КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.04.2012 № 21/31
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Федорчука Р.В.
Яковлева М.Л.
при секретарі Криворотько В.В.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2 - дов. б/н від 23.01.2012р.;
від відповідача - ОСОБА_3 - дов. № 110/10 від 26.12.2011р.
перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович»
на ухвалу Господарського суду м. Києва
від 22.02.2012 р.
у справі № 21/31 (суддя - Шевченко Е.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович»
до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про стягнення 777 175,54 грн.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2012 року по справі № 21/31 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» про зміну способу та порядку виконання ухвали з добровільного на примусовий.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2012 року скасувати та прийняти нову, якою змінити спосіб та порядок виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 27.11.2008 року по справі № 21/31, в редакції ухвали Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 року по справі № 21/31 та ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 року по справі № 21/31, з добровільного на примусовий та стягнути з Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» суму коштів у загальному розмірі 660 183,76 грн., в тому числі: 488 514,21 основного боргу, 141 669,12 грн. інфляційних втрат, 22 123,67 грн. 3% річних, 7 771,76 грн. витрат по сплаті державного мита та 105 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення господарського процесу. Стягнути з Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» 536,50 грн. судового збору.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права.
Ухвалою від 21.03.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження в наступному складі колегії: Головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
02.04.2012 року, в зв'язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, змінено склад колегії, а саме: суддів Майданевича А.Г. та Гаврилюка О.М. на суддів Федорчука Р.В. та Яковлєва М.Л. відповідно.
Представник позивача в поясненнях, наданих в судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2012 року по справі № 21/31 повністю та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду як таку, що прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України господарський суд виносить ухвалу про затвердження мирової угоди сторін, якщо у процесі провадження у справі сторони досягли згоди та уклали мирову угоду.
27.11.2008 року Господарським судом міста Києва припинено провадження по справі № 21/31 у зв'язку з затвердженням мирової угоди між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондович" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в резолютивній частині якої викладено та передбачено порядок сплати боргу та судових витрат.
Оскаржуваною ухвалою від 22.02.2012 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» відмовлено в зміні способу та порядку виконання ухвали, якою затверджено мирову угоду, з добровільного на примусовий.
25.11.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» звернулось до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції із заявою про примусове виконання ухвали від 27.11.2008 року (а.с. 7-10).
29.11.2011 року винесено постанову старшим державним виконавецем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції ОСОБА_4 про відмову у відкритті виконавчого провадження в зв'язку з тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 11-12).
В даній постанові зазначено, що мирова угода, затверджена судом, припускає добровільне її виконання, а Закон України «Про виконавче провадження» направлений на примусове виконання рішень судів; у разі невиконання стороною умов такої угоди у добровільному порядку, зацікавлена сторона має право звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження мирової угоди із заявою про зміну порядку її виконання з добровільного на примусовий, що стане підставою для вчинення державною виконавчою службою дій, спрямованих на примусове виконання.
Апелянт помилково ґрунтує свої вимоги відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок його виконання.
Судом першої інстанції було враховано п. 1.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 року № 02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України», яким зазначено, що під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішення форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.
У вищевказаному роз'ясненні також зазначено, що, наприклад, за відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна. Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміна добровільного виконання рішення на примусове не є в розумінні статті 121 ГПК України зміною способу та порядку виконання цього рішення.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК).
В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.
Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ухвала від 27.11.2008 року винесена правомірно, а тому відсутні підстави для її зміни чи скасування.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду м. Києва від 22.02.2012 року по справі № 21/31 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.02.2012 року по справі № 21/31 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 21/31 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Ткаченко Б.О.
Судді Федорчук Р.В.
Яковлев М.Л.