ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 квітня 2008 р.                                                                                    № 10/146-ПН-05  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. –головуючого, Мележик Н.І., Шевчук С.Р.,

          за участю представника позивача –Білецького О.В. дов. б/н від 25.02.2008 року та представника відповідача –Осадчого С.Г. дов. б/н від 01.03.2008 року,

          розглянувши касаційну  скаргу ВАТ фірма "Меблі" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року у справі господарського суду Херсонської області за позовом ВАТ фірма "Меблі" до Міського комунального підприємства "Херсонський комунальний ринок", треті особи - Херсонська міська рада, приватний підприємець ОСОБА_1, приватний підприємець ОСОБА_2, приватний підприємець ОСОБА_3, приватний підприємець ОСОБА_4, приватний підприємець ОСОБА_5, приватний підприємець ОСОБА_6, приватний підприємець ОСОБА_7, приватний підприємець ОСОБА_8, приватний підприємець ОСОБА_9, приватний підприємець ОСОБА_10, приватний підприємець ОСОБА_11, приватний підприємець ОСОБА_12, приватний підприємець ОСОБА_13, приватний підприємець ОСОБА_14 та за участю  Головного управління  МНС України в Херсонській  області,  про усунення перешкод в користуванні приміщенням,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2005 року ВАТ фірма “Меблі”  звернулось до господарського суду з позовом до Міського комунального підприємства “Херсонський комунальний ринок” про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання Міського комунального підприємства “Херсонський комунальний ринок” демонтувати  всі металічні кіоски, розташовані на відстані ближче ніж 10 метрів до фасаду магазину ВАТ фірма “Меблі” за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач своїми діями порушує право ВАТ фірма “Меблі” на використання приміщення магазину в підприємницькій діяльності, оскільки відстань між малими архітектурними формами відповідача та фасадом магазину складає всього 3 метри, що не дає можливості для під’їзду вантажного транспорту, а самі згадані об’єкти розміщені з порушенням будівельних норм ДБН 360-92 та правил пожежної безпеки.

Справа в судах розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12 червня 2007 року позов задоволено в повному обсязі та зобов'язано МКП "Херсонський комунальний ринок" усунути перешкоди в користуванні нежилими приміщеннями, які знаходяться в АДРЕСА_1 шляхом демонтажу металевих кіосків, що знаходяться на відстані ближче 10 метрів від фасаду магазину.

Не погоджуючись з рішенням суду, МКП “Херсонський  комунальний ринок” оскаржило його в апеляційному порядку.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23 липня 2007 року апеляційна скарга  МКП “Херсонський  комунальний ринок” прийнята  до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 27 листопада 2007 року Запорізький  апеляційний господарський  суд залучив  до участі у справі у  якості  третіх  осіб, які  не заявляють самостійних  вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватних підприємців, які здійснюють торгівлю в металевих кіосках, розташованих  перед фасадом магазину “Меблі”.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року апеляційну скаргу МКП "Херсонський комунальний ринок"  на рішення господарського суду Херсонської області задоволено. Рішення скасоване, а в позові ВАТ фірма “Меблі” відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ фірма “Меблі” просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду Херсонської області від 12 червня 2007 року.

Заявник стверджує, що судом неправильно застосовано ст. ст. 386, 391 ЦК України та порушено положення ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Наголошує на тому, що розташувавши торгові кіоски на відстані від 4,3 до 3,35 метрів від стіни п'ятиповерхового житлового будинку, відповідач порушив пожежні норми та правила, що може призвести до негативних наслідків.

Стверджує, що відповідно до чинних будівельних норм розміщення металевих кіосків можливе лише на відстані не меншій ніж 10 метрів від стіни житлового будинку. Крім того, заявник стверджує, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що металеві кіоски належать не відповідачу, а третім особам, не підтверджується матеріалами справи.

Представники третіх осіб у судове засідання не з’явились.

З огляду на те, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за  відсутності представників третіх осіб.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник який має підстави  передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу б/н від 15 вересня 1995 року позивач придбав нежитлове приміщення загальною площею 472,3 кв.м. –магазин “Меблі”, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Магазин розташований на першому поверсі п’ятиповерхового житлового будинку і має два виходи в фасадній частині.

У травні 2004 року на прилеглій до фасаду будинку земельній ділянці відповідач розташував металеві кіоски ринкового містечка.

Судом також встановлено, що відповідно до рішення сьомої сесії Херсонської міської ради XXIV скликання № 191 від 27 грудня 2002 року відповідачу надано в оренду земельні ділянки під розміщення ринкових містечок, зокрема, земельну ділянку площею 0,1304 га на Привокзальній площі, в районі ТЕП “Техтрансервіс”.

На підставі зазначеного рішення між Херсонською міською радою та МКП “Херсонський комунальний ринок” укладено договір оренди земельної ділянки б/н від 14 лютого 2003 року строком на п’ять років.

