У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Леванчука А.О. Макарчука М.А.Маляренка А.В. Писаної Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ямпільському районі Сумської області (далі - відділення Фонду) про встановлення факту смертельної травми на виробництві; за касаційною скаргою відділення Фонду на рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 28 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 18 лютого 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відділення Фонду про встановлення факту смертельної травми на виробництві, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_7, працюючи різноробочим в КСП «Україна» ІНФОРМАЦІЯ_1 року отримав завдання на заготівлю жердей, при виконанні якого отримав смертельне ураження електричним струмом. Оскільки нещасний випадок з батьком стався на роботі, позивач просив суд встановити факт нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом. Акт про нещасний випадок не зберігся. Встановлення даного факту необхідно для отримання виплат від відділення Фонду.
Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 28 грудня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено: встановлено факт отримання смертельної травми на виробництві, який трапився з ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 року в КСП «Україна» Ямпільського району Сумської області. Вказано вважати рішення суду єдиним документом, який підтверджує факт отримання смертельної травми на виробництві ОСОБА_7 Зобов'язано відділення Фонду прийняти справу для провадження без акту про нещасний випадок форми Н-1.
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 18 лютого 2010 року рішення районного суду залишено без змін, виключено з резолютивної частини рішення вказівку про зобов'язання відділення Фонду прийняти справу для провадження без акту про нещасний випадок форми Н-1.
У касаційній скарзі відділення Фонду просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» від 20 жовтня 2011 року справу за вказаним позовом передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що нещасний випадок з його батьком ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 року стався на підприємстві, оскільки він був фактично допущений до роботи в КСП «Україна», незважаючи на те, що наказ про прийняття на роботу відсутній. Такі висновки суду ґрунтуються на показах свідків.
Однак погодитися із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Зокрема, законом визначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
На підставі ст. 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.
На час смерті ОСОБА_7 діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівником ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила). Відповідно до п. 1 Правил власник підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.3, 2.3, 3.8 Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого комітетом СРСР по нагляду за безпечним веденням робіт в промисловості та атомній енергетиці від 17 серпня 1989 року №8-12, нещасні випадки зі смертельним наслідком підлягали спеціальному розслідуванню комісією; акт форми Н-1 по випадкам зі смертельним наслідком оформлявся на протязі доби після складання акту спеціального розслідування; керівник підприємства зобов'язаний був направити акт форми Н-1 особам, які представляють інтереси потерпілого; члени комісії разом з керівником підприємства зустрічаються з членами сімей потерпілого і роз'яснюють їхні права.
Отже, на момент загибелі батька позивача законом чітко було визначено порядок встановлення факту нещасного випадку на виробництві.
Відповідно до ст. 21 КЗпП, що діяла в 1993 році, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженого Наказом Мінпраці України від 29 липня 1993 року № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що під час настання нещасного випадку між ОСОБА_7 та КСП «Україна» існували цивільно-правові відносини, а не трудові, оскільки жодних доказів про його прийняття на роботу на підприємство немає, акт розслідування нещасного випадку за відповідною формою підприємством не складався і нікому не вручався, вирок суду від 18 листопада 1993 року, яким визнано ОСОБА_8 винним у смерті ОСОБА_7, не підтверджує трудових відносин.
У порушення ст. ст. 57, 60, 213, 214 ЦПК України суд вказані доводи відповідача належним чином не перевірив та не дав їм належної правової оцінки, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.
На вказані порушення норм матеріального та процесуального права не звернув уваги й суд апеляційної інстанції.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ямпільському районі Сумської області задовольнити частково.
Рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 28 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 18 лютого 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: А.О. Леванчук
М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана