КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

07 липня 2025 року                                                                             справа №320/37032/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розміру його суддівського стажу, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №413/0/15-24 як 39 років 0 місяців 22 дні;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із загального розміру його суддівського стажу, що визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №413/0/15-24 як 39 років 0 місяців 22 дні, починаючи з 14.02.2024, з виплатою недоотриманих сум.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо неврахування при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розміру його суддівського стажу, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №413/0/15-24 як 39 років 0 місяців 22 дні.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 згідно із наказом відділу юстиції Київського облвиконкому від 22.06.1987 № 152 обраний та зарахований народним суддею Кагарлицького народного суду.

Постановою Верховної Ради України від 21.11.1992 № 2815-ХІІ обраний на посаду члена Київського обласного суду.

Постановою Верховної Ради України від 19.06.1997 № 380/97-ВР обраний заступником голови Київського обласного суду.

Постановою Верховної Ради України від 26.12.2002 № 413-ІV обраний суддею апеляційного суду Київської області безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 19.05.2011 № 3399-ІV обраний суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 413/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку» позивач був звільнений з посади у відставку.

Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії ВССУ Романківа І.П. від 13.02.2024 №22-к ОСОБА_1 відрахований зі штату суду 13.02.2024.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 413/0/15-24 стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, складає 39 років 0 місяців 22 дні.

ОСОБА_1 14.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої були додані документи, передбачені пунктом 2 розділу II Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1.

Листом від 09.04.2024 № 13663-11690/3-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві направило на адресу позивача копію рішення № 930030883225 про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також повідомило, що при призначенні позивачу довічного утримання органом Пенсійного фонду України врахований стаж роботи позивача суддею у розмірі 36 років 7 місяців 23 дні. Відповідно, щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 призначене у розмірі 82% від його суддівської винагороди.

Згідно з наданим відповідачем розрахунком стажу Головним управлінням Пенсійного фонду в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не врахована половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою тривалістю 2 роки та 5 місяців, що призвело до зменшення відсоткового значення його щомісячного довічного грошового утримання.

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до  статті 22 Конституції України  права і свободи людини і громадянина, закріплені цією  Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України  встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Конституційний Суд України у рішенні від 11.1 0.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Крім того, у зв`язку із систематичним нехтуванням пенсійними органами стажу судді, що визначається Вищою радою правосуддя при звільненні суддів у відставку, рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 звернута увага Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, та вказано на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, що визначений у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку.

Рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 також наголошено, що необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання, обчислюється Вищою радою правосуддя як єдиним, конституційним органом, при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 413/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку» загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає йому право на відставку, становить 39 років 0 місяців 22 дні.

У той же час, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці положення Закону № 1402-VIII та рішення Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 413/0/15-24 не були виконані.

Так, згідно з наданим розрахунком стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці всупереч рішенню Вищою ради правосуддя від 13.02.2024 № 413/0/15-24 протиправно не зарахована половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою тривалістю 2 роки та 5 місяців.

Частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражі в України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

На день обрання у 1987 році ОСОБА_1 народним суддею Кагарлицького народного суду законодавством не було встановлено права судді на відставку та не врегульовано питання визначення стажу роботи на посаді судді, тому в цьому разі під час визначення стажу роботи на посаді судді підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на день обрання ОСОБА_1 суддею безстроково.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року № 9901/382/18.

На день обрання ОСОБА_1 на посаду судді апеляційного суду Київської області безстроково (26 грудня 2002 року) питання визначення стажу роботи на посаді судді регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15,12.1992 «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Відповідно до Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як десять років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.2010 № 1097 «Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», було також встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Судова практика Верховного Суду в частині застосування статті 1 Указу Президента України від 10.07. 1995 № 584/1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо обрахунку стажу, що дає право на відставку судді, та щодо перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання як до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, так і до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше під час дії зазначених нормативно-правових актів, є сформованою, сталою та послідовною (пункти 20 постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19 та постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 686/16953/17).

Відповідно до правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийняття рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ОСОБА_1 у період з 01.09.1982 по 30.06.1987 навчався за денною формою у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, де отримав вищу юридичну освіту за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію юриста. Зазначене підтверджується копією трудової книжки та копією диплома серії НОМЕР_1 від 22.06.1987.

Таким чином, до стажу роботи ОСОБА_1 , що враховується при призначенні та обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає зарахуванню 2 роки та 5 місяців як половина строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно невраховано при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розміру його суддівського стажу, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №413/0/15-24, який складає 39 років 0 місяців 22 дні.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору  статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Отже,  ефективний засіб правого захисту  у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Ураховуючи викладене в сукупності, суд знаходить правові підстави для задоволення позовних вимог позивача та, виходячи з формулювань позивачем позовних вимог, суд вважає за доцільне задовольнити їх у спосіб, що найбільш ефективно захистить його права та свободи.

Згідно з частиною першою  статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої  статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України  захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою  статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог повністю.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3  ст. 139 КАС України  при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього  Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20грн. Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1211,20грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

В частині клопотання про стягнення солідарно з відповідачів правничу допомогу у розмірі 15000,00грн., суд зазначає наступне.

Згідно  ст. 134 КАС України  витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження витрат на правничу допомогу  у розмірі 15 000,00 грн  позивач надав копії договору від 10.06.2024 №4/06-24 про надання правничої допомоги, додаткову угоду від 25.07.2024 №2, акт надання послуг від 30.07.2024 №1, платіжну інструкцію від 26.07.2024 на суму 15000,00грн.

Враховуючи передбачені вказаною статтею критерії, зокрема: складність справи (розгляд справи №320/37032/24 здійснювався в порядку спрощеного провадження, оскільки спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг;  ціну позову; значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (15 000,00грн), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 5000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

       в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці його суддівського стажу, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №413/0/15-24 як 39 років 0 місяців 22 дні.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із його суддівського стажу, що визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №413/0/15-24 як 39 років 0 місяців 22 дні, починаючи з 14.02.2024, з виплатою недоотриманих сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на  правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисячі) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

          Суддя                                                                                     Лапій С.М.