Відповідно до п. 2.1 згаданого даного договору оренди відповідачу надано право розміщати на орендованій земельній ділянці некапітальні будівлі і споруди.

Встановлено, що металеві кіоски розміщені на тротуарі, прилеглому до магазину “Меблі”, на відстані від правого куту кіоску  до стіни 4,3 м., від лівого куту кіоску до стіни –3,35 м. з порушенням протипожежних відстаней до житлового будинку, в порушення вимог ДБН 360-92**.

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи встановлено також, що металеві кіоски розташовані таким чином, що частково закривають фасад магазину “Меблі” та можуть створювати певні незручності (обмеження під'їзду до магазину, закривати вітрину магазину) власнику магазину.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції послався на те, що будь-які докази того, що кіоски, розташовані  перед  фасадом  магазину “Меблі”, є  власністю  відповідача, або  встановлені  за  його згодою, в  матеріалах  справи  відсутні.  

На думку суду апеляційної інстанції, позивач не довів того, що кіоски, які розміщені по пр. Ушакова, 70, належать відповідачу на праві власності, володіння чи користування, оскільки відповідач цей факт заперечує та стверджує, що кіоски належать приватним підприємцям, які їх експлуатують.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що своє право власності на спірні кіоски підтвердили залучені до участі у справі у якості третіх осіб приватні підприємці.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Зокрема, з оскаржуваної постанови не вбачається, що зазначені висновки суду підкріплені належними доказами того, що спірні кіоски належать саме приватним підприємцям на праві власності, а не відповідачу у справі, який є орендарем земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Натомість, з рішення суду першої інстанції вбачається, що відповідачем, в якості доказу у справі було надано договори, відповідно до яких він дозволяє експлуатувати бутіки, що розмішені на земельній ділянці, що передана йому в оренду.

Вбачається, що ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено зазначені договори на предмет того, чи відповідач надає в експлуатацію приватним підприємцям вже існуючі бутіки (металеві кіоски), чи він надає їм лише дозволи на розміщення (побудову) кіосків на переданій йому в оренду земельній ділянці.

Крім того, судами не було дано оцінку тому, яким чином кореспондуються дані договори з положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", оскільки вони можуть носити приховані ознаки суборендних земельних відносин в разі, якщо в них йдеться мова про надання дозволів на розміщення(побудову) кіосків та сплату коштів за перебування останніх на земельній ділянці.

Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності посилання відповідача на те, що позов повинен бути пред'явлений лише до фактичного володільця спірних кіосків, оскільки відповідач як орендар земельної ділянки, на якій вони знаходяться, зобов'язаний забезпечувати дотримання чинного законодавства в процесі здійснення користування орендованою земельною ділянкою та здійснювати дії по усуненню виявлених порушень.

Крім того, відповідно до положень ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Однак, в порушення положень ст. 11112 ГПК України, суд першої інстанції виконав вимоги, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 1 лютого 2007 року лише частково.

          В порушення зазначених вимог суд не встановив дійсних власників(власника) металевих кіосків, розташованих біля будинку АДРЕСА_1 та не залучив їх(його) до участі у справі в якості відповідачів(а).

Суд першої інстанції, в порушення ст.ст. 38, 43, 65 ГПК України, обмежився лише посиланням на обов'язки відповідача дотримуватись вимог чинного законодавства в забезпеченні розміщення металевих кіосків на території ринку з дотриманням, зокрема, Державних будівельних норм ДБН 360-92**.

          Натомість, місцевий господарський суд не взяв до уваги ту обставину, що демонтаж металевих кіосків, розміщених з порушенням Державних будівельних норм ДБН 360-92**, без залучення до участі у справі приватних підприємців, які здійснюють торгову діяльність у цих кіосках (навіть, якщо останні не перебувають у їх власності), може порушити їх законні права та охоронювані законом інтереси.

Отже, вирішуючи даний спір, в порушення вимог ст.ст. 38, 43, 65, 84, 105 та 11112 ГПК України,суд першої інстанції не в повному обсязі виконав вимоги суду касаційної інстанції, а суд апеляційної інстанції взагалі їх не виконав.

          Відтак, беручи до уваги те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а обставини, які мають істотний вплив на правильність застосування норм матеріального права, не з’ясовані, судові рішення визнати законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, встановити дійсних власників металевих кіосків, розташованих біля будинку АДРЕСА_1 та залучити їх до участі у справі в якості співвідповідачів, ретельно перевірити доводи всіх учасників спору, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

                    Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –11112 Господарського процесуального кодексу України, суд  

П О С Т А Н О В И В :

          Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року і рішення господарського суду Херсонської області від 12 червня 2007 року.

          Справу передати до господарського суду Херсонської області на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий                                                                           Т. Козир

Судді                                                                               Н. Мележик              

                                                                                        С. Шевчук