Справа № 22-ц-462/12 13.03.2012 13.03.2012 13.03.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1490/462/12 року Головуючий 1 інстанції Волкова О.І.
Категорія 20 Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
13 березня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання Скопенко В.М.,
з участю:
позивача ОСОБА_2
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 грудня 2011 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання за ними права власності на неї, -
у с т а н о в и л а :
31 жовтня 2011 року ОСОБА_2 пред’явив до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.
12 серпня 1998 року, він від свого імені, і, від імені двох неповнолітніх на той час дітей – дочки ОСОБА_3, 1984 року народження, та ОСОБА_4, 1992 року народження, уклав з відповідачами договір купівлі-продажу, за умовами якого придбав у відповідачів за 9 675 гривень в його та дітей спільну сумісну власність трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, в той же день зареєструвавши договір в Южноукраїнській філії Універсальної товарної біржі “Нерухомість Н” про що в “Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю” вчинено запис за № 50.
Зразу ж після укладення названого договору він та діти вселилася в набуту квартиру, були в ній зареєстровані і стали проживати.
Посилаючись на те, що через недотримання сторонами по договору необхідної за законом нотаріальної форми ні він, ні діти, у повній мірі не можуть розпоряджатися квартирою, та неможливість, через відсутність у нього інформації щодо місця проживання продавців, посвідчити укладений договір нотаріально, просив позов задовольнити.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 грудня 2011 року у позові відмовлено за відсутності необхідності у підтвердженні права набувачів на спірну квартиру та відсутності у чинному ЦК України такого, як обрав позивач, способу захисту порушеного права.
ОСОБА_2 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про задоволення його позову.
Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду нормам цивільного законодавства, що діяло на час виникнення спірних відносин.
Апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати і ухвалити нове рішення – про задоволення позову.
Так, відмовляючи ОСОБА_2 у позові міський суд виходив з того, що право позивача та його дітей на спірну квартиру не може бути підтверджено в обраний ними спосіб, оскільки його в законі не існує, і, крім того, його не слід і підтверджувати, оскільки воно ніким не оспорюється.
Однак із таким у повній мірі погодитися не можна.
Відповідно до ст. ст. 57-58 Конституції України, ст. 5 чинного ЦК України та ст. 3 ЦК України в редакції 1963 року, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні відносини виникли у 1998 року, а, відповідно, для їх врегулювання слід застосувати ЦК України в редакції 1963 року.
За статтею ж 153 й главою 20 ЦК України в названій редакції та главою 54 підрозділу 1 розділу ІІІ книги 5 чинного ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними для договорів купівлі-продажу будинку (квартири) є умови, що стосуються їх предмету та ціни, а форма, якої він за законом потребує, – повинна бути нотаріальна.
Недотримання такої форми, відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року), тягне за собою недійсність такого договору.
Проте, відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК України в названій редакції, а саме названа норма діяла на час укладення відшукуваного позивачем договору, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати її дійсною - але це можливо лише за умови, що одна з сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального її оформлення (це ж правило збережено і ч. 2 ст. 220 чинного ЦК України).
Згідно позовної заяви ОСОБА_2(а.с. – 4-5); ксерокопії договору купівлі-продажу № 50 від 12 серпня 1988 року, зареєстрованому на біржі (а.с. - 7); довідки КП “Бюро технічної інвентаризації” м. Южноукраїнська від 24 жовтня 2011 року № 399 (а.с. - 11); довідки ЖЕД-3 (а.с. – 10.); ксерокопії технічного паспорта на квартиру (а.с. –8-9); відповідей міського та обласного адресних бюро (а.с.-13, 40-45) – 12 серпня 2008 року, ОСОБА_2 від свого імені, і, від імені неповнолітніх дочки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 без дотримання нотаріальної форми уклав з відповідачами договір купівлі-продажу, за умовами якого придбав у тих за 9 675 гривень в свою та дітей спільну сумісну власність трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, зареєструвавши його в Южноукраїнській філії Універсальної товарної біржі “Нерухомість Н”, про що в “Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю” вчинено запис за № 50. З того часу набувачі проживають в названій квартирі, зазначивши її при реєстрації місцем свого постійного проживання. Не дивлячись на це, через недотримання при укладені договору належної за законом форми, вони позбавлені можливості у повній мірі використовувати правомочності власників квартири, і не можуть, через відсутність інформації про місце перебування відповідачів, надати договору належної форми.
За наведених обставин, в наявності усі підстави для визнання виписаного договору дійсним і таку дії слід було вчинити, задовольнивши позов ОСОБА_2
Проте місцевий суд, дійшовши таких же висновків щодо дійсних обставин спору, вчинив протилежне щодо правової долі позову і безпідставно відмовив у ньому. У зв’язку з цим, виписаний висновок судової колегії слід оформити рішенням апеляційної інстанції, попередньо скасувавши рішення районного суду.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313 – 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 9 грудня 2011 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати договір купівлі-продажу від 12 серпня 1998 року, зареєстрований в “Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю” Южноукраїнської філії Універсальної товарної біржі “Нерухомість Н” за № 50, за яким ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продали належну їм на праві спільної сумісної власності, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 купили у спільну сумісну власність за 9 675 гривень трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 - дійсним.
Визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власністі на квартиру АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: