла з огляду на наступне:

Суд 1-ї інстанції вірно встановив обставини справи і прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, якому встановлена 3-тя група інвалідності і йому відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 року підлягають сплаті одноразові щорічні компенсації на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, встановленої на момент її виплати.

Колегія вважає, що суд першої інстанції  вірно виходив саме з вимог Закону, який має вищу юридичну силу відносно постанов Кабінету Міністрів України, якими, в свою чергу, керувався відповідач, сплачуючи позивачу допомогу за 2005-2007 роки по 90 грн., замість встановлених нормами ст. 48 Закону № 796- XII від 28.02.1991 року, - тобто чотирьох мінімальних заробітних плат.

Колегія вважає, дані висновки суду першої інстанції обґрунтованими, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 46, 48 Конституції України громадяни України мають право на достатній життєвий рівень та соціальний захист, що включає в себе  і  право громадянина на пенсійне забезпечення в старості. Більш того, пенсії та інші соціальні  виплати та допомоги мають забезпечувати рівень життя громадянина не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні  гарантії» (далі ЗУ №2017 від 05.10.2000р.), визначаються правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України - основних соціальних гарантій.

Відповідно до норм ст.ст. 5,6 ЗУ № 2017, основним державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, на підставі якого встановлюються та визначаються державні гарантії та стандарти в усіх сферах життєдіяльності населення, в тому числі й щодо дотримання соціальних гарантій  та стандартів підтримки інвалідів, осіб похилого віку. Статтею 17 ЗУ  №2017 основні  державні  соціальні гарантії  встановлюються законами України, з метою забезпечення конституційних прав громадян на достатній життєвий рівень - до таких гарантій віднесено і  мінімальний розмір пенсії за віком та мінімальний розмір заробітної плати, - які не можуть бути меншими від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Суд, також правильно, проаналізував норми ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог за 2006 рік з урахуванням норми ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»,  яким дія ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» призупинена на 2006 рік.

Враховуючи наведене, колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції, та вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, п.1 ч.1 ст. 199, 200, 205, 206 КАС України, колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської Ради - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 березня 2008 року, якою відмову Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської Ради у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої допомоги на оздоровлення було визнано неправомірною та на користь позивача з Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської Ради було стягнуто щорічну допомогу на оздоровлення у сумі 2738 грн. - залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця після набрання законної сили.

Колегія суддів: