Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-6161/10/2702

31.01.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кукти М.В.,

суддів Єланської О.Е. ,

Ілюхіної Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя на постанову Гагарінського районного суду м.Севастополя (суддя Євдокімова І.А. ) від 25.11.10 у справі № 2а-6161/10/2702

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя (пр. Гер. Сталінграду, 56,Севастополь,99059)

про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни"

ВСТАНОВИВ:

Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25.11.2010 зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя відповідно до вимоги ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" провести ОСОБА_2 виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до положень ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, за період з 01 травня 2010 року по 31 листопада 2010 року, з урахуванням виплачених сум.

Не погодившись з даною постановою суду Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя звернулось з апеляційною скаргою в який просить скасувати Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25.11.2010 в позовних вимогах позивачу - відмовити.

Також разом з апеляційною скаргою, апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, але з матеріалів справи вбачається що строк не є пропущеним.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши справу в порядку статей 195,197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років.

Зазначений статус надає позивачу право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Задовольняючи частково позов, суд вірно зазначив про те, що відповідач зобов'язаний був здійснити позивачу перерахунок пенсії, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати.

Відповідно до ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002р. №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до п. 15 Положення "Про Пенсійний фонд України", Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади -Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Судова колегія зазначає, що судом першої інстанції при визначенні періоду за який підлягає нарахуванню та виплаті щомісячне підвищення до пенсії вірно застосовані положення ст. 99,100 КАС України.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 159, 195, 197, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя на постанову Гагарінського районного суду м.Севастополя від 25.11.10 у справі № 2а-6161/10/2702 - залишити без задоволення.

2. Постанову Гагарінського районного суду м.Севастополя від 25.11.10 у справі № 2а-6161/10/2702 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.В. Кукта

Судді підпис О.Е.Єланська

підпис Г.П.Ілюхіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.В. Кукта