Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-2378/11/0107
20.03.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кукти М.В.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Єланської О.Е.
секретар судового засідання Фокіна Ю.В.
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_5 , Сімферопольської міської ради, ОСОБА_6 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь (суддя Якушева Т.В. ) від 01.12.11 у справі №2а-2378/11/0107 та апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополь (суддя Якушева Т.В. ) від 06.12.2011 у справі №2а-2378/11/0107
за позовом ОСОБА_6 (АДРЕСА_1)
до Сімферопольської міської ради (вул.Толстого, 15,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)
треті особи:
ОСОБА_5 (АДРЕСА_2)
про визнання неправомірними дій посадових осіб, недійсним рішення виконкому від 22.02.2002 року №246, №405 від 27.03.2002 року
ВСТАНОВИВ:
Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополь від 01.12.2011 року адміністративний позов ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання неправомірними дій посадових осіб, визнання недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АР Крим від 22.02.2002 року №246, визнання недійсним п.1 п.п.1.65 рішення №405 від 27.03.2002 року ,- задоволено.
Визнано дій посадових осіб Сімферопольської міської ради АР Крим неправомірними.
Визнано недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АР Крим від 22 лютого 2002 року №246 про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0609 га, розташованої по АДРЕСА_2
Визнано недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АР Крим від 27.03.2002 року №405 "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради по питанням землекористування, прийнятих в міжсесійний період з 28.12.2001 року по 22.02.2002 року в м.Сімферополі", у частині п.1 п.п.1.65 про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0609 га, розташованої по АДРЕСА_2
Сімферопольський виконком було зобов'язано закріпити за ОСОБА_3 земельну ділянку та видати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0945 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1.
Не погодившись з даною постановою суду, ОСОБА_5, ОСОБА_3, Сімферопольська міська рада, звернулись з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 01.12.2011 року та прийняти нове рішення по справі.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополь від 06.12.2011 виправлено описку в постанові Залізничного районного суду м. Сімферополя за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради про визнання дій неправомірними, визнання недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АР Крим від 22 лютого 2002 року №246, визнання недійсним п.1п.п.1.65 рішення №405 від 27.03.2002 року.
Пункт перший та другий постанови викладено в наступній редакції:
Позовні вимоги ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради АР Крим про визнання дій неправомірними, визнання недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АР Крим від 22 лютого 2002 року №246, визнання недійсним п.1п.п.1.65 рішення №405 від 27.03.2002 року - задовольнити.
Визнати дії Сімферопольської міської ради АР Крим неправомірними.
Не погодившись з даною ухвалою суду, ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополь від 06.12.2011 року та прийняти нове рішення по справі.
За розпорядженням керівництва Севастопольського апеляційного адміністративного суду, суддю Ілюхіну Г.П. у зв'язку з поважними причинами, було замінено на суддю Дугаренко О.В.
У судовому засіданні ОСОБА_3, та її представник свою апеляційну скаргу підтримала та просила суд її задовольнити. Фактично її вимоги зводяться до того, щоб залишивши рішення суду без змін, суд апеляційної інстанції доповнив його вимогою про скасування державних актів третьої особи.
Представник сімферопольської міської ради, ОСОБА_5 та її представник свої апеляційні скарги підтримали та просили суд їх задовольнити.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг представника відповідача -Сімферопольської міської ради АРК та третьої особи ОСОБА_5, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Вимоги позивача, щодо доповнення постанови суду вимогами про визнання державних актів на земельну ділянку недійсними, суд вважає такими, що не підлягає задоволенню, з огляду на те, що рішенням суду задоволені усі вимоги, а тому ці вимоги можуть бути вирішені шляхом звернення до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.
Колегія суддів вважає, що з матеріалів справи, пояснень позивача та її представника відсутні докази (належні та допустимі), щодо порушення відповідачем чи третьою особою будь яких прав позивача щодо самозахвату нею земельної ділянки.
Як слідує з матеріалів справи, 16 серпня 2002 року позивач -ОСОБА_6 звернулася з позовом до суду та просила визнати дії виконавчого комітету незаконними, визнати недійсним рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №246 від 22 лютого 2002 року про надання у приватну власність третьої особи земельної ділянки площею 0,0609 га по АДРЕСА_2 та зобов'язати виконавчий комітет Сімферопольської міської ради надати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0945 га по АДРЕСА_1
Єрємеєва О.О заявою від 08 липня 2008 року змінила позовні вимоги, якими просила визнати право приватної власності на земельну ділянку площею 945,56 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1, визнати порушеним конституційні права та законні інтереси на землю Єрємеєвої О.О. Сімферопольською міською радою, визнати недійсним рішення Сімферопольської міської ради № 405 від 27 березня 2002 року в частині затвердження рішення № 246 від 22 лютого 2002 року Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0609 га та визнання недіючим державних актів на земельну ділянку по АДРЕСА_2 серії 11 КМ № 063660 від 05 червня 2002 року та КМ № 145000 від 07 червня 2004 року з моменту їх реєстрації.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 18 серпня 2008 року у справі № 2-а-437/08 провадження у справі за адміністративним позовом Єрємеєвої О.О до Сімферопольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, визнання недійсним рішень про надання земельної ділянки у власність і державних актів про право власності на земельну ділянку було закрито. Позивачу було роз'яснено, що він має право на звернення до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з зазначеною ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя, Єрємеєва О.О. звернулась з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2009 року по справі № 22-а-972/08, яка міститься у матеріалах справи, суд задовольнив апеляційну скаргу Єрємеєвої О.О. частково, а саме, ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 18 серпня 2008 року у справі № 2-а-437/08 (22-а-972/08) в частині закриття провадження у справі про визнання права власності на земельну ділянку залишив без змін.
В іншій частині ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 18 серпня 2008 року у справі № 2-а-437/08 (22-а-972/08) скасував та направив цю справу до Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим для продовження її розгляду в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Сімферопольської міської ради № 405 від 27 березня 2002 року у частині затвердження рішення № 246 від 22 лютого 2002 року Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0609 га та визнання недіючим державних актів на земельну ділянку по АДРЕСА_2 11 КМ № 063660 від 05 червня 2002 року та КМ № 145000 від 07 червня 2004 року.
Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 01 грудня 2011 року у справі №2а-2378/11 позовні вимоги ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради Автономної Республіці Крим про визнання неправомірними дій посадових осіб, визнання недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АРК від 22.02.2002 року №246, визнання недійсним п.1п.1.65 рішення №405 від 27.03.2002 року, були задоволені.
Дії посадових осіб Сімферопольської міської ради АРК визнані не правомірними.
Визнано недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АРК від 22 лютого 2002 року №246 про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0609 га, розташованої по АДРЕСА_2 неправомірними.
Визнано недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АРК від 27.03.2002 року № 405 "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради по питанням землекористування, прийнятих в міжсесійний період з 28.12.201 року по 22.02.2002 рок в м. Сімферополі", у частині п.1 пп.1.65 про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0, 0609 га, розташованої по АДРЕСА_2.
Прийнято рішення понудити Сімферопольський виконком закріпити за ОСОБА_6 земельну ділянку та видати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0, 0945 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1.
Ухвалюючи постанову про задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 придбала згідно з договором купівлі-продажу № ЗН-81 від 20 січня 194 року незакінчене будівництвом домоволодіння , яке знаходилося на земельній ділянці 420 кв.м за адресою АДРЕСА_1 Земельна ділянка мала вихід на пустир. Для складування будівельних матеріалів і зручності під'їзду вантажного транспорту ОСОБА_6 була розчищена додаткова ділянка площею приблизно 500 кв.м. У 1997 році ОСОБА_6 вирішила законним шляхом закріпити за собою право приватної власності на земельну ділянку площею 948, 56 кв.м і 20 листопада 1997 року від Управління Архітектури та містобудування отримала висновок №513 про можливість закріплення за нею земельної ділянки, площею 965, 56 кв.м, що складається з земельної ділянки 420 кв.м та пустиря 545, 56 кв.м. Вказана площа земельної ділянки зареєстрована у технічному паспорті на житловий будинок від 27 травня 1993 року в Бюро технічної документації м. Сімферополя. На підставі технічного завдання Управління земельних ресурсів м. Сімферополя згідно з угодою №1225 від 12 грудня 1997 року Кримське управління геодезії, картографії і геоінформаційних систем "Крим геоінформатика"склало технічний звіт про видачу державного акту на право приватної власності на вказану земельну ділянку з обміром в натурі меж земельної ділянки. Вказана земельна ділянка має капітальну огорожу, що складається з бетонних плит і каменя.
28 березня 2001 року ОСОБА_6 звернулася в міську раду м. Сімферополя з заявою про виділення їй в приватну власність додаткової земельної ділянки 528, 56 кв.м та безкоштовній приватизації земельної ділянки, загальною площею 948, 56 кв.м Сімферопольська рада АРК не надала своєчасної відповіді ОСОБА_6 щодо розгляду вищевказаної заяви. 12 липня 2001 року ОСОБА_6 звернулася вдруге з вказаною заявою, оскільки на засіданні погоджувальної комісії від 07 червня 2001 року де їй запронували відмовитися від частини земельної ділянки на користь ОСОБА_5
Тому суд прийшов до висновку, що дії Сімферопольської міської ради АРК є неправомірними у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 були складені всі необхідні документи, для закріплення за нею земельної ділянки та затверджені головним архітектором м. Сімферополя 20 листопада 1997 року. У 1997 році був складений техничний звіт для видачі Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_6
Крім того, суд зазначив у постанові, що про своє порушене право та про те, що рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 22 лютого 2002 року № 246 ОСОБА_5 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0609 га по АДРЕСА_2 позивачка дізналася з відповіді на своє ім'я від 31 липня 2002 року за № Е-12.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваними рішеннями відповідача порушується право позивача на отримання земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, у власність в порядку приватизації.
Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Стаття 14 Конституції України встановлює, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону. Згідно з вимогами ст.ст. 22, 23 Земельного Кодексу України 1991 року (в редакції, чинної на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про виділення позивачу земельної ділянки для обслуговування будинку), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 було самовільно зайнята та безпідставно нею використовувалась земельна ділянка площею більше 500 кв.м, яка належить територіальній громаді в особі Сімферопольської міської ради АРК. Так, у технічному паспорті на домоволодіння по АДРЕСА_1 самовільний захват землі складає 575 кв.м (т.2, а.с. 34). Постановою №117 від 25 грудня 1997 року начальником управління земельних ресурсів м. Сімферополя ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 115 Земельного кодексу України (1991 року) -за самовільне заняття земельної ділянки та з неї було стягнуто 80 грн. штрафу (т.1, а.с.30).
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції, що дії Сімферопольської міської ради АРК є неправомірними у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 наддала всі необхідні документи для закріплення за нею земельної ділянки, а Сімферопольська міська рада АРК не надала своєчасної відповіді щодо розгляду вищевказаної заяви.
Доводи місцевого суду щодо виникнення у позивачки права на спірну земельну ділянку не підтверджуються належними та допустимими доказами, а факт користування самовільно зайнятою земельною ділянкою не свідчить про правомірність та законність її набуття. Матеріали справи містять лише не належним чином оформлені документи, що підтверджують намір ОСОБА_6 приватизувати самовільно захоплену нею ділянку.
Матеріали справи не містять доказів наявності дій позивача, у частині своєчасного звернення до суду, відповідача, з вимогою прийняти рішення щодо її попереднього звернення.
Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_5 заява про надання у приватну власність земельної ділянки площею 0.0609 га за по АДРЕСА_2 була подана та зареєстрована у виконкомі Сімферопольської міської ради АРК 23 березня 2001 року, а ОСОБА_6 заява про надання у приватну власність земельної ділянки площею 948,56 кв.м по АДРЕСА_1 була подана тільки 30 березня 2001 року (т.1, а.с. 34).
Згідно з вимогами статті 107 Земельного Кодексу України (1991 року в редакції, чинної на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про виділення позивачу земельної ділянки для обслуговування будинку) земельні спори, що виникли між суміжними землекористувачами вирішуються погоджувальною комісією.
Так, погоджувальною комісією виконкому Сімферопольської міської ради АРК від 07.06.2001 року ОСОБА_6 було запропоновано оформити в установленому законом порядку проект відводу на ділянку площею 315 кв.м. з виходом на АДРЕСА_2. Крім того, позивачку було попереджено, що в разі не оформлення нею додаткової ділянки площею 315 кв. м., вся ділянка буде вилучена у встановленому законом порядку (т.1, а.с. 33). Таким чином за позивачкою була б закріплена більша частина спірної ділянки, а менша частина була запропонована ОСОБА_5, що також претендувала на вказану ділянку.
У матеріалах справи міститься відповідь від 04.07.2001 року № Е-182 на звернення позивача, яким повідомлено ОСОБА_6., що узгодженою комісією виконкому 07.06.2001 року запропоновано їй оформити в установленому законом порядку проект відводу на ділянку площею 315 кв.м. з виходом на АДРЕСА_2. На ділянку площею 230 кв.м. запропоновано оформити документи ОСОБА_5, що мешкає по АДРЕСА_2, яка на нього претендує (т.1, а.с. 34). Аналогічні висновки містяться у відповіді від 16.07.2001 року № Е-479/10-1-05 (т. 1, а.с. 82), відповідь від 19.10.01 №293/10-1-05 (т. 1, а.с. 35).
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Матеріали справи містять рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 24 жовтня 2006 року по цивільній справі №2-260/2006 за позовом прокурора м. Сімферополя в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради до ОСОБА_11, ОСОБА_6 про зобов'язання до звільнення земельної ділянки, яким суд цей позов задовольнив, та яке набрало законної сили (т.2, а.с. 305-307); рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 8 вересня 2010 року по цивільний справі №2-1301/2010 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_11 про усунення перешкод в користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди (т.2, а.с.380-382); рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 25 січня 2011 року, яким рішення від 08.09.2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди було скасовано, в цій частини позову ОСОБА_5. було відмовлено, а в частині усунення перешкод в користуванні земельної ділянки площею 0,0264 га залишено без змін (т.2, а.с.378-379). У своєму рішенні - постанові суд взагалі не згадує про вказані рішення і не дає жодних пояснень, чому і на яких підставах ним не були взяті до уваги ці рішення та надана ними оцінка. У цих рішеннях суду містяться докази самовільного захвату позивачем спірної земельної ділянки.
Таким чином, на думку судової колегії підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання неправомірними дій посадових осіб Сімферопольської міської ради АР Крим, визнання недійсним рішення виконкому Сімферопольської міської ради АРК від 22.02.2002 року №246 про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0609 га, розташованої по АДРЕСА_2 неправомірними, визнання рішення Сімферопольської міської ради АРК від 27.03.2002 року № 405 "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради по питанням землекористування, прийнятих в міжсесійний період з 28.12.201 року по 22.02.2002 рок в м. Сімферополі", у частині п.1 пп.1.65 про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0, 0609 га, розташованої по АДРЕСА_2 -не було, оскільки зазначені судові рішення суду підтверджують правомірність набуття права власності та користування ОСОБА_5 спірною земельною ділянкою.
Зі змісту статті 9 Земельного кодексу України, статті 123 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"вбачається, що прийняття рішення про надання земельної ділянки є виключним повноваженням відповідної ради.
Звертаючи увагу на вищевикладені приписи законодавства, та на те, що суд першої інстанції є органом, що вирішує спір та який не має повноважень щодо втручання в діяльність інших органів, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та приймаючи рішення -понудити Сімферопольський виконком закріпити за ОСОБА_6 земельну ділянку та видати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0, 0945 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1, -вийшов за межі своєї компетенції, порушив норми матеріального та процесуального права.
Таким чином суд приймаючи рішення, порушив права ОСОБА_5, позбавивши її оскарженим рішенням не тільки права на спірну частину земельної ділянки площею 0, 0264 га, а на всю закріплену державним актом площу 0, 0609 га, що включає в себе 0, 0345 га на яких розташована будівля, отримана ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу. При цьому жодних доказів порушення закону з її сторони, як свідчать матеріали справи, не було встановлено.
Зауваження позивача про те, що з її боку було зроблено усі необхідні заходи щодо отримання спірної земельної ділянки, суд відхиляє, з огляду на те, що фактично позивач звернулась з заявами лише після отримання третьою особою державних актів на землю.
Посилання позивача на наявність двох державних актів як підстави для залишення рішення суду без змін суд відхиляє, з огляду на те, що як пояснили представник третьої особи та відповідача, третя особа отримала державний акт старого зразку, а після отримання нових бланків їй був виданий інший державний акт.
Дана обставина не свідчить про протиправність та незаконність дій відповідача та третьої особи.
Розбіжності щодо площі спірної земельної ділянки, також не свідчить про протиправність дій відповідача, з огляду на те, що рішенням відповідача закріплена площа земельної ділянки в межах норм передачі у власність, та не захоплює земельну ділянку позивача на якій розташований її будинок.
У силу положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Що стосується ухвали суду від 06.12.2011 року про виправлення описки, яка оскаржена третьою особою, суд вважає, що апеляційна скарга третьої особи підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд питання про виправлення описок відбувається у судовому засіданні з обов'язковим сповіщенням сторін.
Як слідує з матеріалів справи сторони у судове засідання 06.12.2011 року не викликались. Про день та час слухання справи взагалі не були сповіщені. Пояснення щодо предмету розгляду не давали.
Вказана обставина свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення вимог представника відповідача та третьої особи про скасування постанови суду та відмови у задоволенні позову в цілому, суд вважає необхідним скасувати ухвалу суду першої інстанції від 06.11.2011 року.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції вищевказаним вимогам не відповідає, а тому доходить висновку про наявність підстав для її скасування та прийняття нової постанови.
Згідно з частиною 1 статті 198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
При цьому, відповідно до статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 01.12.11 у справі №2а-2378/11/0107 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополь від 06.12.2011 у справі №2а-2378/11/0107 задовольнити.
Апеляційні скарги ОСОБА_5, Сімферопольської міської ради, на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 01.12.11 у справі №2а-2378/11/0107 задовольнити.
Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 01.12.11 та ухвалу від 06.12.2011 року у справі №2а-2378/11/0107 скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволені позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис М.В. Кукта
Судді підпис Г.П.Ілюхіна
підпис О.Е.Єланська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя М.В. Кукта