У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2012 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2008 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що нею проінвестовано будівництво квартири АДРЕСА_1, а майнові права на квартиру передано ОСОБА_4 (своїй дочці) з умовою повернення сплачених коштів. Відповідач зобов'язувалася повернути кошти до 1 вересня 2009 року, але борг не повернула. Позивач просила стягнути з відповідача кошти в сумі 214 102 грн. 22 коп.

У попередньому судовому засіданні сторони уклали мирову угоду, згідно з умовами якої ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 спірну квартиру, а остання відмовляється від суми боргу та зобов'язується прийняти у власність зазначену квартиру.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2010 року визнано зазначену мирову угоду та закрито провадження у справі.

У грудні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції. В апеляційній скарзі зазначав, що при постановленні вказаної ухвали від 19 квітня 2010 року суд першої інстанції вирішив питання про його права та обов'язки, хоча він не брав участі у справі.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року апеляційну скаргу відхилено, ухвалу суду першої інстанції від 19 квітня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Визнаючи мирову угоду, суд першої інстанції виходив із того, що мирова угода не суперечить закону і не порушує права та інтереси сторін та інших осіб.

Апеляційний суд при перегляді судового рішення зазначив, що ОСОБА_5 не надав докази того, що предмет мирової угоди - квартира АДРЕСА_1, є спільним майном подружжя. На час укладання мирової угоди та закриття провадження у справі докази недійсності договору переуступки права вимоги № 180/1 від 5 жовтня 2006 року спільним майном суду не надано.

Погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України сторони або інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інтенції, вказані у п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом.

Згідно з ч. 5 ст. 175 ЦПК України, закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначав, що на момент виникнення спірних правовідносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, він перебував із останньою у зареєстрованому шлюбі.

Поза увагою апеляційного суду залишилися положення ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до яких встановлено презумпцію дії режиму спільної сумісної власності щодо майна подружжя, набутого ним за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилами ст. 60 СК України спільна сумісна власність подружжя виникає на підставі закону з одного лише факту перебування у шлюбі, а тому не потребує додаткового доказування.

Таким чином, спірна квартира набута ОСОБА_4 за час шлюбу, а тому за правилами ч. 3 ст. 368ЦК України, ст. 60 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції при перегляді ухвали суду першої інстанції належним чином доводів апеляційної скарги заявника не перевірив; не дав оцінки тому, що спірна квартира, з приводу якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали мирову угоду, є спільною сумісною власністю подружжя.

З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про те, що ухвала про визнання мирової угоди та закриття провадження не стосується прав та обов'язків ОСОБА_5, не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею питання про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_5 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року скасувати та передати питання про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_5 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: А.С. Олійник

Судді: В.П. Гончар

Т.П. Дербенцева

С.О. Карпенко

В.А. Нагорняк