УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 22-ц/0690/2849/11

Категорія 19, 21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді          Косигіної Л.М.

суддів:                    Жигановської О.С., Кочетова Л.Г.

при секретарі           Порохня М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

          У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216, 362 ЦК України просив визнати недійсним договір дарування 2\5 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 17.03.2004 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та застосувати наслідки недійсності правочину, зобов’язавши ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього договору. Зазначив, що він є власником 16\100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1. У листопаді 2009 року він дізнався про те, що ОСОБА_2 продав свою частину будинку ОСОБА_4, оформивши при цьому договір дарування. Вказана угода є недійсною, оскільки сторони фактично уклали договір купівлі-продажу, порушивши при цьому вимоги ст. 362 ЦК України.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 06 жовтня 2011 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, та відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що під час укладення договору нотаріусом роз’яснено всі його умови, сторони діяли добровільно та мали на меті саме договір дарування. У позовній заяві ОСОБА_1 не просив перевести на нього права і обов’язки покупця, та взагалі не вказав підстав для визнання даного договору недійсним. Суд безпідставно прийняв до уваги розписку про отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_4, хоча її зміст не відповідає вимогам Закону, що підтверджується ухвалою Верховного Суду України від 11.02.2009 року.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування є удаваним правочином, оскільки між сторонами фактично укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 гроші в сумі 14500 грн. Проте, з таким висновком погодитися неможна з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 16\100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 4-5, 7).

17.03.2004 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 належні йому 2\5 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що складаються з приміщення “Трансагенства“ площею 67,4 кв.м. (а.с. 6.).

Відповідно до ст. 235 ЦК України, роз’яснень, викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Наміру однієї сторони для укладення удаваної угоди недостатньо.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

На підтвердження вимог щодо удаваності договору дарування, позивач надав суду розписку про те, що ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_4 гроші в сумі 14500 грн. за продаж частини будинку (а.с. 189). При цьому, судом першої інстанції не взято до уваги те, що ОСОБА_4 не був стороною оспорюваного договору. Крім того, ОСОБА_4 у березні 2007 року звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним правочином, однак 09.10.2009 року позов залишено без розгляду (а.с. 139). ОСОБА_4 дану ухвалу не оскаржував.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 пояснила, що укладаючи договір дарування частини будинку, вона не мала на меті інший договір. Нотаріусом їй та дарувальнику було роз’яснено всі умови вчинення договору. Кошти за спірну частину будинку нею не передавалися. Вказані обставини підтвердив і приватний нотаріус ОСОБА_6

Є безпідставними посилання суду першої інстанції на те, що приватний нотаріус ОСОБА_6 визнав позов, оскільки вони спростовуються як показами нотаріуса, так і матеріалами справи.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частини може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

За змістом вказаних норм не може підверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Оскільки позивачем не надано суду допустимих доказів, що обидві сторони, укладаючи договір дарування, бажали приховати договір купівлі-продажу, який вони насправді вчинили, тому підстави для задоволення позову, передбачені ст. 235 ЦК України відсутні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2011 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча Судді