Справа № 2-624/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2012 року          

Ужгородський міськрайонний суд в складі головуючого –судді Короля Ю.А., секретаря –Совича Ю.І., представника позивача - ОСОБА_1, розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості по заробітній платі, моральної шкоди, та видачу трудової книжки,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ПП ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості по заробітній платі в розмірі 10897,00 грн., та моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Заявою від 13 березня 2012 року представник позивача - ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 01.01.2010 року по день винесення судом рішення по справі та моральну шкоду –10000 грн., та просив видати трудову книжку.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до укладеного 05.05.2009 року безстрокового трудового договору вона перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Згідно з договором ОСОБА_2 була працевлаштована продавцем у магазині по АДРЕСА_1 із щомісячною заробітною платою у розмірі 625 грн. на місяць, але не нижчою законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної платні.

Позивачка зазначає, що в лютому 2010 року відповідач закрив магазин, не попередивши її про розірвання трудового договору, укладеного між сторонами, не видав їй на руки трудової книжки та не провів з нею остаточного розрахунку. Вона також зазначає, що відповідач уникає з нею зустрічей, а звернення із заявою до правоохоронних органів позитивного результату не дало. Вважає дії відповідача незаконними, такими, що суперечать чинному трудовому законодавству та наносять їй матеріальної та моральної шкоди. Позивачка вказує на те, щоє одинокою матір'ю, яка виховує неповнолітнього сина і не має змоги влаштуватися на іншу роботу, поза як їй не повернуто трудову книжку.

У суді представник позивача –ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив що його довірительці стало відомо про наказ № 07/06 від 07 червня 2010 року та звільння з роботи 09 серпня 2010 року тільки після подання таких документів відповідачем у справу. ОСОБА_2 не ставила підпису на жодному з цих наказів чи попередженні, по сьогодні вона не отримала трудову книжку та ніби-то депоновану зарплату

Відповідач ПП ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позов визнали частково в сумі 5975,03 грн. невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, яка була нарахована за період з 01.01.2010 р. по 09.08.2010 р.

ВІдповідач стверджує, що відповідно до наказу № 07/06 від 07 червня 2010 року від 08.06.2010 р. письмово попередив позивачку про заплановане звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України та звільнив останню 09 серпня 2010 року.

Також відповідач зазначає що позивачка нез'являється за нарахованою заробітною платнею.

Щодо видачі трудової книжки –зазначив, що така зберігається у ОСОБА_2

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши і вивчивши матеріали справи суд встановив, що відповідно до укладеного 05.05.2009 року та зареєстрованого в Ужгородському міському центрі зайнятості безстрокового трудового договору № 573 вона перебуває у трудових відносинах з відповідачем із вищезазначеної дати. Згідно з пунктів 2-3 договору ОСОБА_2 зобов'язана виконувати обов'язки продавця, із щомісячною заробітною платою у розмірі 625 грн. на місяць, але не нижчою законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної платні.

Місце роботи позивачки - магазин по АДРЕСА_1, що не заперечується сторонами.

Позивачка надала суду постанову Ужгородського МУ ГУ МВС України від 01.07.2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи, щодо ПП ОСОБА_3 за неправомірні дії останнього з приводу невиплати заробітньої платні працівниці ОСОБА_2 З наданої постанови слідує, що станом на час її винесення –01.07.2010 року приватний підприємець ОСОБА_3 не виплачував заробіної платні працівниці ОСОБА_2 з лютого місяця 2010 року, про що Територіальним управлінням інспекції праці, було складено адмінпротокол.

Відповідач надав суду наказ № 07/06 від 07 червня 2010 року від 08.06.2010 р про заплановане вивільнення працівників, попередження про наступне вивільнення від 08.06.2010 року та наказ № 09/08 від 09 серпня 2010 року «Щодо особового складу». На даних документах відсутній підпис позивачки ОСОБА_2 про те, що вона з ними ознайомлена, про що не заперечували відповідач та його представник ОСОБА_4

В своїх поясненнях відповідач не зміг назвати точної дати коли він персонально повідомив позивачку про її наступне вивільнення.

На запит суду Ужгородському міському центрі зайнятості останній надав письмову відповідь про те що, укладений 05.05.2009 року безстроковий трудовий договор між ПП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є діючим.

ВІдповідно до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином суд встановив факт неповідомлення роботодавцем ПП ОСОБА_3 свого працівника ОСОБА_2 про її наступне вивільнення, а тому вважає її звільнення вказаною датою 09 серпня 2010 року незаконним, а трудовий договір таким що продовжує діяти на час розгляду справи.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 21 Закону України працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору та підставі укладеного трудового договору.

          Враховуючи предмет позову, обставини справи, суть правовідносин, виходячи з рівності учасників цивільного процесу та з додержанням завдань цивільного судочинства, вважаю, що збільшення розміру позовних вимог є правомірним виходячи з наступного:

          Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

          Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів цивільного законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

          Згідно до ст. 22 ЗУ «Про оплату праці»суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

          Стаття 24 ЗУ «Про оплату праці»та стаття 115 «Кодексу законів про працю України»передбачає регулярну виплату заробітної платні, не рідше двох тижгнів, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

          Згідно статті 116 «Кодексу законів про працю України»при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

          Статтею 117 «Кодексу законів про працю України»передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно статті 47 «Кодексу законів про працю України»Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

          Відповідно до статті 237-1 «Кодексу законів про працю України» відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Згідно статті 238 «Кодексу законів про працю України»При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд констатує факт порушення приватним підприємцем ОСОБА_3 законних трудових прав працівника ОСОБА_2 щодо своєчасної та повної виплати їй заробітньої платні, розрахунок якої додано позивачем до справи і вважає, що в цій частині позов підлягає повному задоволенню.

уд приймає до уваги твердження позивачки щодо завданої їй незаконними діями відповідача моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях та переживаннях позивачки, і враховує той факт, що на час винесення рішення, відповідач не здійснив жодних практичних заходів щодо погашення такої заборгованості. На думку суду розмір моральної шкоди завданої позивачці має бути співрозмірний з реально завданою шкодою, а тому в частині задоволення моральної шкоди позов підлягає частковому задоволенню.

Критично оцінивши пояснення сторін щодо видачі ОСОБА_2 –ОСОБА_3 трудової книжки, суд вважає, що таке підлягає до задоволення, оскільки, жодних підтверджень повернення трудової книжки ОСОБА_3 суду не надав.

На підставі вищенаведеного та керуючись укладеним трудовим договором № 573, Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік», ст. 49-2, 94, 95, 115 Кодексу законів про працю України, статей 21, 23, 24 Закону України "Про оплату праці" ст.ст. 208, 209, 212, 213, 215, 224-226, 294 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Змінені позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_3 ідн. номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 АДРЕСА_3 заборгованість по невиплаченій заробітній платі в сумі 25123 грн., за період із січня 2010 року по 01 квітня 2012 року

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_3 ідн. номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 АДРЕСА_3 моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

Стягнути з Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_3 ідн. номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 АДРЕСА_3 51 грн. держмита, 30,0 грн. за ІТЗ розгляду цивільної справи.

Зобов’язати ОСОБА_3 видати трудову книжку ОСОБА_2.

Заходи забезпечення вжиті ухвалою суду від 03 березня 2011 року про

В іншій частині позовних вимог –відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя                                                                                                       Ю.А.Король