СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2012 року Справа № 5002-34/27-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Видашенко Т.С.,

за участю представників сторін:

позивач: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

відповідач: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ейвазова А.Р.) від 20 лютого 2012 року у справі №5002-34/27-2012

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

про стягнення 13188,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 13 188, 00 грн. заборгованості, з яких 8 000,00 грн. в рахунок повернення орендної плати, 100,00 грн. процентів; 88,00 грн. збитків від інфляції, а також 5 000, 00 грн. в рахунок оплати послуг адвоката.

В обґрунтуванні заявлених вимог, позивач посилався на те, що відповідач був зобов'язаний повернути 8 000,00 грн., отриманих в рахунок оплати орендної плати за квітень-травень 2011 року, оскільки договір від 22 березня 2011 року оренди приміщення розірвано за згодою сторін достроково. При цьому, позивач вказував, що направив 01 червня 2011 року відповідачу вимогу про повернення відповідних коштів, яка ним не виконана (т.1, а.с. 3-6).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2012 року у справі №5002-34/27-2012 (суддя Ейвазова А.Р.) у задоволені позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

02 квітня 2012 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

У судовому засіданні призначеному на 10 квітня 2012 року усі представники сторін з'явились, представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представник відповідачів проти їх задоволення заперечував. Колегія суддів для повного та об'єктивного розгляду справи, вирішила зробити перерву до 11 квітня 2012 року.

11 квітня 2012 року представник сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду були повідомлені у попередньому судовому засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини.

22 березня 2011 року між сторонами у справі - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди приміщення (т.1, а. с. 8-11, далі-договір).

За умовами договору відповідач (орендодавець) взяв на себе зобов'язання передати, а позивач (орендар) прийняти у строкове платне користування об'єкт оренди - квартиру АДРЕСА_3 (пп. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 п.1 договору).

Строк дії договору встановлений його пунктом 3.1, згідно якого договір вступає в силу з моменту підписання акту приймання-передачі і діє до 01 квітня 2012 року.

Факт передачі орендодавцем та прийняття орендарем об'єкту оренди підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 22 березня 2011 року, який підписано представниками сторін за договором (т. 1, а. с. 12).

Згідно пункту 4.1 договору розмір орендної плати встановлюється у грошовій формі та складає 12000 грн. в місяць. При цьому, договором визначено, що у день його укладення орендар сплачує орендодавцю орендну плату авансом за 1 місяць у розмірі 12000 грн. та додатково вносить заставу у розмірі місячної орендної плати; застава повертається орендарю в момент повернення об'єкту оренди орендодавцю за вирахуванням сум несплачених платежів та заподіяних несплачених ушкоджень об'єкту оренди (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.3. договору орендна плата оплачується у готівковій формі щомісяця 22 числа поточного місяця за наступний календарний місяць незалежно від результатів господарської діяльності орендаря, що підтверджується платіжними документами.

Пунктом 10.1 договору встановлений обов'язок орендаря письмово повідомити орендодавця не пізніше чим за 2 місяця до планованої дати розірвання або закінчення строку дії договору, у разі виявлення ним бажання розірвати або не продовжувати дію договору у зв'язку з відсутністю необхідності використовувати в подальшому об'єкт оренди; у випадку не виконання умов пункту 10.1 договору, орендар не має права на повернення застави (пункт 8.2 договору).

Під час вирішення спору у даній справі судом першої інстанції встановлено, що 22 березня 2011 року відповідачем отримано від позивача за квитанцією №739921 - 12 000 грн. з призначенням платежу - «оренда березень-квітень з 22.03 по 21.04.2011р.»; 22 квітня 2011 року - за квитанцією №739922 - 12 000 грн. з призначенням платежу - «оренда з 22.04.2011р. по 21.05.2011р.»(т. 1, а.с.21-22).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку повернути грошові кошти у розмірі 8 000 грн., отримані ним 22 квітня 2011 року, на підставі статті 1212 цивільного кодексу України та застосування до нього відповідальності, встановленої діючим законодавством, за користування безпідставно набутими коштами.

Відповідно до статті 1212 цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, за змістом пункту З частини З вказаної норми, положення глави 83 цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

В силу частини 2 цієї норми, положення глави 83 цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, до предмету доказування у даній справі входить встановлення фактів набуття (збереження) відповідних грошових коштів відповідачем за рахунок відповідача, а також відсутність для цього підстав (підстава відпала).

Так, під час вирішення спору у даній справі судом першої інстанції встановлено, що 22 березня 2011 року відповідачем отримано від позивача за квитанцією №739921 - 12 000,00 грн. з призначенням платежу - «оренда березень-квітень з 22 березня по 21 квітня 2011 року»; 22 квітня 2011 року - за квитанцією №739922 - 12 000,00 грн. з призначенням платежу - «оренда з 22.04.2011р. по 21.05.2011р.»(т. 1, а.с.21-22).

Факти отримання грошових коштів не оспорюються сторонами та визнаються відповідачем. При цьому, суд першої інстанції відхиляє доводи відповідача про те, що частина відповідних коштів, а саме у розмірі 12 000,00 грн., внесені позивачем в якості застави, оскільки у відповідних квитанціях зазначено призначення платежу - оренда за певний період.

Так, відповідно до статті 32 господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. При цьому, ці дані встановлюються такими засобами письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Вимоги, що пред'являються до доказів визначені статті 34 господарського процесуального кодексу України. Згідно вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) визначені Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджено постановою правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за N 40/10320).

Відповідно до пункту 3.1 Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Таким чином, допустимим доказом сплати коштів є відповідні розрахункові квитанції, які містять інформацію, зокрема, про вид послуг, які оплачено. У відповідних розрахункових документах - квитанціях зазначено призначення платежу як оренда за певний період.

Зважаючи на вказане, відповідними квитанціями підтверджується факт оплати орендної плати за період з 22 березня 2011 року по 21 травня 2011 року у загальній сумі 24 000,00 грн.

Мотивуючи заявлені вимоги, заявник апеляційної скарги вказує, що частина сплачених коштів, а саме у розмірі 8 000,00 грн. мала бути повернута відповідачем у справі, оскільки кошти у відповідній сумі утримуються ним безпідставно.

З'ясовуючи наявність у відповідачки підстав для отримання відповідних коштів, судом першої інстанції були встановлено, що 22 березня 2011 року між сторонами у справі - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди приміщення

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 ГК України.

Як встановлено місцевим судом, 02 травня 2011 року об'єкт оренди повернуто орендодавцю, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі (т.1, а. с. 20), що свідчить про припинення орендних відносин. При цьому, жодною із сторін договору не доведено, що відповідний договір розірвано за ініціативою певної сторони - позивача чи відповідача.

Отже, враховуючи, що позивач повернув об'єкт оренди до закінчення строку дії договору, а відповідач - прийняв такий об'єкт, не заперечуючи проти цього, суд першої інстанції цілком обґрунтовано вважає, що сторонами досягнуто згоди щодо дострокового розірвання відповідного договору і таке розірвання відбулось за взаємною волею обох сторін.

Відсутність угоди сторін про розірвання договору у письмовій формі не є підставою вважати, що розірвання договору не відбулось, зважаючи на те, що наявність такої угоди підтверджується актом прийому-передачі об'єкта оренди від 02 травня 2011 року.

Так, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що недотримання сторонами письмової форми угоди про розірвання договору (розірвання договору за загальним правилом вчиняється у такій самій формі, що й договір, що розривається, що визначено ст.654 ЦК України), не тягне за собою її недійсність, зважаючи на наступне.

Згідно частиною З статті 203 цивільного кодексу України, правочин (угода про розірвання договору до частини 2 статті 202 ЦК України є правочином) має вчинятися у формі, встановленій законом.

В силу частини 1 статті 206 ЦК України, правочин вчиняється усно або у письмовій формі.

Зважаючи на вимоги статті 654 ЦК України, угода про розірвання укладеного сторонами договору оренди, форма якого - проста письмова, мала бути укладена у письмовій формі.

Між тим, згідно пункту 1 статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. При цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Факт укладення угоди у усній формі про розірвання договору оренди підтверджується письмовим доказом - вказаним актом прийому-передачі від 02 травня 2011 року.

На момент здійснення оплати у розмірі 12 000 грн. -22 квітня 2011 року (квитанція №739922), частина якої, як вважає позивач утримується відповідачем безпідставно, договір оренди не був розірваний і у позивача, в силу факту укладення такого договору, яким ним на себе взяті певні зобов'язання, існував обов'язок щодо сплати орендної плати. При цьому, зважаючи, що договором визначений строк виконання такого зобов'язання - до 22 числа поточного місяця за наступний місяць, орендна плата за травень 2011 року мала бути оплачена позивачем в строк до 22 квітня 2011 року, тобто до розірвання відповідного договору, що мало місце 02 травня 2011 року. Таким чином, станом на момент оплати відповідних грошових коштів у розмірі 12 000 грн. існувала підстава для їх отримання відповідачем - право позивача на отримання від позивача виконання зобов'язання, що виникло в силу договору, не розірваного у встановленому порядку станом на 22 квітня 2011 року та не визнаного недійсним.

Позивачем у даній справі не доведено наявності певних юридичних фактів, з якими законом пов'язує виникнення у кредитора обов'язку повернути, отримані як виконання зобов'язання, грошові кошти.

Так, позивачем не було доведено, що достроково розриваючи відповідний договір та припиняючи зобов'язання за ним, сторони досягли згоди про повернення частини орендної плати, яка сплачена 22 квітня 2011 року, а саме за період - з моменту повернення об'єкта оренди -03 травня 2011 року до 21 травня 2011 року. При цьому, сам факт розірвання договору за згодою сторін не дає права на повернення виконаного за таким договором.

Більш того, підписуючи акт прийому-передачі об'єкта оренди сторони засвідчили про відсутність взаємних претензій (тобто не лише претензій орендодавця з приводу стану майна, яке повертається, а й претензій іншої сторони - орендаря) (т.1, а.с.45). При цьому, судом не прийнятий до уваги наданий позивачем примірник такого самого акта, у якому зазначено, що розрахунок за 20 днів не проведено, оскільки відповідного напису не містить примірник акту відповідача, що дозволяє зробити висновок про те, що відповідний напис вчинено пізніше передачі майна, одноособово позивачем.

Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторонами договір розірваного достроково з наданням відповідачу права на залишення грошових коштів, які сплачені за оренду 22 квітня 2011 року відповідно до квитанції від 22 квітня 2011 року.

Вимагати зменшення розміру орендної плати та звільнення від сплати орендної плати наймач (орендар) має право лише у випадку неможливості (обмеження такої можливості) користування відповідним майно через обставини, за які він не відповідає (частин 4,6 статті 762 ЦК України).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що у даному випадку сторонами договір розірвано за взаємною згодою, у т.ч. за наявності волі позивача на припинення користування майном, зважаючи, що ним не доведено іншого.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2012 року у справі №5002-34/27-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

Т.С. Видашенко

Розсилка:

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,Ялта,Автономна Республіка Крим,98600)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим