ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
< Список >
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 серпня 2011 р. 10:22 Справа №2а-2789/11/0170/23
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі
головуючої судді: Алексєєвої Т.В.,
при секретарі Лапшині В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Південна цукрова компанія»
доДержавної податкової інспекції в м. Сімферополі
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників:
від позивача -ОСОБА_1, на підставі довіреності від 28.02.2011 р.;
від відповідача- не з'явився.
Обставини справи:Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекцій в м. Сімферополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2011 р. № 0000962301/0 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33845,00 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем необґрунтовано визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем - податок на додану вартість в сумі 33845,00 грн. у зв'язку з необґрунтованими висновками про завищення валового доходу у сумі 9170659,00 грн., в тому числі: за період з 21.10.2009 по 31.12.2009 р. на суму 241906,00 грн., за 1-й квартал 2010 р. - 4478420,00 грн., за 2-й квартал 2010 р.- 4450333,00 грн.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених в письмових запереченнях на позов. В судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд -
ВСТАНОВИВ:
Позивачем по справі є Приватне підприємство «Південна цукрова компанія», юридичний статус якого визначений статутом та свідоцтвом про державну реєстрацію(а.с. 11-19).
Відповідачем по справі є Державна податкова інспекція в м. Сімферополі, юридичний статус якої визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року N 509-XII.
Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі була здійснена документальна невиїзна перевірка Приватного підприємства «Південна цукрова компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства період за 21.10.09 - 30.09.10 р.
За результатом проведення відповідачем складено акт перевірки № 845/23-2/36693457 від 14.02.2011р.
На підставі зазначеного акту перевірки. відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000962301/0 від 23.02.2011р. про донарахування податку на додану вартість (далі -ПДВ) в сумі 33845,00 грн. в тому числі за основним платежем - 27076,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 6769,00 грн. (а.с.22-60, 61).
Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданнямадміністративного судочинства єзахист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службовихосіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставізаконодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оцінюючи правомірність оскаржуваної постанови, суд керувався критеріями, закрапленими у частині 3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких, суб'єкти владних повноважень повинні дотримуватися, при реалізації своїх дискреційних повноважень, а саме, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем під час перевірки встановлено порушення п.п. 7.5.1 п. 7.5., п.п. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7, п.9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».
За даними відповідача це порушення виразилось у завищенні валових витрат за операціями поставки цукру від ТОВ «АПК» УЛАН» в період з 21.10.2009 р. по 31.12.2009 р. в сумі 241906,00 грн., за 1-й квартал 2010 р. - 4478420,00 грн., за 2-й квартал 2010 р. - 4450333,00 грн., а всього у перевіряємому періоді в сумі9170659,00 грн., та встановлено збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1834132,00 грн., та відповідно, заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1834132,00 грн. та невідповідність даних заявлених у декларації з податку на додану вартість, у зв'язку з визнанням угоди нікчемною.
Такого висновку відповідач дійшов, у зв'язку з тим, що у ТОВ «АПК» УЛАН» не було ресурсів та господарських можливостей на виконання господарських операцій з позивачем.
Крім того встановлено завищення задекларованих позивачем показників рядка 10.01 в сумі 25373,00 грн. за травень 2010 р. Таке завищення мало місце з угоди між ТОВ «Торговий дім «Строймаркет», яке, в свою чергу, не включило у податкове зобов'язання з ПДВ за травень 2010 року.
За висновками службових осіб відповідача, угоди між позивачем та ТОВ «ТД «Строймаркет», є нікчемними.
В той час, матеріали справи свідчать, що 01.05.2010 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» був укладений письмовий договір купівлі-продажу № ТД-01/05/10. Відповідно до умов даного договору позивач придбав у ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» сахар-песок, та зобов'язався прийняти товар та здійснити оплату.
За умовами договору, загальна вартість товару, порядок розрахунків за товар вказуються у додатках окремо на кожну партію товару, що постачається.
Відповідно до додатку №1 до договору № ТД-01/05/10 від 01.05.2010 р. сторони домовились 01.05.2010 у строк до 1 травня 2010 р. 21 однієї тонни 250 кг. цукру - піску загальною вартістю 152240,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що ТОВ "Торговий Дім "Строймаркет" була виписана податкова накладна (а.с. 68), на суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 25373,33 грн. завищення якого позивачем встановлено актами перевірки.
Про поставку товару позивачу свідчить виписана постачальником видаткова накладна (а.с. 67).
Проведення розрахунків за поставлений товар підтверджується виписками банку (а.с.117-118).
Згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.
Факт нескладання контрагентами позивача податкових накладених не встановлений актами перевірки, а навпаки в актах вказано на то, що податкові накладені виписувалися контрагентами та направлялися позивачу.
В акті перевірки відсутні посилання, а з боку відповідача у порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів допущення порушень при складенні вказаних податкових накладних.
З урахуванням вказаних норм, виписані контрагентами податкові накладні необхідно вважати первинними документами.
01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.
