ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "11" квітня 2012 р.                                                                                   Справа № 4/426  

                           Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

суддів:Козир Т.П.,

Губенко Н.М.,

Іванової Л.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське"

на рішення

та постановуГосподарського суду міста Києва від 03.11.2011

Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2012

у справі№4/426 Господарського суду міста Києва

за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"

провизнання недійсним п. 3.9 додатку № 4 до договору

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, дов.від 30.05.2011 б/н

відповідача: ОСОБА_2, дов.від 10.02.2012 № 244

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Шевченківське" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" про визнання недійсним пункту 3.9 додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до договору фінансового лізингу №01-70/1/08-обл від 24.04.2008, укладеного між сторонами по справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що умови, визначені сторонами в оспорюваному пункті, не відповідають вимогам Закону України "Про фінансовий лізинг". Зокрема, позивач посилається на те, що у пункті 3.6. Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до договору) та в Графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) сторонами визначено конкретний  розмір платежу як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, в той час як пунктом 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж, як винагорода, яка підлягає сплаті відповідачу виключно внаслідок  збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, який не передбачений ч.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що положення частини 2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не обмежують включення до складу лізингових платежів таких складових, як зміна курсової різниці.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2011р. (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2012 (колегія суддів у складі: головуючого судді - Майданевича А.Г., суддів Гаврилюка О.М., Мальченко А.О.) в задоволенні позову відмовлено за відсутності правових підстав для визнання оспорюваного пункту недійсним.

Не погоджуючись з із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції у цій справі,  Приватне сільськогосподарське підприємство "Шевченківське" звернулося  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що сторонами укладено договір фінансового лізингу № 01-70/1/08-обл від 24.04.2008, за умовами якого, відповідач зобов’язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно: початкозбирач, моделі Конспид 8-70 FC з підбиранням кукурудзи, загальною вартістю 319 715,12грн. (без ПДВ) відповідно до додатку №2 до договору "Специфікація і умови передачі предмету лізингу", а позивач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Згідно пункту 3.1 договору позивач виплачує відповідачу лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів, який є додатком № 1 до договору, та умов статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, який є додатком № 4 до договору.

Лізингові платежі включають: суму авансового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Пунктом 3.6 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до договору) визначено, що позивач не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно п. 3.5 Загальних умов, зобов’язаний сплатити винагороду, яка визначається виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.

У пункті 3.9 Загальних умов фінансового лізингу передбачено, що на дату сплати, визначену пунктом 3.5 Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов, коригується на суму Винагороди, яка визначається за формулою: V1 = So * K - So

де, So –сума чергового лізингового платежу за Договорами на дату сплати;

К –коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п’ять) календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу, згідно п 3.5 Загальних умов, та збільшеного на 0,59 % (нуль цілих п’ятдесят дев’ять сотих) відсотка, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ "УкрСиббанк" (далі –банк), по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою Банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмета лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта K менше одиниці, то сума V1 не розраховується;

* –знак множення.

Якщо курс гривні до долара США, за яким банк за дорученням лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш ніж на 0,6 (нуль цілих та шість десятих) відсотка курс гривні до долару США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта К, вказаного в цьому пункті, то Лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізингоодержувач зобов’язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.

Предметом спору, що виник між сторонами, є відповідність пункту 3.9 додатку №4 (Загальні умови фінансового лізингу) до укладеного сторонами договору фінансового лізингу №01-70//1/08-обл від 24.04.2008 вимогам частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що визначений у спірному пункті  платіж, як винагорода, яка підлягає сплаті виключно з врахуванням збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, не передбачений частиною 2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216  ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договору (його частини) недійсним і настання  відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо  в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Договір лізингу має бути укладеним у письмовій формі з зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умов, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.1 статті 16 названого Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Названа норма надає пріоритет договірного регулювання відносин лізингу над нормативним.

Частиною 2 названої статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, частина 2 ст.16  Закону визначає у загальному вигляді можливий склад лізингових платежів  і  не встановлює вичерпний перелік складових платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, та не містить імперативного припису щодо заборони сторонам договору фінансового лізингу визначати і відносити до лізингових безпосередньо у договорах лізингу інші платежі, так само як і  визначати ціну у договорі (винагороду), розподіливши її на складові частини та розмістивши їх у різних пунктах договору.

Відповідно до частини 3 статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (стаття 189 ГК України).

Відповідно до статті 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах –також за рішенням суб'єкта господарювання.

Частинами 1, 2 статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Сторонам при визначенні грошового зобов’язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі.

Частиною 2 статті 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

У пункті 3.9 Загальних правил фінансового лізингу сторони договору визначили відповідну формулу, за якою лізингодавець здійснюватиме розрахунок  додаткової винагороди, на суму якої коригується черговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору).

Отже, за умовами договору та Графіку лізингових платежів сторони визначили порядок зміни лізингового платежу, а саме суму винагороди в гривнях залежно від курсу гривні до долару США. При цьому, використання формули розрахунку складової лізингового платежу - винагороди лізингодавця є правомірним, оскільки сторонами чітко встановлено порядок розрахунку винагороди за визначеною ними формулою.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що визначені сторонами у спірному пункті умови відповідають як загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, так і положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови.

Доводи скаржника про те, що  пунктами 3.6 та 3.9 Загальних умов фінансового лізингу встановлені два різні види платежів як винагорода відповідача за отриманий в лізинг предмет лізингу, що суперечить ч.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", якою передбачено лише один вид платежу, який передбачає винагороду лізингодавця не беруться судом касаційної інстанції до уваги, з огляду на наступне.

Визначений п.3.6 Загальних умов фінансового лізингу платіж, який не відображений у Графіку лізингових платежів, що є додатком №1 до договору, нараховується одноразово і умови його нарахування не поширюються на інші лізинові платежі, тобто цей платіж не здійснює коригування жодного лізингового платежу. В той час, як положення п.3.9 Загальних умов фінансового лізингу щодо оплати курсової різниці як додаткової винагороди, застосовуються до лізингових платежів, встановлених у Графіку лізингових платежів.

Розподілення  сторонами у договорі фінансового лізингу ціни (винагороди) на складові частини та розміщення їх у різних пунктах договору, не суперечить вимогам чинного законодавства.

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 3.9 додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до укладеного сторонами договору фінансового лізингу №01-70/1/08-обл від 24.04.2008.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

         З огляду на те, що доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, колегія суддів визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв’язку з чим залишаються без змін.

           Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

                                             ПОСТАНОВИВ:

  Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське" залишити без задоволення.

     Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2012 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2011 у справі № 4/426 залишити без змін.

       Головуючий суддя:                                                                        Т. Козир                        

        судді:                                                                                        Н. Губенко                                                                    

                                                                                                          Л. Іванова