ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 березня 2012 року № 2а-2368/12/2670
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Власенкової О.О., Кротюка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України
про визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України у контролі за діяльністю Кредитної спілки «Християнська злагода»та про зобов'язання відповідача видати розпорядження, яким відшкодувати ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 11 200 грн. внесених на депозит Кредитної спілки «Християнська злагода»з резервного фонду Державного бюджету України.
Ухвалою суду від 22 лютого 2012 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою суду від 13 березня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.
В судове засідання 29 березня 2012 року позивач не з'явилась, проте через канцелярію суду подала заяву, в якій просила суд розглядати справу без її участі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив по суті заявлених позовних вимог.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, проте через канцелярію суду подав свої письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив суд розглядати справу без участі представника Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Пункт перший статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи заяви позивача та третьої особи, суд прийшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні та на основі наявних матеріалів справи.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Закон України «Про кредитні спілки», Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 157, та зазначає, що бездіяльність Кабінету Міністрів України та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у контролі за діяльністю кредитних спілок призвела до вчинення злочину головою правління КС «Християнська злагода»та до масового розкрадання коштів вкладників, які не можуть бути повернуті спілкою, оскільки КС «Християнська злагода»позбавлена ліцензії на проведення фінансової діяльності та виключена з реєстру фінансових установ.
Представник Кабінету Міністрів України заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, законів України «Про кредитні спілки», «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та зазначив, що Кабінетом Міністрів України не допущено бездіяльності щодо контролю за діяльністю КС «Християнська злагода», оскільки здійснення державного регулювання та нагляду за діяльністю кредитних спілок належить до повноважень Уповноваженого органу згідно з законодавством України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Також, представник відповідача зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що КС «Християнська злагода»є неплатоспроможною, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу державою завданої шкоди.
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України надала свої письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, в яких посилалася на Цивільний кодекс України, закони України «Про кредитні спілки», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 157, Положення про Державний реєстр фінансових установ, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 41, Положення про внесення інформації про кредитні спілки до Державного реєстру фінансових установ, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 червня 2004 року № 1099, та зазначила, що Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України в порядку нагляду за діяльністю кредитної спілки протягом 2009 та 2010 років проведено ряд перевірок (інспекцій) діяльності кредитної спілки, за результатами яких були виявлені численні порушення вимог законодавства про фінансові послуги, в зв'язку з чим до кредитної спілки застосовувалися заходи впливу у вигляді розпоряджень про усунення виявлених порушень та накладалися штрафи за порушення вимог законодавства про фінансові послуги. Також третя особа зазначила, що у відповідності до законодавства про фінансові послуги, виключення інформації про кредитну спілку з Державного реєстру фінансових установ не звільняє її від виконання своїх зобов'язань за договорами по залученню внесків (вкладів) членів спілки на депозитні рахунки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
21 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Кабінету Міністрів України та до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України із заявою від 12 грудня 2011 року, в якій просила відшкодувати ОСОБА_1 шкоду в розмірі суми вкладу, що складає 11 200 грн. з резервного фонду Державного бюджету України.
У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначила, що вона є вкладником Івано-Франківської філії кредитної спілки «Християнська злагода», сума вкладу складає 11 200 грн.
Також у заяві позивачка зазначила, що в листопаді 2008 року порушено кримінальну справу № 141-2596 по обвинуваченню голови правління КС «Християнська злагода»ОСОБА_3 в злочинах, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частинами другою та третьою статті 358, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_4 -за частиною четвертою статті 190, частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України. 14 червня 2011 року Галицьким районним судом винесено зазначеним особам обвинувальний вирок по вказаних статтях, на даний час справа знаходиться на розгляді в Апеляційному суді Львівської області.
У заяві також позивачка зазначила, що в зв'язку з бездіяльністю держави у контролі за діяльністю спілок та фінансової неспроможності КС «Християнська злагода»відшкодувати шкоду, шкода повинна бути відшкодована державою з коштів Державного бюджету.
Листом від 11 січня 2012 року № 250/40-12 Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України повідомила ОСОБА_1, що у зв'язку із систематичним невиконанням кредитною спілкою «Християнська злагода»заходів впливу, застосованих до неї Держфінпослуг, членом Комісії -директором департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ прийнято рішення від 15 листопада 2010 року № 86-КС про виключення інформації про кредитну спілку «Християнська злагода» та її відокремлених підрозділів з Державного реєстру фінансових установ та анулювання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, яке схвалене розпорядженням Держфінпослуг від 25 листопада 2010 року № 896.
Також у вказаному листі Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України зазначила, що на виконання доручення Президента України № 9384/0/1-11 від 23 лютого 2011 року, Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2010 року № 76881/1/1-10 та постанови Верховної Ради України від 24 грудня 2010 року № 2891-VІ «Про звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин та причин сучасного стану справ в системі кредитної кооперації»Держфінпослуг розробила та подала до Кабінету Міністрів України План заходів щодо врегулювання проблемних питань кредитної кооперації, який 22 червня 2011 року схвалено на засіданні Кабінету Міністрів України. Держфінпослуг також додатково повідомила, що розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Концепції розвитку системи кредитної кооперації», спрямований на підтримку подальшого розвитку системи кредитної кооперації, подолання існуючих на сьогодні негативних явищ у її діяльності та забезпечення дієвого захисту прав споживачів фінансових послуг, який надіслано для погодження до заінтересованих органів, проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо примусової санкції або ліквідації неплатоспроможних кредитних спілок)»та проект Закону України «Про фонд гарантування вкладів членів кредитних спілок».
