ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
30 березня 2012 року 10:33 № 2а-91/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Патратій О.В., при секретарі Сервачинській І.М., за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача: Ізотової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва
про визнання протиправними дій та скасування рішення,-
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про визнання протиправними дій щодо винесення вимоги про сплату боргу № 1046 від 01.09.2011 р. та скасування рішення відповідача -вимоги про сплату боргу № 1046 від 01.09.2011 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 січня 2012 року було відкрите провадження по справі та призначено її до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки позивач здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування та є пенсіонером за віком, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва. Враховуючи те, що згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, позивач вважає, що у нього відсутній обов'язок сплачувати недоїмку з єдиного внеску у розмірі 1 288,90 грн.
З огляду на вищенаведене, оскаржувану вимогу та дії відповідача щодо її прийняття позивач вважає неправомірними.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та звертав увагу суду на те, що недоїмка зі сплати єдиного внеску виникла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»від 07.07.2011 року № 3609-ІV, яким фізичних осіб -підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, звільнено від обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску.
Оскільки спірна вимога була виставлена за період з липня по грудень 2010 року, вона виписана відповідно до вимог чинного законодавства, тому, на думку відповідача, підстав для її скасування немає.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30 березня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 18.01.2007 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію Серії НОМЕР_1. Протягом 2010, 2011 років позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, про що видано Свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 від 14.12.2009р. та серії НОМЕР_3 від 16.12.2010р.
Крім того, позивач є пенсіонером, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 22.04.2002 року.
Як фізична особа-підприємець позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, реєстраційний номер 11-008571, про що видано повідомлення від 22.01.2007 року.
03 листопада 2011 року позивачем було отримано від УПФУ в Печерському районі м. Києва вимогу про сплату боргу № Ф-1046 від 01 вересня 2011 року на суму 1 288,80 грн.
Зазначена вимога була оскаржена позивачем в адміністративному порядку (скарга від 15.11.2011 року за вх. № 21958/04).
Листом від 21 листопада 2011 року відповідачем було відмовлено в задоволенні скарги, оскільки заборгованість виникла за період липень-грудень 2010 року, а тому був зобов'язаний обчислювати, нараховувати та сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно діючого на той період законодавства.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 розділу 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»вказаний закон набрав чинності 01 січня 2011 року.
У той же час, спірні відносини виникли у період з липня по грудня 2010 року, за який згідно спірної вимоги нараховано заборгованість зі сплати страхових внесків, тому судом при вирішенні справи застосовуються норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09 липня 2003 року (далі-Закон № 1058-ІV).
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 1058-ІV страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону № 1058-ІV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону № 1058-ІV страхувальниками відповідно до цього Закону є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
З вищенаведеного вбачається, що позивач, як фізична особа -підприємець, є одночасно застрахованою особою та несе обов'язок зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 15 Закону № 1058-ІV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Згідно повідомлення про взяття на облік фізичної особи -підприємця позивача було взято на облік як платник страхових внесків до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва з 22 січня 2007 року.
До обов'язків позивача як страхувальника належить нарахування, обчислення і сплата в установлені строки та в повному обсязі страхових внесків (п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058-ІV).
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону є квартал (ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-ІV).
Вищенаведене свідчить, що позивач зобов'язаний був сплачувати страхові внески щоквартально протягом 20 днів від закінчення відповідного кварталу.
Пунктом 4 ч. 8 Розділу 15 «Прикінцеві положення»Закону № 1058-ІV встановлено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески;
Згідно ч. 1-2 статті 18 Закону № 1058-ІV розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Пропозиції про розмір страхових внесків вносить Кабінет Міністрів України разом із проектом закону про Державний бюджет України на наступний рік.
Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663 (далі -Інструкція 21-1) в редакції, яка підлягала застосуванню щодо спірного періоду і діяла до 01 січня 2011 року, встановлено, що для таких застрахованих осіб як позивач розмір мінімального страхового внеску визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, за який здійснюється розрахунок сум страхових внесків, на 33,2 відсотка.
Так, згідно статті 53 Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік»розмір мінімальної заробітної плати становить з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.
Отже, розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які мали бути сплачені позивачем протягом липня-грудня 2010 року становить: у липні -вересні 294,82 грн., у жовтні-листопаді 301,12 грн., грудні -306,10 грн.
Всупереч встановленим вище вимогам позивач у встановлені законом строки страхові внески не сплатив.
Відповідно до п. 8.1.-8.2. Інструкції № 21-1 суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені пунктами 5.1, 5.2, 5.3 цієї Інструкції, у тому числі обчислені органами Пенсійного фонду, уважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем 01 вересня 2011 року було винесено вимогу № Ф-1046, якою нараховано позивачу суму заборгованості у розмірі 1 288,80 грн. за період з липня 2010 року по грудень2010 року.
Суд не бере до уваги посилання позивача на частину 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якою доповнено вищенаведену статтю згідно з Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»від 7 липня 2011 року № 3609-VI, оскільки дана норма Закону не стосується сплати фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, страхових внесків у 2010 році.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно- правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке гака юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
В данному випадку спірною вимогою органом Пенсійного фонду України не застосовувались певні заходи відповідальності щодо позивача (дисциплінарної, адміністративної, тощо), а було визначено суму недоїмки останнього зі сплати страхових внесків, відтак положення статті 58 Конституції України до спірних правовідносин не застосовуються.
Оскільки відповідачем не виконано обов'язку застрахованої особи та страхувальника, передбаченого Законом № 1058-ІV, добровільно не сплачено суми заборгованості по страхових внесках, а тому відповідачем правомірно було винесено вимогу на суму недоїмки в розмірі 1 288 грн. 80 коп.
Як зазначено в ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись вимогами ст.ст. 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Патратій
Повний тест постанови складено та підписано: 05 квітня 2012 року.