РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 року Справа № 6/91"Д"

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

прокурор: не з'явився

відповідача 1: не з'явився

відповідач 2: не з'явився

відповідач 3: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Житомирської області на ухвалу господарського суду Житомирської області від 05 березня 2012 року р. у справі №6/91"Д" (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Першого заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Національного банку України

до Відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль"

Відповідача 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Класичні і сучасні меблі" Відповідача 3: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика Класум"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25 серпня 2004 року (т.1, а.с. 96-97) позов Першого заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Національного банку України (надалі - Прокурор) до ТОВ "Інтерстиль" (надалі -Відповідач 1), ТОВ "Класичні і сучасні меблі" (надалі -Відповідач 2) та ТОВ "Фабрика Класум" (надалі - Відповідач 3) про визнання недійсними договору фінансового лізингу та угоди про поступку договору задоволено та визнано недійсним договір фінансового лізингу від 30 жовтня 2000 року, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, з моменту укладення; зобов'язано Відповідача 2 повернути Відповідачу 1 все майно, отримане у фінансовий лізинг за переліком, що міститься в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу; визнано недійсною угоду про поступку договору від 30 січня 2001 року, укладену між Відповідачем 2 та Відповідачем 3, з моменту укладення; зобов'язано Відповідача 3 повернути Відповідачу 1 все майно, передане у фінансовий лізинг згідно договору від 30 жовтня 2000 року за переліком, що міститься в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2006 року (т.2, а.с.166-168) апеляційну скаргу Відповідача 1 було задоволено частково, рішення господарського суду Житомирської області від 25 серпня 2004 року змінено, викладено абзац 2 пункту 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов'язати Відповідача 3 повернути Відповідачу 2 все майно, зазначене в акті приймання-передачі майна № 0000000001 від 30 січня 2001 року, укладеного між Відповідачем 2 та Відповідачем 3. В іншій частині рішення залишено без змін.

На виконання рішення господарського суду Житомирської області від 25 серпня 2004 року та постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2006 року господарським судом Житомирської області видано накази.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 5 березня 2012 року (т.17, а.с.72-73) скаргу Відповідача 3 на неправомірні дії відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції (надалі -Орган виконання) задоволено частково. Визнано неправомірними дії відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції з винесення вимоги від 27 грудня 2011 року № 24961 при виконанні наказу господарського суду Житомирської області № 6/91 "Д" від 26 березня 2007 року про зобов'язання Відповідача 3 повернути Відповідачу 2 все майно, зазначене в акті приймання-передачі майна № 0000000001 від 30 січня 2001 року, укладеного між Відповідачем 2 та Відповідачем 3. В іншій частині скарги відмовлено.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, Прокурор, звернувся з апеляційною скаргою (т.17, а.с.126-128) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить ухвалу господарського суду Рівненської області від 5 березня 2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове процесуальне рішення, яким відмовити Відповідачу 3 в задоволені скарги.

В судове засідання від 18 квітня 2012 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3, Прокурора та відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач, Відповідач 1, Відповідач 2, Відповідач 3, Прокурор та Орган виконання були повідомленні належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (т. 17, а.с. 141-146).

Враховуючи вищеописане та приписи статей 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п'ятнадцятиденного строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу), колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3, Прокурора та Органу виконання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що виконавче провадження по виконанню наказу суду № 6/91"Д" від 26 березня 2007 року закінчено Органом виконання 17 березня 2010 року на підставі пункту 11 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»(в чинній на той час редакції), про що державним виконавцем винесено відповідну постанову.

Суд зауважує, що пунктом 11 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, зокрема, повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону.

Крім того, частиною третьою статті 76 Закону України «Про виконавче провадження»передбачалось, що якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

Колегія суду зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем вжиті всі передбачені Законом заходи, направлені на виконання рішення суду.

Водночас колегія суду зазначає, що матеріали виконавчого провадження № 30092020 не містять документів, які свідчили б про те, що майно, яке Відповідач 3 за рішенням суду мав передати Відповідачу 2 було утилізовано.

В той же час Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 5 березня 2012 року по даній справі визнано неправомірною постанову начальника Органу виконання від 28 листопада 2011 року в частині скасування постанови державного виконавця від 17 березня 2010 року про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу суду № 6/91"Д" від 26 березня 2007 року (про зобов'язання Відповідача 3 повернути Відповідачу 2 все майно, зазначене в акті приймання-передачі майна №0000000001 від 30 січня 2001 року).

Враховуючи усе вищеописане, колегія апеляційного господарського суду приходить до аналогічного висновку, що і суд першої інстанції щодо необхідності, з огляду на обставини справи визнання неправомірними дій Органу виконання при винесенні постанови від 28 листопада 2011 року про відновлення виконавчого провадження з виконання наказу суду № 6/91"Д" від 26 березня 2007 року (про зобов'язання Відповідача 3 повернути Відповідачу 2 все майно, зазначене в акті приймання - передачі майна № 0000000001 від 30 січня 2001 року).

При цьому колегія апеляційного господарського суду наголошує на тому, що в пункті 8 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 року за № 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вказано, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту, визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Згідно частини 1 та 2 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження»рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Сукупний аналіз вищевказаних норм призводить Рівненський апеляційний господарський суд до висновку, що ними передбачено можливість звернення до суду лише з вимогою про визнання недійсними (скасування) винесених Органом виконання документів (постанов, актів), та не передбачено можливість звернення з вимогою (яку поставив скаржник) про зобов'язання судом органу виконання скасувати винесені ним документи. При цьому колегія суду звертає увагу на те, що сама по собі відмова Органу виконання скасувати певний документ винесений в ході проведення виконавчих дій (чи якого дія щодо вчинення такого скасування) не є ухиленням від виконання дій без достатніх підстав. При цьому Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що при вчиненні таких дій Орган виконання висвітлює відповідні підстави, на основі яких він вважає необхідним вчинити відповідні дії по скасуванню відповідних документів чи відмовити в їх скасуванні.

З огляду на все вищеописане колегія суду констатує факт того, що вимога скаржника про зобов'язання Органу виконання скасувати винесені ним документи не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому в суду відсутнє право щодо можливості задоволення такої вимоги.

Що ж до доводів апелянта то суд наголошує на тому, що дані доводи не спростовують усього вищевказаного і не доводять правомірність дій Органу виконання. Крім того, дані доводи не підтверджені матеріалами справи, а тому, відхиляються як недоведені та безпідставні.

Враховуючи усе вищеописане у даній постанові, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу господарського суду Рівненської області від 5 березня 2012 року по справі № 6/91 «Д»-залишити без змін, а апеляційну скаргу Прокурора - без задоволення.

Керуючись статтями 101, 103 - 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду Житомирської області від 5 березня 2012 року у справі №6/91"Д" залишити без змін, апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Житомирської області - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

4. Справу № 6/91"Д" повернути на адресу господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Юрчук М.І.