У період виникнення правовідносин, був чинний Закон України "Про податок на додану вартість "від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (Далі Закон), що був спеціальним законом з питань оподаткування, податком на додану вартість.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Згідно положень п.1.7. ст. 1 згаданого Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Положення п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 відповідного Закону передбачають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Також, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону).
Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону встановлює, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетованих карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.
Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних контрагентом, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманої податкової накладної, яка відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.
Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України "Про податок на додану вартість".
Щодо висновків відповідача про порушення позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" з підстав встановлення під час перевірки проведення позивачем та контрагентами операцій спрямованих на незаконне заволодіння майном держави, без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи, встановлено, що контрагент позивача ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники ПДВ, тому мали право на нарахування ПДВ та виписку податкових накладних.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до положень ст.80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.
З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.
Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим не було наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).
Пунктом 1.2. Порядку встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.
Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.
Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Пункт 1.7 Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).
Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:
висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;
зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.
Пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.
З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності правочинам, при цьому акти перевірки взагалі не містять жодних даних про укладені між позивачем та контрагентами договори та їх оцінку.
Вказане свідчить про те, що відповідач зробив висновки про нікчемність правочину без фактичного дослідження договорів або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.
Крім того, слід зазначити, що на вимогу суду позивачем надані копії документів (реєстр видаткових накладних, видаткова накладна у відношенні ФОП Костин, податкова накладна видана позивачем ФОП Костин), які свідчать про подальшу реалізацію ним товару, отриманого від ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» на підставі Договору постачання № ТД-01/05/10 від 01.05.2010 р.
Суд критично оцінює посилання відповідача в актах перевірки на обґрунтування встановлених порушень формування позивачем податкового кредиту з ПДВ відсутністю звітування контрагента позивача до ДПІ, також через невизнання звітності, як податкової звітності, а також посилання на відсутність декларування контрагентом позивача податкових зобов'язань внаслідок проведених з позивачем операцій, оскільки між цими обставинами та встановленими діючим законодавством підставами для формування податкового кредиту з ПДВ немає причинного зв'язку, оскільки не визнання податкової звітності або ненадання її до контролюючого органу не може прямо вказувати на відсутність господарських операцій.
Необхідно також врахувати, що чинним законодавством позивач не зобов'язаний і не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по операціях, правильність сплати ним податків, а також наміри контрагентів щодо здійснення діяльності.
Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок здійснювати при отриманні податкових накладних, та включенні на їх підставі сум ПДВ до податкового кредиту, контроль за наданням контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, наявність або відсутність включення контрагентами сум ПДВ до податкових зобов'язань, а також контролю за фактичним перерахуванням сум податку до бюджету. Невиконання продавцем -платником ПДВ своїх зобов'язань по сплаті ПДВ до бюджету, неподачі податкової звітності або невірного відображення в ній показників, не є підставою для позбавлення покупця -платника ПДВ права на включення до складу податкового кредиту ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з придбанням послуг у платника податку на підставі належним чином оформленої податкової накладної, якщо покупець виконав всі передбачені законом умови і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи свідчать про те, що висновки відповідача зроблені в актах перевірки про недійсність правочинів з підстав здійснення позивачем та контрагентами операцій без мети реального настання правових наслідків, укладення правочинів, що суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави та про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість"в частині визначення сум, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту з ПДВ є необґрунтованими, в зв'язку з чим прийняті на їх підставі податкові повідомлення -рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо висновків відповідача в частині встановленого порушення відносно заниження суми податкових зобов'язань в травні 2010 р. у сумі 1703,00 грн. в зв'язку з не визначенням уловного продажу товарно-матеріальних цінностей на день анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та не збільшенням суми податкового зобов'язання на залишкову вартість товарно-матеріальних цінностей суд зазначає наступне.
На момент здійснення перевірки позивача, Окружним адміністративним судом АР Крим 17.01.11 р. по справі №2а-14761/10/13/0170 винесено постанову, якою визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ в м. Сімферополі щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Південна цукрова компанія», яке оформлено актом об анулюванні реєстрації платника ПДВ №449/15-2 від 21.05.2010 р.
Ухвалою від 01.06.11 р. Севастопольського апеляційного адміністративного суду вказане рішення залишено без змін (а.с.127).
Відтак, позивач обґрунтовано не визначав умовну вартість продажу ТМЦ, так як, дії відповідача щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Південна цукрова компанія» визнані судом протиправними.
З викладеного вище суд не приймає до уваги доводи відповідача по яких він просить відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи те, що позовні вимоги є обґрунтованими, суд, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КАС України, для захисту прав та інтересів позивача виходить за межі позовних вимог та вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.
Під час судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постановув повномку обсязі оформлено та підписано 03.09.11р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов Приватного підприємства «Південна цукрова компанія» задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі №00000962301/0 від 23.02.11р. в частині донарахування податкового зобов'язання податку на додану вартість у сумі 27076 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6769,00 грн.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя < підпис > Алексєєва Т.В.
< Текст >