Справа № 22-ц-957/12 29.03.2012 29.03.2012 29.03.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-957/12 Головуючий першої інстанції Кондрачук А.П. Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 березня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання Дубовій К.В.,
з участю: представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача Коваля В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ,,Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль") на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 січня 2012 р. за позовом ОСОБА_5 до ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними договорів кредиту, поруки і застави,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2011 р. ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль" (раніше - ВАТ ,,Райффайзен Банк Аваль") про визнання недійсними договорів кредиту, поруки і застави.
Зазначав, що 16 червня 2007 р. він уклав із ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль" кредитний договір, за яким отримав від банку 15000 доларів США кредиту на строк до 16 червня 2013 р. під 13% річних.
Поручителем по вказаному кредитному договору виступила ОСОБА_6, уклавши в той же день із банком договір поруки.
Додатковим забезпеченням виконання позичальником умов кредитного договору став, укладений у той же день між позичальником і ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль" договір застави, за яким позивач передав у заставу банку автомобіль ,,BYD F3", 2007 року випуску, заставною вартістю 78275 грн.
Посилаючись на те, що вказаний кредитний договір суперечить цивільному законодавству України та Закону України ,,Про захист прав споживачів" (з наступними змінами) (далі – Закон № 1023–XII), оскільки був укладений в іноземній валюті та суттєво порушує права позичальника, позивач просив визнати недійсними названі договори кредиту, поруки і застави.
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 січня 2012 р. позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 1.5 указаного кредитного договору і стягнуто з відповідача на користь позивача 9 грн. 40 коп. судового збору. В задоволенні інших вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсними п. 1.5 указаного кредитного договору щодо права банку на одностороннє збільшення процентної ставки, суд першої інстанції, виходив із рішення Конституційного Суду від 10 листопада 2011 р. України по справі про захист прав споживачів кредитних послуг (далі – рішення КСУ від 10 листопада 2011 р.) і вважав, що вказаний пункт кредитного договору суперечать вимогам Закону № 1023–XII та ст. 55 Закону України ,,Про банки і банківську діяльність”.
Між тим, з такими висновками місцевого суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2007 р. між сторонами укладено кредитний договір, за яким позивач отримав від банку 15000 доларів США кредиту на строк до 16 червня 2013 р. під 13% річних.
Поручителем по вказаному кредитному договору виступила ОСОБА_6, уклавши в той же день із банком договір поруки.
У той же день, для забезпеченням виконання позичальником зобов’язань по вказаному кредитному договору, сторони уклали договір застави, за яким позивач передав у заставу банку, придбаний ним на вказані кредитні кошти автомобіль ,,BYD F3", 2007 року випуску, заставною вартістю 78275 грн.
Пунктом 1.5 указаного кредитного договору передбачено право банку, без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника, коригувати (змінювати) процентну ставку протягом дії цього договору два рази на календарний рік, у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, НБУ та рішення кредитора, чи зміни ставок на фондових ринках, які не контролюються банком, а також в інших випадках, передбачених цим договором, та з дотриманням порядку, передбаченого п. 6.2 цього договору.
Проте відповідач цим не користувався і в позові до ОСОБА_5 про стягнення 10093,86 доларів США кредитної заборгованості по спірному договору станом на 4 липня 2011 р., обраховував її із розрахунку 13% річних.
Законом України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12 грудня 2008 р., чинному з 10 січня 2009 р., ЦК України було доповнено ст. 10561, якою передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, зазначена вище умова кредитного договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку з 10 січня 2009 р. стала нікчемною, а тому банк нею не користувався.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Крім того, у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. ,,Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз’яснено, що відповідно до статті 215 ЦК нікчемними правочинами є ті, недійсність яких встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо). А оспорювані – це ті, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Отже, зазначені положення ч. 2 ст. 215 ЦК України означають, що недійсність – це об’єктивна властивість нікчемного правочину, а тому він є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України). В зв’язку з чим, нікчемний правочин і без рішення суду не має юридичної сили. А тому місцевий суд не мав законних підстав визнавати п. 1.5. спірного кредитного договору недійсним.
В той же час, Рішенням КСУ від 10 листопада 2011 р., на яке посилався і застосував місцевий суд, не визнано неконституційними норми законів та інших нормативних актів, а лише дано офіційне тлумачення положень статей 22, 23 Закону № 1023–XII у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України, що теж не було підставою для часткового задоволення позову.
Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи належної уваги не звернув і вірної оцінки їм не дав, а тому, неправильно застосувавши норм матеріального права, ухвалив помилкове рішення про часткове задоволення позову, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування й ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.
В іншій частині оскаржене рішення місцевого суду підлягає залишенню без змін, оскільки воно в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог не оскаржувалось, а тому, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевірялось.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства ,,Райффайзен Банк Аваль" задовольнити.
Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 січня 2012 р. в частині визнання недійсним п. 1.5 кредитного договору, укладеного 16 червня 2007 р. між публічного акціонерного товариства ,,Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_5, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
В іншій частині вказане рішення місцевого суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: