У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Леванчука А.О. Макарчука М.А.Маляренка А.В. Писаної Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» (далі - ВАТ «КЗВВ») про визнання звільнення незаконним, зобов'язання відповідача внести зміни до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди; за касаційною скаргою ВАТ «КЗВВ» на рішення апеляційного суду донецької області від 28 квітня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ВАТ «КЗВВ» про поновлення на роботі з 29 травня 2009 року, зобов'язання відповідача внести зміни до трудової книжки, змінивши формулювання причин звільнення з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2000 грн. моральної шкоди.
Зазначав, що він працював у відповідача з 1 серпня 1995 року на посаді оператора станків з програмним управлінням. 12 травня 2009 року він написав заяву про звільнення за згодою сторін. Адміністрація підприємства заперечувала проти звільнення і 29 травня 2009 року його було звільнено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов'язків без поважної причини. У цей час він знаходився на лікарняному з 23 травня 2009 року, що підтверджується довідкою з поліклініки.
Крім того, відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 32 КЗпП України щодо переведення його на іншу роботу. Оскільки він відмовився від переведення, то відповідач мав би його звільнити на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Посилаючись на те, що звільнення його з роботи відбулося з порушенням норм трудового законодавства з боку ВАТ «КЗВВ», позивач просив задовольнити позов.
У липні 2009 року ОСОБА_6 уточнив позовні вимоги і просив суд розглянути його позовні вимоги в частині зміни формулювання причин звільнення з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а решту його позовних вимог залишити без розгляду.
Ухвалою суду від 21 липня 2009 року його заява задоволена і позов в цій частині позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишено без розгляду.
У листопаді 2009 року ОСОБА_6 уточнив позовні вимоги і просив суд визнати звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП незаконним, зобов'язати відповідача змінити формулювання підстав звільнення з п. 3 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 36 КЗпП України, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення судом та стягнути 5000 грн. моральної шкоди. Отримання моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що йому соромно перед друзями та родиною за такий запис у трудовій книжці, він не може організувати своє життя, що потребує від нього додаткових зусиль.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 лютого 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду донецької області від 28 квітня 2010 року рішення міського суду скасовано і ухвалено нове, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково: наказ про звільнення ОСОБА_6 від 29 травня 2009 року скасувати, стягнуто з ВАТ «КЗВВ» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9373 грн. 59 коп., 300 грн. моральної шкоди, 93 грн. 74 коп. і 8 грн. 50 коп. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення відмовлено.
У касаційній скарзі ВАТ «КЗВВ» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» від 20 жовтня 2011 року справу за вказаним позовом передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Судом установлено, що ОСОБА_6 працював у відповідача з 1 серпня 1995 року на посаді оператора станків з програмним управлінням.
12 травня 2009 року він написав заяву про звільнення за згодою сторін (а.с. 5), проте адміністрація підприємства заперечувала проти звільнення.
13 травня 2009 року позивачу було надано змінно-добове завдання, від виконання якого він відмовився, про що свідчать рапорти, доповідна записка, акт про відмову виконати запропоновану роботу.
Наказом від 19 травня 2009 року № 96 на ОСОБА_6 накладена догана за відмову виконувати роботу.
21 травня 2009 року позивачу знову було надано змінно-добове завдання, від виконання якого він відмовився, про що свідчать рапорти, доповідна записка, акт про відмову виконати запропоновану роботу.
Наказом від 29 травня 2009 року № 108-в ОСОБА_6 було звільнено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов'язків без поважної причини.
За п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 згаданої постанови, за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.
Звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає винні дії працівника та невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, на укладення якого була його вільна згода.
Згідно із ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 237-1 відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Однак вищезазначені вимоги закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України залишились поза увагою судів.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, відповідач законно звільнив позивача з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, оскільки він систематично не виконував без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, що підтверджується його відмовами від 13 травня, 19 травня, 21 травня 2009 року від виконання робіт, наданих власником підприємства, а також наявністю догани від 19 травня 2009 року.
Проте, суд належним чином не з'ясував, чи мав місце дисциплінарний проступок, який став безпосередньо підставою для звільнення позивача з роботи, та не перевірив законність застосування до нього дисциплінарного стягнення. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що профспілковий комітет підприємства згоди на звільнення ОСОБА_6 не надав.
Разом з тим не може залишатися в силі й рішення апеляційного суду.
Скасовуючи рішення міського суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд виходив з того, що відповідач з порушенням вимог трудового законодавства звільнив позивача з роботи 29 травня 2009 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, оскільки у з'язку з відсутністю навантаження на робочому місці позивача надавав йому роботу, яка протипоказана останньому за станом здоров'я (наявність хвороби бронхіальної астми).
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Заперечуючи проти позову ВАТ «КЗВВ» зазначало, що відповідно до результатів періодичного медичного огляду працівників підприємства, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, від 12 травня 2008 року зроблено висновок про те, що ОСОБА_6 є придатним до роботи, а про наявність довідки про захворювання позивача на бронхіальну астму керівництву підприємства стало відомо лише під час надходження копії позовної заяви з суду, вказана довідка не оформлена належним чином.
Апеляційний суд у порушення ст. 60 ЦПК України не перевірив доводів відповідача, не дав належної правової оцінки зібраним доказам; скасовуючи наказ про звільнення ОСОБА_6 від 29 травня 2009 року, вийшов за межі позовних вимог та у рішенні не зазначив, які наслідки з цього випливають.
З огляду на викладене судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду донецької області від 28 квітня 2010 року та рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд у суд першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: А.О. Леванчук
М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана