Справа № 2-5354/11

           РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2012 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Скрипник К.О.

при секретарі Берко Я.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа –Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про поділ майна подружжя, визнання права власності, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач 09 грудня 2009 року звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вказаним позовом, в якому згідно уточнених позовних вимог зазначила, що 31 жовтня 1987 року уклала шлюб з ОСОБА_2. Під час спільного подружнього життя ними було придбано автомобіль «Фольксваген Транспортер», д/н НОМЕР_1; причеп, д/н НОМЕР_2; 61 сім`ю бджіл, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. На підставі договору дарування від 05 жовтня 1993 року, посвідченого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 2-4737, відповідачу належить домоволодіння АДРЕСА_2. На момент укладання вказаного договору, зазначене домоволодіння складалося з літ. «А-1»- жилий будинок загальною площею 114,1 кв.м., жилою 34,3 кв.м.; літ. «Б»- літня кухня; літ. «В»- вбиральня; літ. «Г»; «Д»- сарай; № 1-3, I –огородження; літ. «К»- колодязь. За час спільного проживання сторін у вказаному домоволодінні ними було збудовано літ. «Ж»- навіс; літ. «Е»- гараж; №№ 4,5 –споруди; I –мостіння, у житловому будинку літ. «А-1»зроблено перекриття даху, проведений газ та вода, зроблено окреме опалення, що в свою чергу, збільшило ліквідність та ринкову вартість домоволодіння в цілому. Просила поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за позивачкою право власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_2, визнати за нею право власності на ? частину автомобіля «Фольксваген Транспортер», д/н НОМЕР_1, на ? частину причепа, д/н НОМЕР_2, виділити ОСОБА_1 31 сім`ю бджіл та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою від 22 березня 2010 року до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилалася на обставини, зазначені в позові.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги визнали частково, в частині визнання за позивачкою права власності на ? частину автомобіля «Фольксваген BESTEL”, д/н НОМЕР_1 та на ? частину причепу КРД 050100, д/н НОМЕР_2. Стосовно спірного домоволодіння пояснили, що вказане домоволодіння належить відповідачу на підставі договору дарування та є його особистою власністю. Всі поліпшення, які робилися є незначними.

Третя особа у судове засідання не з`явилася про день і час проведення слухання справи повідомлялася належним чином про причини неявки не повідомила.

Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача та його представника, свідків, вивчивши матеріали справи, та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 жовтня 1987 року, та рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2010 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.23, 146).

Встановлено, що у період сумісного подружнього життя сторонами за спільні кошти було придбано майно, а саме, автомобіль «Фольксваген BESTEL”, д/н НОМЕР_1; причіп КРД 050100, 2006 року випуску, д/н НОМЕР_2, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 28.07.2006 року, на підставі акту прийому-передачі № МВЧ 409473 від 18.06.2006 року (а.с.14).

У відповідності до ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не заявлялась вимога про стягнення грошової компенсації за ? частину спірного майна, то суд вважає, що за позивачкою має бути визнано право власності на ? частину спільно нажитого з відповідачем під час шлюбу майна, а саме автомобілю «Фольксваген BESTEL”, д/н НОМЕР_1 та на ? частину причепу КРД 050100, 2006 року випуску, д/н НОМЕР_2 та позовні вимоги в цій частині законні, обгрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Далі встановлено, що згідно договору дарування від 05 жовтня 1993 року ОСОБА_3 подарувала домоволодіння № 176 по вул. Дніпрельстанівська в м. Дніпропетровську ОСОБА_2 Вказаний договір дарування був нотаріальним чином посвідчений державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 за реєстровим номером 2-4737 (а.с.7-8). Вказане домоволодіння № 176 по вул. Дніпрельстанівська в м. Дніпропетровську зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05.10.1993 року, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 2-4737 (а.с.40).

Суд вирішуя справу керується Кодексом про Шлюб та сім»ю України (в редакції 1969 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин в частині нерухомого майна.

Відповідно до ст. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Згідно ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою від 27 грудня 2010 року за клопотанням представника позивача по справі була призначена та проведена судова товарознавча експертиза, для визначення ринкової вартості домоволодіння № 176 по вул. Дніпрельстанівська в м. Дніпропетровську, ринкової вартості ремонтних робіт по вказаному домоволодінню, проведених за період з 05 жовтня 1993 року по теперішній час, та для визначення частки ремонтних та будівельних робіт проведених за період з 05 жовтня 1993 року по теперішній час по відношенню до ринкової вартості спірного домоволодіння в цілому.

Так, згідно висновку № 437/438-11 від 15.08.2011 року встановлена вартість домоволодіння № 176 по вул. Дніпрельстанівська в м. Дніпропетровську, яка склала 327576 грн., вартість ремонтних та будівельних робіт (земельних поліпшень та благоустрою), проведених після 05.10.1993 року складає 22057 грн., частка ремонтних та будівельних робіт (земельних поліпшень та благоустрою), проведених за період з 05 жовтня 1993 року по теперішній час по відношенню до ринкової вартості домоволодіння № 176 по вул. Дніпрельстанівська в м. Дніпропетровську в цілому складає 7/100 (а.с.98-108).

Отже, в судовому засіданні не доведений факт, що переобладнання, які відбулися в домоволодінні робив позивач за власні кошти або свою фізичною працею. Суду не надано письмових доказів в підтвердження доходу на той час позивачем, тобто не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що посвідчували би викладені у позові обставини, незважаючи на неодноразові роз'яснення судом покладеного обов'язку на доказування вимог.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд вважає, що спірне домоволодіння є особистою власністю відповідача і не може бути визнано об’єктом спільного майна подружжя, тому позовні вимоги, заявлені позивачем в цій частині є недоведеними, не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині виділу позивачу 31 сім`ю бджіл, то суд в цій частині також відмовляє, оскільки не представлено жодних доказів, кому належать вказані бджоли та коли вони були придбані сторонами.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд вважає за необхідне стягнути з позивачки недоплачений, при подачі позову, судовий збір в розмірі 819 грн. Так, позивачем, при подачі позову, було сплачено мінімальний розмір судового збору в розмірі 51 гривня, оскільки позивач не мала можливості зазначити ціну позову. Згідно висновку № 437/438-11 від 15.08.2011 року встановлена вартість домоволодіння № 176 по вул. Дніпрельстанівська в м. Дніпропетровську, яка склала 327576 грн., тому сума в розмірі 819 грн. підлягає сплаті позивачем за ? частину спірного домоволодіння.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 24, 25 КпШС України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 60, 63, 70 СК України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-61, 88, 209, 213-215, 218,222 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа –Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»про поділ майна подружжя, визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину автомобіля «Фольксваген BESTEL», 2001 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та на ? частину причепу КРД 050100, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_2.

В задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в дохід держави в розмірі 819 гривень (вісімсот дев`ятнадцять гривень).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя К.О. Скрипник