Дата документу 05.04.2012

Справа № 2-5510/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 квітня 2012 року м. Вінниця

Ленінський районний суд м. Вінниці у складі головуючого судді Дернової В.В., за участю секретаря Тронт М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та просив (згідно уточнених позовних вимог, оскільки позивачем неодноразово впродовж розгляду справи збільшувався та зменшувався розмір позовних вимог) стягнути з ОСОБА_2 на його користь 22 725 грн. основого боргу, 5 158,58 грн. інфляційних витрат за період з 02.04.2009 року до 31.12.2011 року та 1% за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 02.04.2009 року до 31.12.2011 року у розмірі 22924,48 грн., а також судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором позики від 01.04.2008 року, термін виконання яких сплив ще 01.04.2009 року.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково на суму 27 883,54 грн. (борг з урахуванням інфляційних втрат), в іншій частині позовних вимог просив відмовити з підстав, викладених у письмовому запереченні від 05.04.2012 року, яке долучене до матеріалів справи, зокрема, просив застосувати спеціальний строк позовної давності.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, вислухавши пояснення учасників процесу, суд вважає, що позов частково обгрунтований та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ч.1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 09.05.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на загальну суму 4 500 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.12). 01.04.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 22 725 гривень (а.с. 18), тобто отриману раніше суму в розмірі 4 500 доларів США було переведено у гривню за курсом, який існував на момент укладення нотаріально посвідченого договору позики, а саме 22 725 гривень.

Згідно ч.2 ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Після укладення нового договору позики від 01.04.2008 року у ОСОБА_2 припинились зобов'язання за договором позики від 09.05.2006 року та виникли нові зобов'язання перед ОСОБА_1, а саме - в строк до 01.04.2009 року повернути грошові кошти в розмірі 22 725 гривень.

Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а тому суд приходить до висновку про стягнення 22 725 грн. основого боргу та 5 158,58 грн. інфляційних витрат.

Відповідно до положень ч.1 ст. 546 ЦК України та ст. 549 ЦК України, виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4 Договору позики від 01.04.2008 року передбачено, що у випадку коли Позичальник не поверне суму позики в строк, він зобов'язаний сплатити суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент від суми позики за кожен день прострочення.

Отже, суд приходить до висновку, що сплата 1 % від суми позики за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання за своєю правовою природою є пенею (неустойкою).

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення боргу позивачем було подано 12.05.2009 року, тобто в силу ч. 2 ст. 264 ЦК України позовну давність було прервано та відповідно спеціальний строк позовної давності закінчився - 12.05.2010 року, а не 02.04.2010 року як зазначав представник відповідача.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.09.2009 року у цивільній справі за позовом ТОВ «Подільська колекторська група»в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто матеріальні збитки в розмірі 34650 грн., 3% річних в сумі 2947 грн., інфляційні витрати в сумі 17810,10 грн. та 1000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати в розмірі 687,8 грн.

Дане заочне рішення було переглянуто та скасовано Ленінським районним судом м. Вінниці 21.12.2011 року, після чого 03.01.2012 року справу було прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 23.01.2012 року, однак заява про збільшення позовних вимог була подана лише 14.02.2012 року, а тому суд застосовує передбачені ст. 267 ЦК України наслідки спливу позовної давності, оскільки представник відповідача наполягав на цьому у письмовому запереченні та у судовому засіданні (згідно ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові).

Таким чином, позов в частині стягнення 1 % за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до п. 4 Договору позики від 01.04.2008 року, за період з 02.04.2009 року по 31.12.2011 року у розмірі 22 924,48 грн. задоволенню не підлягає у зв'язку з пропуском строку спеціальної позовної давності.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 250 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 278,84 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 258, 264, 267, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 604, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22 725 грн. основого боргу та 5 158,58 грн. інфляційних витрат, а всього 27 883,58 грн. (двадцять сім тисяч вісімсот вісімдесят три тисячі гривень 58 коп.) за договором позики від 01.04.2008 року.

В іншій частині позовних вимог -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 278,84 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області через Ленінський районний суд м. Вінниці шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний термін з дня його проголошення.

Суддя