ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2012 р. Справа № 36/231

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогила С.К.,

суддіВовка І.В.,

суддіКондратової І.Д.,

за участю представників сторін

від позивачаОСОБА_4, ОСОБА_5,

від відповідача Єрмоленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р.

у справі № 36/231 Господарського суду міста Києва

за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_5

доОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1"

прозастосування наслідків недійсності правочину та повернення коштів з врахуванням відшкодування вартості отриманого на виконання договору

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 р. до Господарського суду міста Києва звернулася Фізична особа -підприємець (надалі -ФОП) ОСОБА_5 з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (надалі -ОСББ) "АДРЕСА_1" про стягнення з відповідача на користь позивача вартості завданої їй матеріальної шкоди у вигляді коштів в розмірі 367 579 грн. 24 коп., витрачених нею на виконання недійсного договору від 03.09.2007 р. оренди нежитлового приміщення площею 31,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, перший поверх, ліве крило, та отримані відповідачем у вигляді невід'ємних поліпшень приміщень та орендної платні, які складаються з: витрат позивача в розмірі 166 424,40 грн. на оздоблення та ремонт орендованого та громадських приміщень згідно договору оренди від 03.09.2007 р. та створення невід'ємних поліпшень, отриманих відповідачем в користування від позивача разом з приміщеннями (в тому числі: витрати на придбання будівельних матеріалів та обладнання в розмірі 71 882 грн.; витрати на оплату виконаних ремонтних, опоряджувальних та оздоблювальних робіт у розмірі 94 524,40 грн.); витрат на безготівкову оплату вартості оренди та комунальних послуг, внесеної на розрахунковий рахунок відповідача у розмірі 9 503,26 грн.; витрат на оплату оренди та комунальних послуг відповідачу готівковими коштами в розмірі 16 963,00 грн.; компенсаційних нарахувань на суму заборгованості в розмірі 174 688,84 грн. (в тому числі: інфляційних втрат -115 958,51 грн., 3% річних -35 821,14 грн., штрафних санкцій (пеня за 6 місяців) -22 882,19 грн.); вартості проведення ТОВ "Український центр судових експертиз" експертного будівельно-технічного дослідження витрат позивача на виконання поліпшень приміщень згідно договору оренди від 03.09.2007 р. в розмірі 5 400 грн.

13 вересня 2009 р. позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив змінити пункт 2 прохальної частини позовної заяви, виклавши її перший абзац в наступній редакції :

"Застосувати реституцію та повернути позивача в первісний фінансовий стан на момент укладення договору оренди від 03.09.2007 р., визнано судом нікчемним та недійсним, шляхом стягнення з ОСББ "АДРЕСА_1" на користь ФОП ОСОБА_5 кошти в розмірі 367579,24 грн., що складаються з грошового еквіваленту отриманих відповідачем невід'ємних поліпшень нежитлового приміщення 31,7 м2, а також приміщень загального користування (хол та коридори першого поверху будинку, вхідний тамбур, приміщення охорони та керуючого ОСББ) загальною площею 167, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, перший поверх, витрачених позивачем внаслідок виконання прийнятих за договором оренди від 03.09.2007 р. зобовязань з їх ремонту, та з отриманої відповідачем орендної плати за ненадані ним послуги, в тому числі "далі по тексту".

15 вересня 2009 р. позивач подав заяву про уточнення та зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив :

- застосувати реституцію та повернути позивача в первісний фінансовий стан на момент укладення договору оренди від 03.09.2007р., визнаного судом нікчемним та недійсним;

- стягнути з ОСББ "АДРЕСА_1" на користь ФОП ОСОБА_5 кошти в розмірі 267 026,74 грн., що складаються з грошового еквіваленту отриманих відповідачем невід"ємних поліпшень нежитлового приміщення площею 31,7 кв.м., а також приміщень загального користування (хол та коридори першого поверху будинку, вхідний тамбур, приміщення охорони та керуючого ОСББ) загальною площею 167, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, перший поверх, у вигляді вартості виконаних робіт позивачем по їх створенню згідно зобов'язань, прийнятих на себе позивачем за договором від 03.09.2007р. в розмірі 221 619,00 грн. та з орендної плати, що підлягає поверненню відповідачем позивачу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 45407,74 грн.

- стягнути з ОСББ "АДРЕСА_1" на користь ФОП ОСОБА_5 вартість витрат в розмірі 5 500, 00 грн. на проведення ТОВ "Український центр судових експертиз"експертних будівельно -технічних досліджень стану нежитлового орендованого приміщення площею 31,7 кв.м., а також приміщень також приміщень загального користування (хол та коридори першого поверху будинку, вхідний тамбур, приміщення охорони та керуючого ОСББ) загальною площею 167, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, перший поверх, поліпшених позивачем згідно договору оренди від 03.09.2007р. та встановлення вартості робіт позивача на момент їх виконання та відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. у справі 36/231 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. (колегія суддів у складі : головуючий суддя -Гаврилюк О.М., судді -Майданевич А.Г., Мальченко А.О.), в позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування будівельно -монтажних робіт не є реституцією в розумінні вимог ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу (надалі -ЦК) України; позивачем не надано суду доказів згоди відповідача на проведення поліпшень приміщень, а тому він у відповідності до ст. 778 ЦК України не має права на відшкодування їх вартості; надані позивачем докази на підтвердження витрат на придбання будівельних матеріалів не є належними та допустимими, оскільки квитанції, товарно-транспортні накладні, касові чеки та інші документи, не посвідчують придбання саме позивачем будівельних інструментів в 2007 році та використання їх для проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні; в частині нарахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін та погодившись з вищенаведеними висновками місцевого господарського суду, додатково відзначив, що витрати на придбання будівельних матеріалів, витрати на оплату ремонтних, опоряджувальних та оздоблювальних робіт не є за своєю правовою природою збитками, оскільки не були зроблені стороною на відновлення свого порушеного права; в матеріалах справи відсутні докази проведення ремонтних, опоряджувальних та оздоблювальних робіт саме позивачем, натомість, частину матеріалів вартість яких заявлена до стягнення в якості збитків позивача придбавала ОСОБА_7; позивач здійснив поліпшення приміщення за відсутності рішення загальних зборів, що встановлено п. 9.10.6 статуту ОСББ.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду не враховувала подані позивачем заяви про уточнення позовних вимог від 13.09.2011 р. та про уточнення та зменшення розміру позовних вимог від 15.09.2011 р., оскільки вони подані після початку розгляду господарським судом справи по суті (ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу (надалі -ГПК) України).

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, позивач звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р., а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення у справі прийнятті з порушенням і невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, усно в судовому засіданні відхилив її доводи повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, згідно ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, 03.09.2007 р. між ОСББ "АДРЕСА_1" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення для розміщення центру обслуговування мешканців будинку, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі, загальною площею 31,7 м2, з санвузлом (п. 1.1 договору); стан приміщення, що орендується, на момент передачі в оренду потребує капітального ремонту, без меблів, без телефону (п. 1.2 договору); термін оренди складає 10 (десять) років з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання, до 03.09.2017 (п. 2.1 договору).

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди з посиланням на факти, які встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 11/229 від 11.05.2010 р., встановили, що укладений між сторонами договір оренди є нікчемним, оскільки всупереч приписів ст. 793 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності правочину врегульовані статтею 216 ЦК України. Наведеною нормою встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України). Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Отже, нормою ст. 216 ЦК України встановлені дві групи наслідків недійсності правочину, а саме: основні - це двостороння реституція та додаткові - відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України).

Положеннями ч. 3 ст. 773, ч. 1 ст. 778 ЦК України передбачено, що обов'язковою передумовою зміни (поліпшення) речі, переданої в найм, є наявність на це згоди наймодавця, і лише наявність такої згоди надає право наймачеві на відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення речі (ч. 3 ст. 778 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не має права на відшкодування вартості здійсненого ним ремонту орендного приміщення, оскільки позивачем не доведено, що такі поліпшення здійснені за згодою загальних зборів об'єднання до виключної компетенції яких відносяться прийняття рішень про реконструкцію та ремонт будинку або про зведення господарських чи допоміжних споруд (п. 9.10.6 статуту).

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що вказані висновки судів є суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, оскільки зроблені без належної оцінки додатку № 2 до договору (а.с. 22, т. 1), який містить погоджений перелік ремонтних та оздоблювальних робіт, а також акту передачі-приймання в оренду нежилого приміщення та посвідчення його фактичного стану від 03.09.2007 р. (а.с. 23, т. 1), в якому сторонами погоджено, що на момент передачі в оренду приміщення потребує капітального ремонту з виконання чистової штукатурки та фарбування стін, облаштування стелі та підлоги, встановлення гіпсокартонних перегородок для відокремлення придатних для використання площ, ремонту (зміни) вікон, встановлення дверей, а також акту посвідчення фактичного виконання ремонтних робіт від 03.03.2009 р. (а.с. 45-47, т.1).

У порушення вимог норм процесуального права, а саме : ст. ст. 84, 105 ГПК України, суди попередніх інстанцій у мотивувальній частині прийнятих рішень не навели доводи, за якими були відхилені відповідні докази.

Посилання судів на п. 9.10.6 статуту колегія суддів визнає помилковими, оскільки за змістом вищенаведеного пункту статуту до виключної компетенції об'єднання відносяться прийняття рішень про реконструкцію та ремонт всього будинку, що безпосередньо впливає на права та інтереси всіх власників квартир будинку, проте в даному випадку реконструкція та ремонт будинку позивачем не здійснювалось, а здійснювалось лише поліпшення орендних приміщень на виконання договору оренди.

Суди попередніх інстанцій, визначивши, що витрати позивача здійснені на ремонт приміщення, не є збитками, помилково не врахували, що договір оренди, на виконання якого проведені ремонті роботи, є нікчемний, і саме внаслідок визнання договору оренди нікчемним орендар (позивач) позбавлений права на зарахування вартості проведених ремонтних робіт в рахунок плати за користування річчю шляхом зменшення розміру орендної плати, що передбачено умовами договору (п. 3.2) та було б здійснено за звичайних умов.

Суди попередніх інстанцій, зазначивши про те, що позивачем не надані докази на підтвердження витрат на придбання будівельних матеріалів, безпідставно не вирішили питання про призначення відповідної експертизи для обчислення розміру витрачених на ремонт позивачем коштів та матеріалів, порушивши тим самим вимоги статті 41 ГПК України, яка передбачає, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Колегія суддів відзначає, що у даному випадку судам слід було призначити судову експертизу для визначення обсягів та вартості використаних під час будівництва матеріалів. При цьому, судам слід також було встановити які роботи та їх вартість були проведені позивачем по поліпшенню орендованого майна, а які пов'язані з особливостями його власної діяльності, оскільки відшкодуванню підлягають лише роботи по поліпшенню орендованого майна здійсненого за згодою орендодавця (ч. 3 ст. 778 ЦК України), а також слід було встановити роботи та їх вартість, які проведені позивачем в інших приміщеннях об'єднання співвласників багатоквартирного будинку на виконання умов нікчемного договору, оскільки вказані витрати підлягають відшкодуванню позивачу внаслідок нікчемності правочину (ст. 216 ЦК України).

Однак, вказані обставини не були встановлені ні в рішенні місцевого, а ні в постанові апеляційного господарського судів, що свідчить про недотримання цими судами вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові щодо повернення орендних та комунальних платежів суперечить п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, за яким стороні недійсного правочину надається право вимагати повернення виконаного за таким правочином, в тому числі вимагати повернення сплачених орендних платежів за користування майном після фактичного його звільнення та повернення власнику.

При цьому, оскільки у позивача існує зобов'язання щодо сплати орендних платежів за користування майном та комунальних платежів до моменту його фактичного повернення відповідачу, у даному випадку судам слід було з'ясувати, коли фактично позивач звільнив приміщення, який розмір орендних та комунальних платежів підлягає сплаті за час користування приміщення, яка сума фактично була сплачена орендарем орендодавцю, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання щодо повернення позивачу надмірно сплачених платежів за нікчемним правочином у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки відповідним обставинам, хоча вони мають істотне значення для вирішення спору у даній справі.

Оскільки усунути вищезазначені недоліки, допущені при вирішені спору судами першої та апеляційної інстанцій, в межах повноважень касаційної інстанції, встановлених ст. 1115, 1117 ГПК України, неможливо, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі обставини справи, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. у справі № 36/231 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Могил С.К.

Суддя Вовк І.В.

СуддяКондратова І.Д.