Листом від 25 січня 2012 року № 578/40-12 Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України повідомила ОСОБА_1 на її заяву від 12 грудня 2011 року, яка надіслана до Держфінпослуг листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 41-П-062143/09-№ 41-Л-062172/09, що Держфінпослуг листом від 11 січня 2012 року № 250/40-12 повідомило про надання відповіді в межах компетенції.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є вкладником кредитної спілки «Християнська злагода», що підтверджується розрахунковою книжкою за рахунком № 353/07, виданою 15 листопада 2007 року головою правління кредитної спілки «Християнська злагода».
Відповідно до вказаної розрахункової книжки позивач вклала до кредитної спілки «Християнська злагода»суму в розмірі 10 200 грн.
Відповідно до частини шостої статті 130 Господарського кодексу України, статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визнаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.
Частиною другою статті 2 Закону України від 20.12.2001 № 2908-ІІІ «Про кредитні спілки»(із змінами та доповненнями, далі -Закон № 2908) встановлено, що відповідно до принципів діяльності спілки забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно статті 26 Закону № 2908 органом, що здійснює державне регулювання і нагляд за діяльністю кредитних спілок, є уповноважений орган згідно з законодавством України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, а також інші державні органи відповідно до їх компетенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 12.07.2001 № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»(із змінами та доповненнями, далі -Закон № 2664) кредитна спілка віднесена до фінансової установи.
Частиною першою статті 39 Закону № 2664 встановлено, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
Статтею 40 Закону №2664 визначено заходи впливу, які може застосовувати Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
При цьому, відповідно до частини першої статті 23 Закону №2664 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку, що нормами законів України «Про кредитні спілки»та «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»не встановлений обов'язок Кабінету Міністрів України щодо здійснення державного контролю за діяльністю кредитних спілок.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України у контролі за діяльністю кредитної спілки «Християнська злагода».
Крім того, відповідно до частини першої статті 1177 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
При цьому, суд зазначає, що особливість даної норми полягає в наявності спеціальних обставин, необхідних для виникнення у держави такого обов'язку:
а) відшкодуванню за правилами даної статті підлягає лише майнова шкода, завдана майну фізичної особи;
б) майнова шкода має бути завдана майну фізичної особи внаслідок злочину;
в) потерпілим за нормами даної статті може бути лише фізична особа;
г) відшкодування шкоди за рахунок держави можливе у випадку, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Згідно листа слідчого управління УМВС України в Івно-Франківській області від 2 квітня 2010 року № 8/2120, ОСОБА_1 визнано потерпілою та цивільним позивачем у кримінальній справі № 141-2596.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 7 частини першої статті 324 Кримінально-процесуального кодексу України, постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений.
При цьому, частиною першою статті 238 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Статтею 401 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено, що вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено. У разі подачі апеляційної, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як зазначає позивач в позовній заяві, вирок Галицького районного суду м. Львова, яким визнано винними у скоєнні злочинів голову правління КС «Християнська злагода»ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 оскаржений до Апеляційного суду Львівської області, а отже вказаний вирок суду не набрав законної сили.
При цьому, суд зазначає, що факт визнання особи цивільним позивачем по справі не є преюдиціальним фактом, та не доводить наявність у позивача права та отримання коштів з осіб, які винні в скоєні злочину. Доказування підстав та розмірів цивільного позову в кримінальній справі здійснюється за правилами кримінального судочинства.
Крім того, суд приймає до уваги доводи відповідача, що позивач не надав до суду доказів, які б свідчили про неплатоспроможність осіб, які визнанні винними у вчиненні злочину.
Також суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 1177 Цивільного кодексу України умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом.
До того ж, на даний час не прийнято жодного закону, який передбачений положеннями частини другої статті 1177 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, повноваження Кабінету Міністрів України визначені в статті 116 Конституції України та Законі України від 07.10.2010 № 2591-VІ «Про Кабінет Міністрів України».
Виходячи з системного аналізу положень статті 116 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», суд прийшов до висновку, що в положеннях вказаних нормативно-правових актів відсутні статті, які б покладали на відповідача обов'язок по відшкодуванню шкоди, що була завдана фізичній особі внаслідок злочину у разі, якщо особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною.
З огляду на встановлене суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями відшкодовувати від імені держави майнову шкоду особі, яка потерпіла від злочину, а тому позовна вимога щодо зобов'язання відповідача видати розпорядження щодо відшкодування ОСОБА_1 коштів в розмірі 11 200 грн., внесених на депозит КС «Християнська злагода»з резервного фонду Державного бюджету України, є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Зазначена правова позиція суду також підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України (наприклад, справа № П-359/10).
Крім того, суд зазначає, що згідно Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі -також «Рекомендація R (80)2»), під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень -єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав щодо зобов'язання Кабінет Міністрів України видати розпорядження, яким відшкодувати ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 11 200 грн., внесених на депозит у КС «Християнська злагода»з резервного фонду Державного бюджету України.
За таких обставин, позовні вимоги визнаються необґрунтованим та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий М.А.Бояринцева
Судді О.О. Власенкова
О.В. Кротюк