Головуючий у 1 інстанції - Карабан І.І.

                                                                                              Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

                                                  

                                                     Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

   

                                           П О С Т А Н О В А  

     Іменем України

05 червня 2008 року                                                                  справа № 22-а-5443/08

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого     судді	Сіваченка І.В.,
суддів при секретарі за участі позивача	Василенко Л.А., Дяченко С.П. Скопинській А.О. ОСОБА_1
розглянувши у відкритому	судовому засіданні
апеляційну скаргу	Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради
на постанову	Кіровського міського суду Донецької області
від	08 квітня 2008 року
по справі	№ 2-а-8/08
за позовом	ОСОБА_1
до	Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області
про	визнання дій неправомірними та стягнення не донарахованих сум щорічної допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И  Л  А :

14.02.2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.

              Постановою Кіровського міського суду Донецької області від 27.02.2008 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області про стягнення грошових сум на оздоровлення за 2005-2007 роки було задоволено частково, а саме задоволено за 2003-2005 та 2007 роки. В частині стягнення щорічних виплат на оздоровлення за 2006 рік позивачу відмовлено, оскільки відповідно до п.37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік.

            Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач дійсно є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії і є інвалідом 3 групи та перебуває на обліку у відповідача, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив:

-  у 2003 році - 205 гривень;

-  у 2004 році - 262 гривні;

-  у 2005 році - 332 гривні;

-  у 2007 році - 400 гривень.

В порушення зазначених норм відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі позивачеві не нарахована і не сплачена. Фактично нараховано та сплачено (а.с. 8):

- за 2003 рік - 21,50 грн.;

- за 2004 рік - 21,50 грн.;

- за 2005 рік - 90 грн.;

- в 2007 році - 90 грн.

            Таким чином, суд першої інстанції вирішив, що позивач щорічно повинен був отримати від відповідача разову грошову допомогу у таких розмірах:

за 2003 рік - (205 гривень х 4) - 21, 50 гривень = 798, 50 гривень;

за 2004 рік - (262 гривень х 4) - 21, 50 гривень = 1026, 50 гривень;

за 2005 рік - (332 гривень х 4) - 90 гривень = 1238 гривень;

за 2007 рік - (400 гривні х 4) - 90 гривень = 1510 гривень.

            Тобто судом було встановлено, що фактично за 2003-2005 та 2007 роки відповідачем було недоплачено позивачеві сума щорічної разової допомоги у розмірі 4573 грн.

 

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме, він здійснював виплати, керуючись Постановою № 562 від 12.07.2005 р. “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Наполягав на застосуванні ст.ст. 99, 100 КАС України стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом.

В судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача до апеляційного суду не прибув.

 

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її задовольнити частково, з наступних підстав.

            Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та є інвалідом 3 групи.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії 3 групи - у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

За 2003 та 2004 роки Управління виплатило щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі по 21,50 грн., установлені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова №836), за 2005 та 2007 роки - по 90 грн., встановлені Постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 р. “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - постанова №562).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначеними постановами № 836 та № 562 усупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії 3 групи - 21,50 гривень та 900 гривень (за грошовою реформою 1996 року).

З моменту прийняття постанови № 836 встановлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися незмінними на 2003-2005 роки, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався державний бюджет.

Тому, оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не постанови № 836 та № 562.

Обґрунтовано суд першої інстанції також не визнав дії відповідача неправомірними при нарахуванні позивачеві допомоги на оздоровлення в 2006 році, врахувавши, що дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005 р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України. Тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частини були протиправними.

Зупинення дії закону не дає право його застосовувати. Такі ж висновки й Верховного Суду України в аналогічному по суті спору, викладені в Ухвалі від 20 грудня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ВВДФССНВВПЗУ в м. Добропіллі про відшкодування моральної шкоди.

               Положення пункту 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати -абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 6-рп від 09.07.2007 р.

Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

            Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 90 гривень у 2007 році суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними.

 

Проте місцевий суд припустився помилки, не врахувавши наступне.

В суді першої інстанції (зокрема, а.с.14-16) та в апеляційній скарзі відповідач наполягав на застосуванні судом наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених ст.ст. 99, 100 КАС України.

Як вказувалось раніше, з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у лютому 2008 року, в той час як перелічені вище вимоги, зокрема, що стосуються виплати недоплаченої, на думку позивача, щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки, які були сплачені ОСОБА_1 до 07.12.2005 року.

Річний строк звернення до суду передбачений в ст. 99 КАС України. Виплата допомоги на оздоровлення мала щорічний характер, тому про порушення свого права, якщо позивач вважав своє право порушеним, він міг дізнатися при виплаті допомоги за відповідний період. Незнання законодавства не є поважною причиною пропуску такого строку. Будь-яких інших підстав для поновлення строку звернення до суду позивачкою не наведено та не доведено.

Згідно ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного строку за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Суд першої інстанції помилково вважав можливим застосовувати до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем положення ст. 268 ЦК України.

Зазначеною нормою ЦК України встановлено, що позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженнями здоров'я або смертю. 

Шкода в розумінні ЦК України визначається його ст.ст. 22, 23. Але зазначені норми не передбачають визначення в якості шкоди, ушкодження здоров'я внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, цивільним кодексом визначено нерозповсюдження позовної давності на вимоги про відшкодування шкоди у випадках, передбачених цим законом, тобто в межах цивільних правовідносин.

Відшкодування шкоди шляхом сплати суми на оздоровлення передбачено спеціальним законом, а саме Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Відповідно до преамбули цього закону, він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Отже, до правовідносин, які регламентуються цим нормативно - правовим актом не можуть застосовуватися положення цивільного кодексу.

Приймаючи до уваги те, що спеціальний закон, який регулює правовідносини, що виникли між сторонами не містить приписів, які б не обмежували право громадянина, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи на звернення до суду, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосовувати передбачений процесуальним законом річний термін, а тому вважає необхідним відмовити ОСОБА_1у задоволенні позову в частині визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області неправомірними та стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки.

Посилання суду першої інстанції на положення п.3 ч.1 ст. 268 Цивільного Кодексу України є необґрунтованими, оскільки Цивільний Кодекс України, зокрема §2 Глави 82, не регулює спірних правовідносин, в тому числі з огляду на положення ч.1 ст. 1195, ст. 1 ЦК України.

Враховуючи викладене, вище перелічені вимоги ОСОБА_1 підлягають відхиленню по сплаті допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки. Саме в цій частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Стосовно виплати недоплаченої допомоги за 2007 рік суд першої інстанції висновки зробив правильно.

Згідно ст. 76 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” до 1 квітня 2007 року (тобто й на час виплати відповідної допомоги позивачу - 28.02.2007 та 21.03.2007 року) розмір мінімальної заробітної плати становив 400 гривень. Позивачу відповідачем сплачено за 2007 рік 90 гривень. Недоплата ОСОБА_1складе: 400 х 4 = 1600 - 90 = 1510 гривень.

Тобто в частині стягнення на користь позивача 1510 гривень допомоги на оздоровлення за 2007 рік судове рішення місцевого суду підлягає залишенню без змін.

В повному обсязі постанова складена 09.06.2008 року.

Керуючись ст.ст. 195-196, п.п. 1,3  ч.1 ст. 198, ст. 200, п.4 ч.1 ст. 202,  п. 1,3 ч.1 ст. 205, ст. 206, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області - задовольнити частково.

Постанову Кіровського міського суду Донецької області від 08 квітня 2008 року у справі № 2-а-8/08 за позовом  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради «про визнання дій неправомірними та стягнення не донарахованих сум щорічної допомоги на оздоровлення» - скасувати в частині стягнення щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки.

Постанову Кіровського міського суду Донецької області від 08 квітня 2008 року у справі № 2-а-8/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради «про визнання дій неправомірними та стягнення не донарахованих сум щорічної допомоги на оздоровлення» - в частині стягнення щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік в сумі 1510 гривень - залишити без змін.

            Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту складення її в повному обсязі.

 

 

            Головуючий:

 

            Судді: