Справа № 22ц/0590/4059/2012 року Головуючий першої інстанції Мороз Л.І.

Категорія: 48 Доповідач: Осипчук О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„17" квітня 2012 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого: Осипчук О.В.

Суддів: Ткачук С.С., Могутової Н.Г.

При секретарі: Яменко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на малолітню дитину, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 лютого 2012 року, -

в с т а н о в и в:

11 січня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб з відповідачем, залишивши їй після розірвання шлюбу прізвище «ОСОБА_1» та залишивши на її вихованні сина ОСОБА_4 до його повноліття, стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частини від усіх видів доходу, допустивши негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Також просила стягнути з відповідача на її користь понесені витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 10.04.2010 року знаходиться з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею і знаходиться на її вихованні. Внаслідок неправомірних дій відповідача в сім'ї вона вимушена була повернутися до будинку батьків, на даний час з відповідачем проживають окремо, відповідач працює, інших утриманців не має.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 лютого 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 10 квітня 2010 року у відділі РАЦС Краснолиманського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 29, розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище позивачки залишено «ОСОБА_1». Стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ? частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.01.2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з відповідача судовий збір у сумі 214,60 грн. Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

З вказаним рішенням суду частково не погодилась позивачка і подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду в частині визначення розміру аліментів на утримання дитини з ? частини на 1/3 частину, і ухвалення нового рішення про залишення на її вихованні сина до досягнення ним повноліття та стягнення з відповідача на її користь понесених витрат по сплаті судового збору, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування скарги посилається на те, що судом взагалі не розглянуті вимоги про залишення на її вихованні сина до досягнення ним повноліття та стягнення сплаченої нею суми судового збору. Стягуючи з відповідача на її користь аліменти у розмірі ? частки від усіх видів заробітку, суд не зважив на те, що вона заявляла позов про стягнення 1/3 частки, відповідач надав суду заяву про визнання позову в повному обсязі і розгляд справи у його відсутність.

Рішення суду в частині розірвання шлюбу ніким із сторін не оскаржується, тому апеляційним судом в цій частині не ревізується.

Сторони до суду не з'явилися, надіслали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що сторони від шлюбу мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з матір'ю та знаходиться на її утриманні. Відповідач, який є батьком дитини, інших осіб на утриманні не має.

Стягуючи з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі ? частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд керувався вимогами статей 180,182,184 СК України і виходив з того, що позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини саме у розмірі ? частини доходів, відповідач позовні вимоги визнав і має можливість виплачувати аліменти на утримання дитини саме в такому розмірі.

Проте апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини, оскільки між сторонами не було досягнуто домовленості з цього приводу.

Проте встановлені в судовому рішенні обставини не відповідають матеріалам справи.

З позовної заяви ОСОБА_1 (а.с.2-3) вбачається, що вона просила стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/3 частини доходів відповідача. Згідно ухвали суду від 12.01.2012 року було відкрито провадження у справі і відповідачеві направлено копію позову з копіями доданих до нього документів і запропоновано у строк до 08.02.2012 року надати письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються (а.с.10). На аркуші справи 15 знаходиться письмова заява відповідача, яка надійшла до канцелярії Краснолиманського міського суду 09.02.2012 року, і в якій ОСОБА_2 зазначає про обізнаність наявності цивільної справи у суді, по якій він є відповідачем, позов визнає в повному обсязі, просив справу розглянути у його відсутність.

Відповідно до частин 1,4 ст. 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву, якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пунктом 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що за змістом частини четвертої статті 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Проте, судом першої інстанції не було враховано розпорядчу дію відповідача ОСОБА_2 по безспірному визнанню позову, що є його волевиявленням, направленим на врегулювання спору та спрощення цивільного процесу.

Таким чином, визнання відповідачем позову, якщо воно судом прийнято, тобто відповідає закону і не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб ( а не сторін), достатньо для задоволення позову і суд може обмежитися в рішенні лише вказівкою саме на зазначене диспозитивне розпорядження відповідача без дослідження інших доказів та з'ясування обставин справи і без зазначення їх в рішенні.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині визначення розміру аліментів підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині і стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про залишення їй на виховання дитини до досягнення нею повноліття, то апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 ст. 304 ЦПК України передбачено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Матеріали справи свідчать про звернення позивачки до суду з позовом про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини, залишення дитини їй на виховання та розподіл судових витрат, проте судом розглянуті не всі позовні вимоги.

Апеляційний суд позбавлений можливості відповідно до вимог статті 20 ЦПК України направити справу для ухвалення додаткового рішення, оскільки позовні вимоги про залишення дитини на виховання взагалі не були предметом розгляду судом першої інстанції, в рішенні суду не зазначено про наявність таких вимог, висновки суду щодо цих вимог відсутні.

Згідно діючих норм процесуального права апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення і позбавлений можливості скасувати рішення суду і направити на новий розгляд до суду першої інстанції з тієї підстави, що судом не розглянуті всі позовні вимоги. Враховуючи, що судом першої інстанції ці вимоги не були розглянуті взагалі, а апеляційний суд не є судом першої інстанції і переглядає ухвалене судом рішення, тому позбавлений можливості ухвалити нове рішення в частині вимог по яким суд першої інстанції рішення не ухвалив.

З огляду на наведене апеляційний суд внаслідок відсутності процесуальних повноважень не має можливості усунути цей недолік, проте позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом з вимогами, які не були розглянуті судом першої інстанції.

При цьому заслуговує на увагу довід скарги щодо не стягнення з відповідача на корись позивачки понесених нею судових витрат по оплаті судового збору.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК країни стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою при подачі позову було сплачено судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп., який підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 лютого 2012 року в частині визначення розміру аліментів скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Красний Лиман Донецької області на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 11 січня 2012 року і до досягнення дитиною повнолітнього віку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у сумі 107 грн. 30 коп. ( сто сім гр. 30 коп.)

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: