ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.06

Справа №АС 5/360-06.

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Суми

до відповідача – приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми "Обрій", м. Малий Самбір Конотопського району  Сумської області

про стягнення 4 732 грн. 88 коп.

Суддя Гудим В.Д.

Представники сторін:

Від позивача – предст. Груздо Т.С.

Від відповідача – не з’явився

Суть спору: Викладена в ухвалах від 8.06.06р. та від 22.06.06р.

Позивач подав позовну заяву про стягнення з відповідача 4 732 грн. 88 коп. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема за нестворене 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Відповідач подав лист від 6.06.06р. № 374, в якому зазначив, що  у 2005 році   виявило бажання працевлаштуватися на підприємстві відповідача 2 інваліди. Більше бажаючих працевлаштуватися не виявилось. Відповідач також зазначає, що він звертався до Конотопського міськрайцентру зайнятості про допомогу по направленню на роботу інвалідів, щомісяця подавав звіти про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках, в яких вказував про потребу в працевлаштуванні інвалідів охоронцями господарських об'єктів.

В судовому засіданні позивач підтвердив факт звернення відповідача до центру зайнятості щодо працевлаштування інвалідів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 2002 року № 875-ХП (далі Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Статтею 19 даного Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості 1 робочого місця.

Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від Форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлена нормативами зазначеними вище, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ч. І ст.20 Закону).

Згідно із ч.1 ст. 18 вищезазначеного Закону  працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Крім цього,  обов’язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року за № 314.

При цьому відповідно до п. п. 11,12 Положення про робоче місце інваліда на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обв’язки: виявляти інвалідів, які бажають працювати; щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати; подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Згідно із зазначеним вище Положенням державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та  щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Проте вказані вище органи не виконали своїх передбачених діючим законодавством обов’язків по працевлаштуванню інвалідів.  Слід зазначити, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що на  підприємство покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вживав необхідних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема створив такі місця на підприємстві та повідомляв центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відповідача відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо звертались до відповідача або, які були направлені переліченими в ст. 18 Закону органами – позивачем представлені не були і у справі відсутні.

Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство не зобов’язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів, тому покладати на підприємство  відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання  своїх обов’язків щодо працевлаштування інвалідів є неправомірним і суперечить, як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може  бути примушений  робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи зазначені обставини, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства  України, суд

    

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

 

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного господарського суду. Заява про апеляційне оскарження подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

СУДДЯ                                                                                       В.Д.Гудим