ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
20 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/5153/11
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Розлуцького Андрія Миколайовича
позивача: Костенко О.А.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Назарет Транс"
до: Хмільницької об`єднаної державної податкової інспекції Вінницької області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Назарет Транс" звернулося до суду з позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000046301 від 15.11.2011 року, яким підприємству визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 354951,00 грн. за основним платежем та 88738,00 грн. штрафних фінансових санкцій.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Так, на думку представника позивача, висновки податкового органу про те, що позивачем порушено приписи п.п. 7.4.1 , п.п. 7.4.5, 7.5.1 п.7.5. ст. 7 , п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" не ґрунтується на первинних документах та фактичних обставинах справи. Позивач вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, тому прийняте на їх підставі податкове повідомлення- рішення також підлягає скасуванню.
За таких обставин позивач звернувся до суду та просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Хмельницької ОДПІ №000046301 від 15.11.2011 року
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, пояснили суду, що під час позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Назарет Транс", податковим органом встановлено, що позивач мав взаєморозрахунки з ТОВ "Рісмус", ТОВ «Авто Груп» та ТОВ «Облафтобуд Альянс». Представники відповідача зазначили, що до перевірки надано договори, акти наданих послуг та документи про оплату. Інших документів, що підтверджують фактичне виконання послуг та пов'язаність даних послуг з господарською діяльністю підприємства ТОВ "Назарет Транс" до перевірки не надано. У актах наданих послуг не вказано обсяги наданих послуг, не конкретизовано фактичний зміст та обсяг наданих послуг та безпосередню пов'язаність з господарською діяльністю. Беручи до уваги зазначені обставини податковий орган вважає, що підприємством створено схему мінімізації сплати податку на прибуток підприємств. Враховуючи вищевикладене, представники відповідача просять суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ТОВ "Назарет Транс" зареєстроване юридичною особою, згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 06.09.2005 року №1179121120, код форми власності 10 -приватна.
Так у період з 19.10.2011 року по 25.10.2011 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Назарет Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «Авто Груп» за період з 01.08.2008 року по 31.12.2008 року, з ТОВ «Рісмус» за період з 01.11.2009 року по 28.02.2010 року, з ТОВ «Облнафтобуд Альянс»
01.11.2011 року Хмільницькою ОДПІ за результатами перевірки складено акт перевірки № 80-23-33625929 ( а.с.10-39).
Даним актом перевірки встановлено, що ТОВ "Назарет Транс" «порушено вимоги ч.5 ст.203, ч.1,2 ст. 215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Назарет Транс» при придбанні товарів ( послуг)». Товар (послуги) по вказаним правочинах не були передані в порушення ст.-ст. 662, 655 та 656 ЦК України. В свою чергу, зазначене призвело до порушення приписів п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, 7.5.1 п.7.5. ст. 7 , п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає до сплати до бюджету за період з 01.10.2008 року по 28.02.2010 року у сумі 354951,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №000046301 від 15.11.2011 року.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню Хмільницької ОДПІ, суд виходить з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Назарет Транс" було укладено договір АГП 02-08/08 з ТОВ «ТД «Авто груп» про користування базою даних від 01.08.2008 року (а.с.124). Також, аналогічний договір був укладений позивачем з ТОВ «Рісмус» ( а.с.182). Крім того, позивачем було укладено договір транспортного експедирування № 13 з ТОВ "Облнафтобуд Альянс» від 01.09.2009 року ( а.с. 144).
Відповідно до акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість стали висновки податкового органу про нікчемність вищезазначених правочинів, та як наслідок порушення позивачем 7.4.1, п.п. 7.4.5, 7.5.1 п.7.5. ст. 7 , п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість".
Зазначені порушення були встановлені перевіряючим на підставі поданих податкових декларацій, згідно даних ДПС АС Аудит, АРМ Бест Звіт, АІС Реєстр платників податків, АІС Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, інших документів, поданих до перевірки, а також на підставі попередніх актів перевірки.
Свої висновки про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ "Облнафтобуд Альянс», податковий орган обґрунтовує протоколом допиту свідка від 17.06.2011 року, наданого слідчим СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі. Так, відповідно до зазначеного протоколу, громадянин ОСОБА_3, який являється директором підприємства ТОВ "Облнафтобуд Альянс», пояснив, що ніякого відношення до підприємства не має, підприємство своє зареєстрував за винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності, бухгалтерську і податкову звітності не готував, жодних угод не укладав. Крім того, згідно податкової звітності у ТОВ "Облнафтобуд Альянс» встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання ,тощо. Як вбачається із акту перевірки, податковий орган зазначає, що у ході перевірки не встановлено факту передачі товарів(послуг) від ТОВ "Облнафтобуд Альянс» до підприємства позивача у зв'язку з відсутністю ( не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування , зберігання товарів, а також інших первинних документів.
Щодо нікчемності правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Рісмус», то податковий орган обґрунтовує свої висновки тим, що юридичною адресою контрагента позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, які б мали засвідчувати здійснення господарської діяльності. Також, у ТОВ «Рісмус» встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, тощо. Також, податковий орган зазначає, що у ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Рісмус» до підприємства позивача у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей , документів , що засвідчують транспортування , зберігання товарів, а також інших первинних документів.
Щодо нікчемності правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Облнафтобуд Альянс», то крім обставин, якими податковий орган обґрунтовував нікчемність попередніх правочинів, відповідач ще зокрема посилається на інформацію, надану УБОЗ МВС України, відповідно до якої усі операції купівлі-продажу ТОВ «Облнафтобуд Альянс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у акті перевірки відсутні посилання на реквізити вищезазначеної інформації.
Таким чином, на думку податкового органу, всі вищезазначені правочини відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 215, ч.5 ст.203 ЦК є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Суд не погоджується із такими висновками податкового органу з огляду на наступне.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено ст. 203 ЦК України, зокрема:
1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.
Як вбачається із акту перевірки, позивач використав в акті перевірки та адміністративному позові такий термін, як "нікчемний правочин". Проте згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Таким чином, позивачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не взято до уваги те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.
Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин , який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійсними" зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію, посилаючись на протокол допиту свідка та на «інформацію надану УБОЗ МВС України», проте не надав суду доказів щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємств-контрагентів або вироків суду щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:
1) невідповідністю його змісту вимогам закону;
2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;
3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Відповідачами не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину(правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового інспектора щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо нікчемності. Такі висновки податкового органу не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі відповідних норм Цивільного кодексу України. При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення товариством у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав. Лише з наведених обставин висновки акту не можуть бути об'єктивними.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.
Як вже зазначено вище, підприємницька діяльність це діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому, позивач як суб'єкт господарювання, здійснює вказану діяльність на власний ризик.
В свою чергу порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Законом України "Про податок на додану вартість"(чинним на момент вчинення правочинів). За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 даного Закону, податковий кредит -це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання у господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до довідки АБ № 197454 з ЄДРПОУ від 28.07.2010 року видами діяльності позивача за КВЕД є організація перевезення вантажів, діяльність автомобільного вантажного транспорту, роздрібна торгівля пальним, діяльність пов'язана з банками даних, роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, оренда автомобілів.
Враховуючи викладене укладення позивачем договорів з ТОВ "Рісмус", ТОВ «Облнафтобуд Альянс» та ТОВ «ТД «Авто груп» щодо можливості користування базою даних (інформацією про наявність можливих перевезень вантажу автомобільним транспортом) та надання транспортно - експедиційних послуг має безпосереднє відношення до господарської діяльності позивача.
У свою чергу, економічна доцільність укладення таких угод має вирішуватись самим позивачем, оскільки підприємницька діяльність хоча і спрямована на отримання прибутку, однак всі пов'язані з цією діяльністю ризики несе саме позивач.
Окрім того, як встановлено актом перевірки та підтверджується поданими позивачем деклараціями, в тому числі і по податку на прибуток підприємств, діяльність позивача являється прибутковою.
Крім того, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, суд виходив з того, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Назарет Транс" було укладено договір АГП 02-08/08 з ТОВ «ТД «Авто груп» про користування базою даних від 01.08.2008 року (а.с.124). Згідно п.1.1 вказаного договору ТОВ «ТД «Авто груп» зобов'язується надавати ТОВ "Назарет Транс" можливість користуватися базою даних (інформація про наявність можливих міжнародних перевезень вантажу автомобільним транспортом; дані про вартість автотранспортних послуг; дані про варіанти маршрутів; іншу інформацію із бази даних, яка потрібна для більш успішних авто послуг вантажним автотранспортом).
Згідно п.3.1 вказаного договору, вартість послуг визначається в розмірі 26% від загальної суми наданих авто послуг щомісячно. Підставою для проведення розрахунків по даному договору є підписаний сторонами акт наданих послуг.
В підтвердження виконаних операцій позивачем надано акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки та банківські виписки про оплату за договором ( а.с.125-144).
Також, аналогічний договір був укладений позивачем з ТОВ «Рісмус». На підтвердження виконаних операцій позивачем також було надано акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки та банківські виписки про оплату за договором ( а.с.182-210).
Крім того, позивачем було укладено договір транспортного експедирування № 13 з ТОВ "Облнафтобуд Альянс» від 01.09.2009 року ( а.с.144). Згідно п.1.1 вказаного договору ТОВ "Облнафтобуд Альянс» зобов'язується контролювати доцільне та безпечне завантаження, переміщення та вивантаження небезпечних вантажів.
Згідно п.3.1 вказаного договору, вартість послуг визначається в розмірі 45% від загальної суми наданих авто послуг автопоїздів, маса без навантаження яких становить більше 13000 кг. Підставою для проведення розрахунків по даному договору є підписаний сторонами акт наданих послуг. В підтвердження виконаних операцій позивачем надано акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки та банківські виписки про оплату за договором ( а.с.144-181).
Як вбачається із акту перевірки, податковий орган зазначає, що у ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ "Облнафтобуд Альянс», ТОВ «Ріс мус» та ТОВ «Авто груп» до підприємства позивача у зв'язку з відсутністю ( не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування , зберігання товарів, а також інших первинних документів.
Суд критично ставиться до таких посилань податкового органу з огляду на наступне.
Так, із аналізу істотних умов вищезазначених договорів про користування базами даних та транспортного експедирування не вбачається обов'язок будь-якої із сторін передати іншій стороні товар, та як наслідок оформити цю передачу актами приймання передачі, довіреностями, товарно-транспортними накладними та документами на зберігання товару.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Всі надані до перевірки документи відповідають вимогам що ставляться до первинних документів у ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка передбачає, що вони мають фіксувати факти здійснення господарських операцій, повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також відповідають вимогам визначених в п. 2.4. наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", згідно якого первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
З огляду на викладене, вони можуть бути використані для ведення бухгалтерського та податкового обліку, що і було зроблено позивачем.
Вказані первинні документи підтверджують фактичне отримання позивачем послуг, що були предметом даних договорів, обсяг цих послуг. Окрім того, кожен акт здачі-прийомки виконаних робіт містить отриману позивачем інформацію з бази даних, яка дала позивачу можливість придбати чи надати послуги, що пов'язані з господарською діяльністю позивача. Тобто, використовуючи отриману з бази інформацію позивач використовував її у власній господарській діяльності.
Відтак, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення товариством валових витрат та податкового кредиту за господарськими угодами із ТОВ «Рісмус», ТОВ «Облнафтобуд Альянс» та ТОВ «ТД «Авто груп» , неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції № 00004623011 від 15.11.2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Назарет Транс" судові витрати в розмірі 28,23 грн. згідно квитанції № К25/G/38 від 16.11.2011 року, шляхом їх безспірного стягнення органом Державної казначейської служби України із рахунку Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя/підпис/ Жданкіна Наталія Володимирівна
Копія вірна:
Суддя:
Секретар: