Справа № 2-1065/11

Провадження № 2/426/560/2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10.04.2012 року                                                                                м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого - судді Шестакової З.С.

при секретарі - Пометій Є.Т.

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, суд

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення боргу.

Свої вимоги мотивує тим, що 26 квітня 2009 року вона дала у борг ОСОБА_3 гроші в сумі 64 000 грн. строком на один місяць, тобто до 26 травня 2009 року. В травні 2009 року відповідач гроші їй не повернула, але протягом літа обіцяла їй їх повернути. При цьому передала їй пластикову платіжну картку банку ПАТ КБ „ПриватБанк”, з якої вона, ОСОБА_1, зможе зняти її заробітну плату. Однак, скористатися даною карткою вона не змогла, оскільки відповідач її заблокувала.

01 листопада 2009 року ОСОБА_3 власноручно написала боргову розписку, в якій зобов’язалася повертати борг в сумі 64 000 грн. щомісячно в сумі 1 000 грн. із заробітної плати, та знову передала позивачці пластикову платіжну картку банку ПАТ КБ „ПриватБанк”.

Оскільки позивач не змогла скористуватися даною карткою через те, що відповідач її також заблокувала, вона стала вимагати у ОСОБА_3 повернути їй борг, однак по цей час відповідач позивачці гроші не повернула.

          Так як відповідач в добровільному порядку не збирається повертати борг, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 64 000 грн. та судові витрати.

                    Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги позивача не визнала та показала, що ОСОБА_3 дійсно у квітні 2009 року взяла в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 7 000 грн., передавши їй пластикову платіжну картку ПАТ КБ „ПриватБанк”. З даної картки позивач у квітні 2009 року зняла гроші, тому представник відповідача вважає, що борг був повернутий ОСОБА_1

                    У листопаді 2009 року ОСОБА_3 змушена була написати боргову розписку, оскільки ОСОБА_1 їй погрожувала. Але до правоохоронних органів відповідач не зверталася. Тому представник відповідача вважає дану розписку безгрошовою та просила суд в позові ОСОБА_1 відмовити.

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд находить позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

          Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_3 26 квітня 2009 року взяла у ОСОБА_1 в борг гроші в сумі 64 000 грн. строком на один місяць, тобто до 26 травня 2009 року. Однак тривалий час відповідач гроші не повертала та 01 листопада 2009 року на підтвердження боргових зобов’язань ОСОБА_3 надала ОСОБА_1 розписку, яка була написана нею власноручно 01 листопада 2009 року (а.с.7). У зазначеній розписці від 01 листопада 2009 року ОСОБА_3 підтвердила те, що вона взяла у ОСОБА_1 в борг гроші в сумі 64 000 грн., які зобов’язується повертати щомісячно по 1 000 грн. із заробітної плати, та передала позивачці пластикову платіжну картку банку ПАТ КБ „ПриватБанк”. Строк повернення суми у розписці не вказаний.

          Відповідно до вимог ч. 3 ст. 530 ЦК України ОСОБА_1 у листопаді 2009 року звернулася до ОСОБА_3 з вимогою про повернення боргу.

          В строки, передбачені ч. 3 ст. 530 ЦК України, відповідач не повернула позивачеві борг.

          Суд не може взяти до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 фактично взяла в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 7 600 грн., які повернула позивачеві шляхом зняття ОСОБА_1 вказаної суми з банківської платіжної картки ОСОБА_3 та те, що боргову розписку ОСОБА_3 написала під загрозою з боку ОСОБА_1, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В той же час доказів, які б спростовували позовні вимоги позивача та доводили заперечення відповідача, представник відповідача суду не надала.

До того ж, представника відповідача ОСОБА_2 не оспорила факт позики. Але письмових доказів, яки б підтверджували те, що відповідач насправді одержала від позикодавця гроші в сумі 7 600 грн., представник відповідача суду не надала.

          Крім того, розписка відповідача від 01 листопада 2009 року посвідчує передачу ОСОБА_3 позикодавцем ОСОБА_1 певної грошової суми, а саме 64 000 грн.

При таких обставинах, у суду не викликає сумніву факт передачі позивачем відповідачу в борг грошей у сумі 64 000 грн.

Також, представник відповідача не довела той факт, що ОСОБА_1 знімала з банківської платіжної картки ОСОБА_3 будь-яку суму.

Як встановлено судом, дійсно ОСОБА_3 двічі передавала позивачеві банківські платіжні картки на своє ім’я, але наприкінці квітня 2009 року ОСОБА_1 на вимогу ОСОБА_3 повернула їй платіжні картки, з якої відповідач зняла гроші на власні потреби. Даний факт підтверджується власноручно написаним листом ОСОБА_3 До того ж, 01 листопада 2009 року ОСОБА_3 власноручно написала ОСОБА_1 розписку, в якій вказала, що отримала гроші в сумі 64 000 грн., при цьому вона не вказувала те, що фактично вона брала в борг 7 600 грн. або те, що позивач зняла дану суму з її платіжної картки.

Крім того, скористатися платіжними картками ОСОБА_1 не мала можливості, оскільки вони були заблоковані ОСОБА_3, що підтверджуються інформацією ПАТ КБ „ПриватБанк” № 30.1.0.0/2-20120117/1885 від 03.01.2012 про рух грошових коштів по рахункам ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд приходить висновку, що відповідач та її представник розпорядилися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючі те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить висновку, що факт боргових зобов’язань ОСОБА_3 доведений та сума боргу в розмірі 64 000 грн. повинна бути стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

          На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовій збір в розмірі 640 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 214-215, 217-218, 224 ЦПК, 530 ч. 3, 1047 ч. 2 ЦК України, суд

вирішив:

          Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу 64 000 (шістдесят чотири тисячі) грн., судовий збір 640 (шістсот сорок) грн., а всього до стягнення 64 640 (шістдесят чотири тисячі шістсот сорок) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя:З. С. Шестакова